Ухвала суду № 36040757, 29.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2370/4015/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Тимошенко В.П. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

29 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П.,Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "2-й експедиційний загін підводних і гідротехнічних робіт" на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "2-й експедиційний загін підводних і гідротехнічних робіт" до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2012 року позивач - Публічне акціонерне товариство "2-й експедиційний загін підводних і гідротехнічних робіт" звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0002002301 від 24.04.2012.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11.04.2012 працівниками Державної податкової інспекції у м. Черкасах Черкаської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Черкасах Черкаської області ДПС) була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка Публічного акціонерного товариства « 2й експедиційний загін підводних і гідротехнічних робіт» (далі - ПАТ « 2й експедиційний загін підводних і гідротехнічних робіт») з питань документального підтвердження господарських відносин із постачальником - Приватним підприємством «Інтерагро-Форум», реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.02.2009 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт перевірки № 18/23-2/14283579 від 11.04.2012.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог:

- ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого було занижено податок на прибуток приватних підприємств за період з 01.02.2009 по 31.12.2010 на суму 25 758 грн. 96 коп.;

- пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом ДПА України №165 від 30.05.1997, в результаті чого було занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за період з 01.02.2009 по 31.12.2010, в сумі 20 607 грн. 17 коп.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002012301 від 24.04.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 20607 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 5152 грн. 00 коп.

Позивач заперечує правомірність спірного податкового повідомлення-рішення відповідача, у зв'язку з чим просить визнати його протиправним та скасувати.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції Закону, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 168/97-ВР).

Згідно з пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону, датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Із системного аналізу пункту 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» випливає, що поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів.

Тобто з метою оподаткування фактом поставки товарів визнається як операція, в результаті якої за умовами договору між постачальником та покупцем передача товару вже відбулася (у покупця виникло право власності на товар), так і операція, в результаті якої виникнення права власності на товар ще має відбутися при виконанні певних умов договору, тобто оплати товару чи отримання товару покупцем.

В свою чергу, податковий кредит звітного періоду у відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. № 398-V), визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. 1 п. 7.4.5 цієї ж норми Закону (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, обов'язковою умовою, з якою Закон пов'язує право платника на включення сплачених у складі вартості придбаних товарів (основних фондів), робіт, послуг сум ПДВ до податкового кредиту, є використання цих товарів (основних фондів), робіт, послуг у господарській діяльності такого платника.

Разом з тим, під поняттям господарської діяльності в контексті статті 3 Господарського кодексу України слід розуміти діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств " господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

У зв'язку з цим, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

-неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

-облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити лише випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 01.07.09 по 30.09.10 контрагентом позивача ПП «Інтерагро-форум» надавалися послуги у вигляді ремонту об'єктів та продажу матеріалів.

Згідно договору про надання послуг б/н від 30.08.10 ПП «Інтерагро-форум» (виконавець) зобов'язується провести ремонтно-будівельні роботи по відновленню об'єктів позивача, які виконані на матеріалах ПАТ « 2й експедиційний загін підводних і гідротехнічних робіт» (замовник).

На підтвердження здійснення господарських операцій із вказаним підприємством позивачем були надані рахунки-фактури, податкові накладні, виписані ПП «Інтерагро - Форум», договори про надання послуг з ПП «Інтерагро-Форум», акти здачі-приймання робіт (надання послуг) та видаткові накладні за серпень-грудень 2010 року.

При цьому, товаро-транспортні накладні або інші документи, які б засвідчували транспортування/переміщення ТМЦ, позивачем надано не було.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач вказує на нікчемність укладеного позивачем правочину, який на його думку є фіктивним та не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з його недійсністю.

Так, в своїх доводах відповідач посилається на наявність акту позапланової перевірки ПП «Інтерагро-Форум» від 21.02.11 № 497/23-2/35579534 та пояснення директора і засновками ПП «Інтерагро-Форум» ОСОБА_2, в яких останній зауважив, що не підписував будь-яких первинних бухгалтерських документів, договорів та угод з контрагентами ПП «Інтерагро-форум», а також інших документів, що стосуються фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства.

За твердженням відповідача, TOB «Інтерагро-Форум» здійснювало фіктивну діяльність, направлену на надання послуг по зниженню податкових зобов'язань, оскільки висновки акту перевірки від 21.02.11 № 497/23-2/35579534 вказують про відсутність реальної можливості поставок товарів, робіт (послуг) від контрагентів-постачальників, що на думку податкового органу свідчить про укладання угод без мети настання реальних наслідків та про ознаки фіктивної діяльності даного підприємства.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203,. частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 1 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Так, в матеріалах справи міститься копія вироку Соснівського райсуду м. Черкаси від 05.07.12 року, зі змісту якого вбачається, що ТОВ «Інтерагро-Форум» було перереєстровано з метою прикриття незаконної діяльності у вигляді проведення безтоварних операцій з підприємствами-контрагентами шляхом штучного формування валових витрат та податкового кредиту; у процесі роботи вся офіційна діяльність даного підприємства зводилась до фіктивного підприємництва, зокрема: до підготовки, заповнення і підписання первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та податкових документів про проведення безтоварних операцій, перерахуванню безготівкових грошових засобів по таких операціях з наступним переведенням цих коштів у готівку.

Крім того, як вбачається з вироку Соснівського районного суду м. Черкаси від 05.07.12, гр. ОСОБА_3 який діючи за попередньою змовою з ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та з особою, кримінальна справа по обвинуваченню якої виділена в окреме провадження, які у різний час були залучені до злочинної діяльності, створили та придбали суб'єкти підприємницької діяльності «Мілколайф», ПП «Крістал - Трейд», ПП «Інтерагро - форум», ПП «Мегаторгсервіс, ПП «Торгкомерс», ТОВ «Центр Шар Технологій «Л-Марсо», ПП «Арія-5», ПП «Т-Груп»ПП «Черкасизеленбуд», ТОВ «Бізнесальянс», ТОВ «Грандторг», ТОВ «Альянс - 2010»та ТОВ «Статустрейд». Вказані підприємства були відсутні за місцем державної реєстрації та фактично знаходилися за однією адресою: АДРЕСА_1. На підприємствах було відсутнє майно, інші матеріальні ресурси, економічно необхідні для здійснення операцій з купівлі-продажу трудових ресурсів, основні фонди, складські приміщення та транспортні засоби. Дані підприємства займалися незаконною діяльністю, пов'язаною з транзитом через банківські рахунки цих юридичних осіб безготівкових коштів по безтоварних операціях із різними господарюючими суб'єктами підприємницької діяльності, розташованими на території України, для забезпечення потреб цих підприємств у готівкових та безготівкових коштах, а також з метою переведення безготівкових коштів у готівку.

Таким чином, аналізуючи обставини даної справи та наявні в ній докази, колегія суддів приходить до висновку, що укладена позивачем угода не мала на меті настання реальних правових наслідків, що відповідно свідчить про безтоварність господарських операцій позивача упродовж періоду, що перевірявся.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "2-й експедиційний загін підводних і гідротехнічних робіт" - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.