Рішення № 36054939, 09.12.2013, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/500/13

Справа № 1522/17532/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2013 року, Приморський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді - Турецького О.С.,

за участю прокурора - Фещук О.М.,

при секретарі Гасуляк С.Г.,

за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, представника третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Приморського районного суду м. Одеси цивільну справу за позовом заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави, в особі Одеської міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Департамент комунальної власності Одеської міської ради, про витребування майна та виселення, -

В С Т А Н О В И В:

Заступник прокурора Приморського району міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент комунальної власності Одеської міської ради, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні шляхом виселення.

У своєму позові позивач зазначив, що до прокуратури Приморського району м. Одеси у липні 2012 року звернувся юридичний департамент Одеської міської ради з листом про звернення до суду з позовною заявою про витребування нежитлового приміщення підвалу за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 5, загальною площею 224,4 кв.м. та виселення з нього.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідно до Свідоцтва про право власності від 05 серпня 2005 року нежиле приміщення підвалу площею 224,4 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 5, належить територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради. Свідоцтво видано на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 10 березня 2005 року № 123. Вказане свідоцтво не скасоване та є чинним.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2007 року за ОСОБА_4 визнано право власності на нежиле приміщення підвалу площею 224,4 кв.м. в будинку №5 по вул. Пушкінській в м. Одесі. 26 лютого 2008 року між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_5 став власником спірного нежитлового приміщення підвалу. Відповідно до договору купівлі-продажу від 20.03.2008 року ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_6 купив спірне приміщення підвалу.

Однак, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 березня 2008 року заочне рішення від 07.12.2007 року було скасовано та 19 листопада 2008 року провадження по справі за позовом ОСОБА_4 залишено без розгляду.

На думку позивача, відповідачі заволоділи спірним майном незаконним шляхом, договір купівлі-продажу від 26.02 2008 року є недійсним, тому що порушує публічний порядок.

Посилаючись на викладене, заступник прокурора Приморського району м. Одеси просив суд витребувати вищевказане приміщення з незаконного володіння та виселити відповідача ОСОБА_6 з приміщення підвалу площею 224,4 кв.м. в будинку №5 по вул. Пушкінській в м. Одесі.

В судовому засіданні позивач просив позов задовольнити, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до суду не зявилися про час, дату та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, надали до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність.

Представник відповідача ОСОБА_6 у судове засідання зявився, проти задоволення позову заперечував, посилаючись на підстави, викладені у наданих до суду запереченнях.

Суд, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, вислухавши доводи прокурора, представника відповідача ОСОБА_6, вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини.

Як випливає з матеріалів справи, до прокуратури Приморського району м. Одеси 01.06.2012 року з листом звернувся Юридичний департамент Одеської міської ради в якому зазначалося, що Департамент комунальної власності звернувся з листом від 21.05.2012 року за № 01/13/2805 стосовно звернення Одеської міської ради до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з незаконного володіння, а саме: нежитлове приміщення площею 224,4 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська, 5. В свою чергу, Одеська міська рада просила прокуратуру звернутися до Приморського районного суду м. Одеси зі зазначеним позовом.

20 липня 2012 року заступником прокурора Приморського району м. Одеси до Приморського районного суду м. Одеси був поданий позов до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 із зазначеними вище вимогами.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07.12.2007 року було зареєстровано комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості».

Договір купівлі-продажу спірного майна був укладений 26 лютого 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 345 та зареєстрований в комунальному підприємстві «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості» 04 березня 2008 року, 2650-стр.98-кн.75 неж.

У відповідності із п. 1.3., п.3.2.1 Статуту комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості», що затверджений рішенням Одеської міської ради від 25.12.2008 року № 3807-V, засновником МБТІ та відповідно органом його управління є Одеська міська рада.

Оскільки представником Одеської міської ради при розгляді цієї цивільної справи є прокуратура Приморського району м. Одеси, при подачі позову вона обмежила свої повноваження, відповідно до правил ч. 1 ст. 46 ЦПК України, правами та обовязками Одеської міської ради.

Таким чином, суд робить висновок, що прокуратура Приморського району м. Одеси при подачі позовної заяви мала керуватися правилами позовної давності і діяти в межах строків, що існують і для Одеської міської ради.

Як наголошує ч.1 ст. 72 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Згідно ч.1 ст. 73 ЦПК України, суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Відповідно до ст. 1 та ч. 2 ст. 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, у тому числі і прокурор, мають рівні права щодо виконання завдань цивільного судочинства.

Отже, позивач знехтував вимогами діючого законодавства щодо строків позовної давності, не надав до суду клопотання про його поновлення, не вказав поважні причини його пропуску, що згідно до ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Позивачем також не були надані документи, які б обґрунтували його участь у судовому процесі замість Одеської міської ради через неможливість представлення своїх інтересів у суді безпосередньо Одеською міською радою.

Виступаючи позивачем, прокуратура є таким самим представником держави, як і Одеська міська рада. В матеріалах справи відсутні документи, які б виявили причини, чому сама Одеська міська рада не змогла подати зазначений позов.

Одним з елементів здійснення принципу справедливого судочинства також є принцип "рівності вихідних умов", дотримання балансу сторін при розгляді справи в суді.

Так, у справі Менчинська проти Росії від 15 січня 2009 р. Європейський суд встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, яке виразилося у порушенні принципу рівності прав сторін у судочинстві вступленням в процес у справі за позовом Манчинської до центру зайнятості про виплату допомоги за безробіттям прокурора на боці державного органу.

По цій справі Європейський суд, посилаючись на своє прецедентне право щодо ролі прокурора поза кримінального судочинства ще раз наголосив свою позицію, що в ряді випадків сам факт присутності прокурора чи аналогічного чиновника на судових засіданнях, "пасивне" або "активне", вважається порушенням права на справедливий розгляд справи.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України, на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Законом, який регулює представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді передбачено ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 45 ЦПК України, відповідно до якої прокурор може звертатися до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина або держави й може здійснювати представництво на будь-якій стадії процесу.

Згідно ч.1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Рішенням Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 р. №3-рп/99 по справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді встановлено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх субєктів власності та господарювання тощо (п. п. 3, 4 рішення).

В порушення зазначених положень закону, прокурор не зазначив переконливих мотивів, в чому саме відбулося порушення матеріальних або інших інтересів держави.

Відповідно до розділу ХI Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади жителів села чи добровільного обєднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Держава лише бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Таким чином, за змістом норм Конституції України, органи місцевого самоврядування, до яких віднесена і Одеська міська рада, не належать до органів державної влади. Тому, саме Одеська міська рада, а не прокурор, повинні оскаржувати договори, які вважають недійсними.

Чинним законодавством не передбачена можливість представництва прокурором у суді інтересів органу місцевого самоврядування, враховуючи, що кожен з них є виразником інтересів держави.

Згідно з наказом Генерального прокурора України №6 гн від 28 листопада 2012 року «Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень», пріоритетними напрямами представницької діяльності є: захист соціальних прав громадян; захист інтересів держави у бюджетній системі та у сфері земельних відносин. Під час застосування представницьких повноважень не допускати підміни органів державної влади, органів місцевого самоврядування та державного нагляду (контролю).

Відносно позовної вимоги щодо визнання договору купівлі-продажу від 26 лютого 2008 року недійсним як такого, що порушує публічний порядок, суд зазначає наступне.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2007 року за відповідачем ОСОБА_4 було визнано право власності на нежиле приміщення підвалу площею 224,4 кв.м., по вул. Пушкінській, 5 в м. Одесі.

26 лютого 2008 року між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_5 став власником спірного нежитлового приміщення підвалу.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 20 березня 2008 року, ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_6 купив спірне приміщення підвалу.

Оскільки оспорюваний договір був укладений 26 лютого 2008 року, а ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 березня 2008 року заочне рішення від 07.12.2007 року було скасовано та 19 листопада 2008 року провадження по справі за позовом ОСОБА_4 залишено без розгляду, суд робить висновок про законність відчуження ОСОБА_4 нежилого приміщення підвалу площею 224,4 кв.м., по вул. Пушкінській, 5 в м. Одесі.

Право власності відповідачів, набуте на підставі зазначених договорів, було у встановленому законом порядку зареєстровано в комунальному підприємстві «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості».

Згідно пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Проте, відповідно до статті 228 Цивільного Кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 18 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 Цивільного кодексу України).

Позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів, що під час відчуження спірного нерухомого майна наміри відповідачів були спрямовані на порушення конституційних прав позивача або незаконне заволодіння його майном. Відсутні також докази, що підтверджують вину відповідачів в порушенні публічного порядку, зокрема, вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, відсутні докази, що свідчать про вчинення відповідачами правочинів, що порушують публічний порядок.

Таку ж позицію висловив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у рішенні від 27 березня 2013 року (Справа № 6-2914св13).

Крім того, відсутні і правові підстави для витребування у ОСОБА_6 спірного приміщення підвалу, а також усунення перешкод у користуванні шляхом його виселення.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Ґрунтуючись на матеріалах справи, суд доходить висновку, що відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є добросовісними набувачами спірного майна.

Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Однак, право власності відповідача ОСОБА_4, набуте на підставі рішення суду від 07 грудня 2007 року, було зареєстровано комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості» після погодження з Одеською міською радою. Тому, твердження про те, що Одеська міська рада (а відповідно і прокуратура як її представник) втратила майно не зі своєї волі спростовується матеріалами справи.

На підставі ст. ст. 3-4, 10-11, 15, 38, 44, 59-60, 109, 208-209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави, в особі Одеської міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент комунальної власності Одеської міської ради, про витребування майна та виселення залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційний суд Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у випадку коли сторони були відсутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:О.С.Турецький

09 грудня 2013 року