Ухвала суду № 36041610, 28.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2013 року м. Київ К/9991/15680/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 28.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011

у справі № 2а-6140/10/2370

за позовом Державного підприємства „Оризон - Навігація"

до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області

про скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство „Оризон - Навігація" звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області про скасування податкового повідомлення - рішення № 0001112301/0 від 27.04.2010.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 28.12.2010 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011 постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 28.12.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2010 року, яка виникла в січні 2010 року за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалося в період 01.12.2009 по 31.12.2009 та складено акт № 686/23/22794124 від 14.04.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001112301/0 від 27.04.2010, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за січень 2010 року у розмірі 9000 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", сума бюджетного відшкодування, що була зменшена позивачу контролюючим органом була сформована на підставі податкових накладених, виданих ТОВ „Техноцентр КО", оскільки товариство не знаходиться за місцем реєстрації у зв'язку з чим неможливо перевірити, чи було товариством перераховано до бюджету податкові зобов'язання по податку на додану вартість, що виникли у зв'язку із перебуванням у договірних відносинах із ДП „Оризон-Навігація".

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для зменшення позивачу задекларованих до відшкодування сум податку на додану слугував висновок контролюючого органу про завищення сум податкового кредиту з посиланням на відсутність даних про дотримання контрагентами постачальників позивача податкової дисципліни, зокрема, сплати до бюджету сум податку на додану вартість.

Вищенаведені норми не ставлять у залежність право платника податку на формування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування від фактичної сплати сум податку на додану вартість до бюджету іншим платником податку - постачальником товару по всьому ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) сплатив податок в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність поставок у судовому процесі не спростована.

Відповідачем не ставить під сумнів укладення та фактичного виконання договору, у зв'язку з виконанням якого позивачем було сформовано податковий кредит, а також відповідач не заперечує проти того, що ДП „Оригон-Навігація" було використано придбані у ТОВ „Техноцентр КО" роботи у власній господарській діяльності.

Оскільки судами встановлено реальність господарської операції, колегія суддів вважає погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову у зв'язку з правомірним формуванням суми податкового кредиту, а відтак і правомірність формування суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 28.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011 у справі № 2а-6140/10/2370 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області відхилити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 28.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011 у справі № 2а-6140/10/2370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко