Рішення № 36036851, 09.12.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2013 р.Справа № 916/2769/13

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.Е. Кришиневській

за участю представників:

від позивача - Зикіна Є.Ю.,

від відповідача - Журба О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства „Пром Агро Рось" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ламан Шипінг Ейдженсі" про стягнення збитків в розмірі 30 902,62 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданнях суду 31.10.2013 р. та 15.11.2013 р. оголошувалась перерва в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Приватне підприємство „Пром Агро Рось" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ламан Шипінг Ейдженсі" про стягнення заборгованості в сумі 30902,62 грн., посилаючись на наступне.

Між ПП „Пром Агро Рось" та ТОВ „Ламан Шипінг Ейдженсі" було укладено договір № 525/20 від 01.09.2011 р. на транспортно-експедиторське обслуговування, відповідно до п. 1.3 якого позивачем подано заявку відповідачу в електронному виді, у якій зазначено усі необхідні дані для організації транспортно-експедиторського обслуговування, а саме: кількість вантажу - два 20-тифутові контейнери по 25 т, умови відправки - FOB, порт завантаження - Xingang, планова дата відвантаження постачальником - 05.04.2013 р., дані про вантажовідправника - CIXI CAZSEAL PACKING&GASKET CO.LTD, найменування вантажу - пароніт (азбесто-гумові листи).

Як вказує позивач, до транспортування вказаного вантажу відповідач залучив агента в Китаї NINGBO TOGETHER SHIPPING CO., LTD (третя сторона). Однак, як зазначається у даних про судовихід судна, 16.04.2013 р. товар не був відправлений вказаним агентом у зв'язку з перевіркою небезпечності вантажу.

12.05.2013 р. вказаний товар (азбесто-гумові листи) було завантажено на судно Alexandria bridge 032W, що підтверджується коносаментом змішаного транспортування № HLEALB0322212.

Наразі позивач зазначає, що відповідно до умов поставки FOB, передбачених п. 1.1 контракту № 21/10-2011 від 21.10.2011 р., укладеного з CIXI CAZSEAL PACKING&GASKET CO.LTD, з моменту завантаження товару на борт судна всі ризики несе покупець.

05 червня 2013 року позивачем був надісланий директору компанії CIXI CAZSEAL PACKING&GASKET CO.LTD стосовно передачі оригіналів документів по вказаній поставці, а саме коносаменту № HLEALB0322212.

На вказаний лист 07.06.2013 р. постачальник надав відповідь про неможливість надання позивачу оригіналів документів в повному обсязі, оскільки третьою стороною були понесені додаткові витрати з відправкою вантажу (перевірка небезпечності вантажу), однак останньому ці витрати не оплатили. При цьому постачальник відмовляється їх оплачувати, так як вважає, що такі витрати виникли не з його вини.

27 червня 2013 року позивачем було надіслано третій стороні лист стосовно передачі оригіналів коносаменту № HLEALB0322212, однак вказані документи не були передані.

Між тим 05 липня 2013 року відповідачем був надісланий позивачу лист за вих. № 02-060713, з посиланням на п.п. 4.1.5, 4.2 договору № 525/20 від 01.09.2011 р., та рахунок № LS-3753165 на оплату додаткових послуг по зберіганню небезпечного вантажу в порту Ксінганг.

08.07.2013 р. вказаний рахунок був оплачений позивачем. За ствердженнями позивача, оплата була здійснена ним лише з метою зменшення збитків, пов'язаних з поставкою даного товару. Також позивачем було сплачено рахунок за морське перевезення вказаного вантажу.

Проте, 10.07.2013 р. позивачем було надіслано відповідач лист за вих. № 65, яким повідомив, що додаткові витрати пов'язані з відправкою вантажу, які виникли до 12 травня 2013 року (дата завантаження товару на борт судна) згідно умов поставки FOB згідно Incoterms 2010, не являються витратами позивача, тому відповідно підлягають поверненню на рахунок позивача. При цьому у вказаному листі № 65 відповідачу був наданий триденний термін для повернення даних коштів, але відповідачем вказані кошти не були повернуті, що стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом.

