Рішення № 36054493, 14.11.2013, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 1512/16809/2012

Провадження № 2/520/1980/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2013 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Літвінової І.А.,

секретар судового засідання Бродецька Т.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3, Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Київського району міста Одеса про визнання особи такою, що втратила право на реєстрацію у звязку з відсутністю за місцем проживання понад шість місяців без поважних причин,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на реєстрацію у звязку з відсутністю за місцем проживання понад шість місяців без поважних причин.

Заявлені вимоги позивач аргументує тим, що вона під час шлюбу з відповідачем придбала квартиру, де після розлучення проживає із спільними дітьми, 1992 та ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідач з 30 січня 2009 року не проживає разом з родиною, грошові кошти за утримання квартири та комунальні послуги не сплачує, залишаючись зареєстрованим в цій квартирі. Позивач, яка є інвалідом по захворюванню опорно-рухового апарату та самостійно несе тягар утримання майна, просить суд визнати, у повній відповідальності до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», гл. 6 Житлового кодексу України ч. 2 ст.13, ст. 15 п.3) ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ОСОБА_2 таким, що втратив реєстрацію за адресою квартира № 92 в будинку 60, корпус 2 по вул. Академіка Вільямса в м. Одесі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та обґрунтування, викладені в уточненій позовній заяві (а.с. 31-35).

Представник відповідача позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні у звязку з безпідставністю, підтримавши обґрунтування, викладені в письмових запереченнях (а.с. 62-63). Пояснив, що позивачка фактично вигнала його довірителя і їх сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 з їх сумісної квартири № 92 по вулиці Академіка Вільямса, будинок 60, корпус 2 в м. Одесі. Ця квартира юридично повністю оформлена на нього за договором купівлі-продажу від 09.12.2000 року. Позивач поміняла двірні замки. У звязку з цими обставинами він зі своїм старшим сином звернулися до Київського районного суду міста Одеси з позовом про вселення до вказаної квартири, який знаходиться на розгляді по теперішній час. Крім того, відповідач повністю сплачує комунальні послуги за вказану квартиру, не дивлячись на те, що ними на цей час не користується з вини позивача, тому її ствердження в позові на те, що відповідач поклав на неї сплату комунально-побутових послуг не відповідають дійсності і є неправдивими. Посилання позивача в позові на вимоги ст.107 ЖК України не можуть бути застосовані в даних правовідносинах. Крім того, представник відповідача пояснив суду, що юридично власником вказаної квартири є ОСОБА_2. У Київському районному суді міста Одеси знаходиться цивільна справа про поділ майна подружжя між сторонами по цій справі і за ОСОБА_1 не визнано право на яку-небудь частину квартири № 92 будинок 60 корпус 2 по вулиці Академіка Вільямса в місті Одесі.

Третя особа ОСОБА_3 проти позиції та доводів представника відповідача не заперечував.

Представник третьої особи - Відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Київського району міста Одеса в судове засідання не зявився, про час та місце його проведення повідомлявся належним чином. Причини неявки суду не повідомив.

Відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб згоду на участь у справу не надавав, про залучення його у якості третьої особи питання не ставив, залишивши повідомлення суду від 26.02.2013 року та від 11.03.2013 року без уваги.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 36 ЦПК України, якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, дослідивши докази, встановив наступне:

06 липня 1991 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 уклали шлюб, про що відділом РАГС Київського РВК міста Одеси зроблено відповідний актовий запис за № 748. Після укладення шлюбу прізвище дружини змінено на ОСОБА_2.

13 травня 1992 році та 14 березня 2001 року у подружжя ОСОБА_2 народилися сини - ОСОБА_3 та ОСОБА_6.

Під час перебування у шлюбі, в 2000 році, ОСОБА_2 купив квартиру під № 92 в будинку під № 60/2 по вулиці Академіка Вільямса в місті Одесі. Договір купівлі-продажу посвідчено державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за № 3-3943. Тобто власником цієї квартири є саме ОСОБА_2 За позивачкою таке право на цей час не визнано, між тим, відповідно до вимог ст. 60 Сімейного кодексу України позивач має права співвласника на цю квартири.

ОСОБА_1 зареєструвалась в цій квартирі 31 січня 2001 року, про що свідчить відмітка в паспорті КЕ 667258, виданому на її імя Київським РВ УМВС України в Одеській області 06 серпня 1997 року (а.с. 36). Також зареєстрованими в квартирі значаться відповідач з 31.01.2001 року та діти сторін з 2008 та 2009 року.

Шлюб між сторонами розірвано 14 травня 2012 року рішенням Київського районного суду м. Одеси по справі за позовом ОСОБА_2

Довідкою (витягом з домової книги про склад родини та реєстрацію) від 29.11.2012 року за № 862, виданою КП «ЖКС «Чорноморський» підтверджено, що особистий рахунок відкритий на імя відповідача.

Повнолітній син сторін ОСОБА_3 навчається у ВУЗі на бюджетній основі без одержання стипендії. При розгляді Київським районним судом м. Одеси цивільної справи № 1512/7551/2012 за позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів було встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 перебуває на утриманні батька. А на малолітнього сина сторін, ОСОБА_6, судом з відповідача стягнуто щомісячні аліменти у розмірі 1000 гривень.

ОСОБА_1 за результатом первинного огляду Київською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією встановлено інвалідність ІІІ групи за загальним захворюванням строком до 01.05.2013 року. ОСОБА_1 знаходиться на обліку в УПФУ Київського району м. Одеси та отримує пенсію по інвалідності.

На час звершення розгляду справи ОСОБА_1 не підтвердила продовження інвалідності, яку було встановлено їй до 01 травня 2013 року (а.с. 14). Також не підтверджено продовження безстипендійного навчання після 30 червня 2013 року у ВУЗі повнолітнього ОСОБА_3 (а.с. 41) та не підтверджено патологічний стан здоровя ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. До матеріалів справи надана довідка про взяття дитини на диспансерний облік у вязку з реакцією на туберкульозні проби, з рекомендаціями провести обстеження (а.с. 52). Висновки обстеження відсутні.

Однак суд визнає, що довідки про доход позивача можуть свідчити про її скрутне матеріальне становище. З метою зменшення витрат на оплату квартири, позивач просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування квартирою, де він залишається зареєстрованим але не проживає.

Позивач вказує у позовній заяві, що відповідач не проживає з родиною біля чотирьох років, тобто з 2009 року (а.с. 31). Це ж підтверджено і відповідачем при розгляді цивільної справи № 2-6179/11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу (а.с.11). Суд звертає увагу, що при вирішенні питання щодо розірвання шлюбу між сторонами, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14.05.2012 року місце проживання дітей не визначалося. Син сторін ОСОБА_3 був зареєстрованим в квартирі № 92 в будинку під № 60/2 по вулиці Академіка Вільямса в місті Одесі у 2008 році, тобто через вісім років після придбання квартири та безпосередньо перед розставанням сторін. Другий син ОСОБА_6 був зареєстрованим в цій квартирі у 2009 році. Минулі адреси реєстрації дітей не встановлювалися.

Представник відповідача не заперечував у судовому засіданні, що відповідач дійсно біля трьох років не проживає за адресою реєстрації. Але повязує це з протиправними діями з боку позивача, направленими на ускладнення міжособистих відносин, а також - на обмеження можливості відповідача вселитися та проживати в квартирі, зокрема зміною замків. В підтвердження зазначеним обставинам до матеріалів справи залучено повідомлення за підписом начальнику відділу Таіровського відділу міліції Київського РВ ОМУ ГУ УМВС України в Одеській області від 10.05.2012 р. та постанова про відмову в порушені кримінальної справи (а.с. 64-65). В ході розгляду заяви ОСОБА_2 про здійснення перешкод в допуску до житла, працівниками правоохоронних органів встановлено: між сторонами склалися неприязні стосунки. Під час провадження по розірванню шлюбу, після повернення з рейсу, ОСОБА_2 не зміг потрапити до квартири де є зареєстрованим, у звязку із зміною замків на вхідних дверях. ОСОБА_1 підтвердила заміну замків та небажання впускати ОСОБА_2 в квартиру, посилаючись на зраду чоловіка та його проживання з 2009 року з іншою жінкою. Також послалася на наявність у неї майнових прав на цю квартиру, так як вона придбана у шлюбі, та недостойну поведінку чоловіка у звязку з вчиненням сварок.

