Ухвала суду № 36041457, 21.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2013 року м. Київ К/9991/85028/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.03.2011

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011

у справі № 2а-15608/10/13/0170

за позовомЗакритого акціонерного товариства «Завод марочних вин та коньяків «Коктебель»доФеодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Кримпроскасування податкових повідомлень-рішеньВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Завод марочних вин та коньяків «Коктебель» (далі по тексту - позивач, ЗАТ «Коктебель») звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим (далі по тексту - відповідач, Феодосійської МДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.03.2011, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Феодосійською МДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року та червень 2010 року ЗАТ «Коктебель», за результатами якої був складений акт від 27.08.2010 №533/15-2/31382382, яким визначено порушення пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі акту перевірки 15.09.2010 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001471502/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2389,40 грн., у тому числі: основний платіж - 1838,00 грн., штрафні санкції - 551,40 грн.

За результатами апеляційного оскарження відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: від 13.10.2010 №0001417502/1 та від 22.11.2010 №0001471502/2.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Як свідчать матеріали справи, 20.07.2010 відповідачем була отримана податкова декларація з податку на додану вартість ЗАТ «Коктебель» за червень 2010 року, яку зареєстрував за вх. №9002780057, де у колонці 3 «період виписки податкових накладних, інших документів, що дають право на податкових кредит» розділу 2 «податковий кредит» додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року «розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» врахував суми податку на додану вартість за 2009 рік за постачальниками: ТОВ «Промбитгазсервіс» з датою виписки податкової накладної 02.09.2009 та сумою податку на додану вартість - 24,96 грн.; ТОВ «Азовські гідравлічні машини» з датою виписки податкової накладної 15.06.2009 та сумою податку на додану вартість - 489,00 грн.; ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Озон С» з датою виписки податкової накладної 23.11.2009 та сумою податку на додану вартість - 1048,97 грн.; ПП «Бест-Сервис» з датою виписки податкової накладної 12.05.2009 та сумою податку на додану вартість - 274,67 грн.

Слід зазначити, що згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Відповідачем не враховано, що вказана стаття надає право платнику податків сформувати податковий кредит, але ж не зобов'язує його сформувати податковій кредит по даті здійснення першої події. Позивачем суми податку на додану вартість були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Поза увагою відповідача залишився той факт, що вказані суми податку на додану вартість були враховані під час формування податкового кредиту вказаного періоду, тобто за червень 2010 року у повній сумі, оскільки відповідні податкові накладні були отримані платником податків у червні 2010 року, що підтверджується копією реєстрів вхідних податкових накладних, журналом реєстрації вхідної кореспонденції.

Суди вірно зазначили що відповідно до положень пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права у позивача на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.

Отже, позивачем дотримані вимоги пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо періоду формування податкового кредиту та, як наслідок, про відсутність порушення позивачем положень цієї норми Закону.

Слід зазначити, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму податку на додану вартість, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з податку на додану вартість. Отже, наявність податкової накладної є належним доказом, що підтверджує суму податкового кредиту позивача.

Відповідачем не враховано, що позивачем суми податку на додану вартість були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані податкові накладні, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту (абз. 1,2 пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). В акті перевірки відповідачем вказано, що такої скарги від позивача не надходило.

Крім того, відповідачем не враховано, що абз. 2 вказаної норми встановлено право особи на подачу такої скарги, що неможна розуміти як обов'язок. Тому використання позивачем належного йому права на подання заяви зі скаргою на постачальника не вказує на допущення порушення Закону.

Колегія суддів вважає обґрунтованою позицію судів попередніх інстанцій стосовно відсутності підстав щодо порушення позивачем положень Закону України «Про податок на додану вартість».

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено помилковість донарахування суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість за наслідками невиїзної документальної перевірки позивача з податку на додану вартість в сумі 1838,00 грн., то і застосування у спірному податковому повідомленні-рішенні фінансових санкції 551,40 грн. слід визнати таким, що порушує визначені законом умови такого застосування.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 31.03.2011 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. СтепашкоСудді(підпис)С.Е.Острович (підпис)М.О. Федоров