Разом з тим позивач вказує, що витрати, сплачені відповідачем третій особі, що пов'язані з перевіркою небезпечності вантажу, спричинили збиток позивачу. Відповідно до п.п. 5.1.2, 5.1.4 договору № 525/20 у випадку нанесення збитку з вини однієї сторони, винна сторона зобов'язана відшкодувати збитки, що передбачені чинним законодавством і даним договором.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.10.2013 р. позовну заяву ПП „Пром Агро Рось" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/2769/13, при цьому справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач у поданому 31.10.2013 р. до господарського суду відзиві на позовну заяву (а.с. 60-62) вказує на безпідставність і неправомірність позовних вимог ПП „Пром Агро Рось". Зокрема, відповідач зазначив, що згідно п. 3.1.7 укладеного між сторонами по справі договору № 525/20 від 01.09.2011 р. позивач зобов'язався надавати експедиторові всю необхідну інформацію про характер і властивості вантажу, а також інструкції з обробки, перевалки та перевезення вантажів, а у випадку перевезення небезпечних вантажів - вказувати їхні класифікації згідно Правил Міжнародного кодексу морського перевезення небезпечних вантажів або вантажів, транспортування яких має особливості. Але, за ствердженнями відповідача, всупереч п. 3.1.7 договору позивачем не була надана експедиторові інформація про небезпечність вантажу, тобто позивач не надав повну інформацію щодо характеристик вантажу, що підтверджується електронним листуванням співробітників підприємств, тоді як небезпечний вантаж згідно правил МОПОГ вимагає особливих умов перевезення. Так, 17.04.2013 р. при завантажені контейнерів на борт судна лінія Hapaq - Lloyd виявила відмітку „ASBESTOS RUBBER SHEET", слово „асбестос" - відноситься до групи небезпечних вантажів, та за цією причиною лінія відмовилася експортувати контейнери з цим вантажем, та вони були вивантажені з судна та перевезені на склад зберігання небезпечних товарів, що призвело до додаткових локальних витрат, які згідно умов FOB мали бути сплачені постачальником товару CIXI CAZSEAL PACKING&GASKET CO.LTD, тоді як відповідно до міжнародних правил Incoterms 2010 умови FOB передбачають, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Відтак, відповідач вважає, що позивач безпідставно вимагає повернення коштів, сплачених ним за додаткові витрати у порту Ксінганг, оскільки відповідач не має правових підстав по відшкодуванню витрат позивача. Адже згідно коносаменту № HLEALB0322212 від 12.05.2013 р. вантажоодержувачем вантажу та замовником перевезення є ПП „Пром Агро Рось".

При цьому відповідач зазначає, що в п. 4.3.2 договору сторони погодили, що при морському перевезенні вантажу, споживачем послуги морського перевезення є клієнт, який самостійно укладає договір морського перевезення вантажу з морським перевізником та надає експедитору коносаменти, як підтвердження наявності договору морського перевезення між морським перевізником та клієнтом, на підставі яких експедитор здійснює внутрішньопортове експедирування. У частині оплати вартості морського перевезення експедитор виступає виключно як посередник, тобто транзитом перераховує грошові кошти клієнта, що належать морському перевізнику за надані ним послуги. Відтак, відповідач стверджує, що сума, сплачена за морське перевезення вантажу, є транзитною і перераховується морському перевізнику, який безпосередньо виконує перевезення, на підставі договору морського перевезення (коносаменту) з клієнтом. В свою чергу відповідальність за виконання морського перевезення перед клієнтом несе морський перевізник згідно умовам коносаменту.

Таким чином, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На вказані доводи відповідача позивач надав письмові пояснення (а.с. 134-137), в яких вказує на наступні обставини. Так, у відповідності до ст. 116 Кодексу торгівельного мореплавства у морському порту або поза його територією як постійні представники судновласника діють агентські організації (морський агент), які за договором морського агентування за винагороду зобов'язуються надавати послуги в галузі торговельного мореплавства. Таким чином, позивач стверджує, що не міг самостійно звернутися до судновласника, як це стверджує відповідач. Саме з цієї причини ПП „Пром Агро Рось" звернулося до ТОВ „Ламан Шипінг Ейдженсі". У відповідності до п. 2.1.1 договору на транспортне-експедиційне обслуговування № 525/20 від 01.09.2001 р., експедитор зобов'язаний укладати від свого імені або від імені та за рахунок клієнта договори з контейнерними лініями. Документом, який підтверджує наявність та зміст такого договору, є коносамент. При цьому позивач наголошує, що у коносаменті, копія якого є в матеріалах справи, в графі „підпис від імені перевізника" міститься штамп компанії Ningbo Together Shipping та вказано, що ця компанія діє як агент. У тому ж самому коносаменті в графі „агент у порту призначення" вказане ТОВ „Ламан Шипінг Ейдженсі". Саме відповідач запропонував скористуватися послугами компанії Ningbo Together Shippingяк агенту у порту відправлення. Також позивач послався на положення ст. 153 КТМ України, згідно з якими інформацію на вантаж подає відправник та несе всі збитки, заподіяні перевізнику. Згідно ст. 10 ЗУ „Про транспортно-експедиційну діяльність" експедитор має право не приступати до виконання обов'язків за договором транспортного експедирування до отримання від клієнта всіх необхідних документів та іншої інформації щодо властивостей вантажу, умов його перевезення, а також іншої інформації, необхідної для виконання експедитором обов'язків, передбачених договором транспортного експедирування. Проте, за ствердженнями позивача, агент лінії Ningbo Together Shipping, який був залучений відповідачем до виконання договору, не повідомивши позивача про виникнення певних проблем з вантажем, не погодивши з ним своїх дій, самостійно прийняв рішення про навантаження вантажу на борт судна. Таким чином, ПП „Пром Агро Рось" вважає, що позов є обґрунтованим та просить суд його задовольнити.