Отже, враховуючи сукупність всіх обставин, судом встановлено, що сторони після розірвання шлюбу, розділ спільного майна не здійснили. Позивач при звернені до суду з цим позовом не ставила питання про розділ майна та відокремлення частини власності відповідача та своєї для зменшення тягарю його утримання. Позивач продовжує користуватися потенційно належною їй частиною квартири та частиною, яка у відповідності до ст. 60 СК України може бути виділена відповідачу. Угода між сторонами про користування майном та розподілом витрат на його утримання не укладалася. Незважаючи на фактичне не проживання за адресою реєстрації та не користування комунальними послугами, відповідач частково сплачує нараховані за це грошові кошти, що підтверджено доданими до матеріалів справи квитанціями (а.с. 66, 82, 83, 111).

Позивач у позовній заяві вказує, що для неї та її неповнолітньої хворої дитини реєстрація відповідача не за місцем фактичного проживання веде до надмірного рівня оплати комунально-побутових послуг, які останні чотири роки покладена позивачем на неї, позбавляє її права на отримання державної субсидії, не дає можливості погашення боргів.

Департаментом праці та соціального захисту населення повідомлено, що ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення в Київському районі департаменту праці та соціального захисту населення Одеської міської ради за призначенням субсидії на житлово-комунальні послуги в період з 30 січня 2009 року по 14 травня 2013 року не зверталася (а.с. 108).

Також представник відповідача повідомив, що його довіритель є моряком, працює на контрактній основі, що є причиною його відсутності за місцем проживання. Вимушено проживає в квартирі із своїми батьками за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, б. 76/2, кв. 100. Батьки згоду на реєстрацію не дають, тому зареєструватися за іншою адресою ОСОБА_2 можливості не має.

Працевлаштованість відповідача через Дочірнє підприємство Корпорації «В.Шіпс» «ОСОБА_7 (Україна)» підтверджена довідкою від 16.05.2013 р. за вих. № 17124 за підписом директора підприємства, якою також підтверджено, що ОСОБА_2 за період з 30 січня 2009 року по 16 травня 2013 року перебував у сімох закордонних рейсах: з 19.02.2009 року по 20.06.2009 року; з 24.09.2009 року по 16.02.2010 року; з 07.04.2010 року по 19.08.2010 року; з 28.11.2010 року по 30.04.2011 року; з 24.10.2011 року по 08.03.2012 року; з 20.05.2012 року по 19.09.2012 року та з 25.01.2013 року по 09.04.2013 року (а.с. 109). Проаналізувавши графік перебування відповідача у рейсах, суд приходить до висновку, що більше шести мясці з травня 2009 року по квітень 2013 року відповідач на території України не перебував. Дані обставини також спростовують посилки позивача на не проживання відповідача за адресою реєстрації без поважних причин більше шести місяців.

Посилання в своїх позовних вимогах позивачки на вимоги ст. 405 Цивільного кодексу України та ст. 107 Житлового кодексу України в даній правовій площині, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки ст. 405 Цивільного кодексу України визначає права членів сімї власника житла на користування цим житлом та підстави його припинення. Між тим, ОСОБА_2, так само як і ОСОБА_1 фактично є співвласниками квартири № 92 в будинку № 60, корпус 2 по вул. Академіка Вільямса в м. Одесі. З цих же підстав до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення статті 107 Житлового кодексу України.

Вимога про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на реєстрацію за адресою квартира № 92 в будинку 60, корпус 2 по вул. Академіка Вільямса в м. Одесі не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів судом.

Так, відповідно до вимог ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2)визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Таким чином, спосіб захисту цивільного права як визнання особи такою, що втратила право на реєстрацію місця проживання, про що йдеться в позовних вимогах, не передбачений ні наведеними вище положеннями ст. 16 ЦК України, ні іншими законами України, ні будь-якими договорами.

Виходячи з наведеного, керуючись ст. ст. 16, 383, 405 ЦК України, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на реєстрацію у звязку з відсутністю за місцем проживання понад шість місяців без поважних причин.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Київський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Літвінова І. А.