В свою чергу відповідачем були надані до суду письмові заперечення на позовну заяву (а.с. 147-149), в яких зазначає, що позивач безпідставно вимагає повернення коштів, сплачених ним за додаткові витрати у порту Ксінганг, тоді як ТОВ „Ламан Шипінг Ейдженсі" немає ніяких правових підстав по відшкодуванню витрат позивача, у тому числі щодо сплати та/або виконання інших умов, як то зазначає позивач. Згідно коносамента № HLEALB0322212 від 12.05.2013 р. вантажовідправником (постачальником товару) CIXI CAZSEAL PACKING&GASKET CO.LTD вантажоодержувачем вантажу та замовником перевезення є ПП „Пром Агро Рось". Також листування між співробітниками ТОВ „Ламан Шипінг Ейдженсі" та лінійним агентом Ningbo Together Shipping, на думку відповідача, свідчить про непричетність експедитора до виникнення у позивача додаткових витрат, тоді як саме позивач уклав договір поставки товару (вантажу) і договір морського перевезення (коносамент), та саме він забезпечував надання інформації про свій вантаж, внаслідок невиконання чого у нього виникли витрати по обслуговуванню небезпечного вантажу. Таким чином, відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

01.09.2011 р. між ТОВ „Ламан Шипінг Ейдженсі" (експедитор) та ПП „Пром Агро Рось" (клієнт) було укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування № 525/20 (а.с. 8-13), відповідно до п. 1.1 якого позивач як клієнт доручає, а відповідач як експедитор зобов'язується організувати за рахунок клієнта транспортно-експедиторське обслуговування, перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів по території України і в міжнародному сполученні, а також надання інших транспортно-експедиторських послуг клієнту за згодою сторін. Умови перевезення, вид вантажу, вид транспорту, вартість послуг експедитора, а також інші умови, пов'язані з виконанням даного договору, встановлюються за згодою сторін (п.1.2. договору).

В п. 1.3 договору передбачено, що на кожне перевезення вантажу клієнт надає Експедитору заявку, в якій обумовлюється найменування і кількість вантажу, маршрут перевезення (порт навантаження, порт вивантаження, місце доставки вантажу), плановану дату надання вантажу відправником, тип транспортного засобу, дані про відправників і одержувачів та іншу необхідну інформацію, що стосується організації транспортно-експедиторського обслуговування. Заявка подається за 2 тижні до початку навантаження і готовності вантажу до перевезення (п. 1.3 договору).

Так, відповідно до п. 1.3 вказаного договору позивачем було подано заявку відповідачу в електронному виді, у якій зазначено відповідні дані для організації транспортно-експедиторського обслуговування, а саме: кількість вантажу - два 20-тифутові контейнери по 25 т, умови відправки - FOB, порт завантаження - Xingang, планова дата відвантаження постачальником - 05.04.2013 р., дані про вантажовідправника - CIXI CAZSEAL PACKING&GASKET CO.LTD, найменування вантажу - пароніт (азбесто-гумові листи).

Як вказує позивач, до транспортування вказаного вантажу відповідач залучив агента в Китаї NINGBO TOGETHER SHIPPING CO., LTD (третя сторона). Однак, як зазначається у даних про судовихід судна, 16.04.2013 р. товар не був відправлений вказаним агентом у зв'язку з перевіркою небезпечності вантажу.

12.05.2013 р. вказаний товар (азбесто-гумові листи) було завантажено на судно Alexandria bridge 032W, що підтверджується коносаментом змішаного транспортування № HLEALB0322212.

Наразі позивач зазначає, що відповідно до умов поставки FOB, передбачених п. 1.1 контракту № 21/10-2011 від 21.10.2011 р., укладеного з CIXI CAZSEAL PACKING&GASKET CO.LTD, з моменту завантаження товару на борт судна всі ризики мав нести покупець.

05 червня 2013 року позивачем був надісланий директору компанії CIXI CAZSEAL PACKING&GASKET CO.LTD стосовно передачі оригіналів документів по вказаній поставці, а саме коносаменту № HLEALB0322212.

На вказаний лист 07.06.2013 р. постачальник надав відповідь про неможливість надання позивачу оригіналів документів в повному обсязі, оскільки третьою стороною були понесені додаткові витрати з відправкою вантажу (перевірка небезпечності вантажу), однак останньому ці витрати не оплатили. При цьому постачальник відмовився їх оплачувати, так як вважає, що такі витрати виникли не з його вини.

27 червня 2013 року позивачем було надіслано третій стороні лист стосовно передачі оригіналів коносаменту № HLEALB0322212, однак вказані документи не були передані.

Між тим 05 липня 2013 року відповідачем був надісланий позивачу лист за вих. № 02-060713, з посиланням на п.п. 4.1.5, 4.2 договору № 525/20 від 01.09.2011 р., та рахунок № LS-3753165 на оплату додаткових послуг по зберіганню небезпечного вантажу в порту Ксінганг, який був оплачений позивачем.

Проте, 10.07.2013 р. позивачем було надіслано відповідачу лист за вих. № 65, яким повідомив, що додаткові витрати пов'язані з відправкою вантажу, які виникли до 12 травня 2013 року (дата завантаження товару на борт судна) згідно умов поставки FOB згідно Incoterms 2010, не являються витратами позивача, тому відповідно підлягають поверненню на рахунок позивача. При цьому у вказаному листі № 65 відповідачу був наданий триденний термін для повернення даних коштів, але відповідачем вказані кошти не були повернуті, що стало підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Так, укладений між сторонами по справі договір на транспортно-експедиторське обслуговування є підставою для виникнення у сторін за цим договором зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Згідно з ч. 1, 8-9 ст. 9 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Згідно положень ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення глави 65 Цивільного кодексу України поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Аналогічні положення вказаної статті Цивільного кодексу України закріплені в ст. 316 ГК України.

В ст. 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

За ст. 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Тобто, зобов'язання клієнта сплатити експедитору договірну плату повинно кореспондуватися з виконанням експедитором визначених договором оплачуваних послуг на відповідну вартість та прийняттям саме цих послуг клієнтом.

Як з'ясовано судом, відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру № LS-3753165 від 05.07.2013 р. (а.с. 48) на оплату спірної суми в розмірі 30902,62 грн. за додаткові послуги з транспортно-експедиторського обслуговуванню небезпечного вантажу в порту Ксінганг (вивантаження контейнерів з борту судна, перевезення контейнерів на складі небезпечних вантажів).

Так, п. 3.1.1. договору № 525/20 передбачено, що позивач зобов'язаний вчасно надати експедиторові повну, точну й достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості і інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов'язків за даним договором, а також документи, що стосуються вантажу, необхідні для здійснення митного, санітарного й інших видів державного контролю й нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу.

Також згідно п. 3.1.7 вказаного договору позивач зобов'язався надавати експедиторові всю необхідну інформацію про характер і властивості вантажу, а також інструкції з обробки, перевалки та перевезення вантажів, а у випадку перевезення небезпечних вантажів - вказувати їхні класифікації по МОПНВ або вантажів, транспортування яких має особливості.

В свою чергу позивач як клієнт зобов'язався згідно п. 4.1.3. договору оплачувати:

а) погоджені платежі, що підлягають оплаті за виконані послуги з перевезення вантажу морським транспортом (фрахт) та супутні витрати, пов'язані з таким перевезенням (навантаження та/або розвантаження вантажу, агентський та інші портові збори і т.п.) впродовж трьох банківських днів з моменту виставлення експедитором рахунка.

Згідно п. 4.3.3. договору № 525/20 експедитор оплачує перевезення та інші послуги третіх осіб на користь, з коштів та за рахунок клієнта (вантажоодержувачів, вантажовідправників та інших осіб). Кошти, що перераховуються клієнтом на рахунок експедитора не переходять у власність експедитора і не є його прибутком, а вважаються транзитними для наступної оплати перевезення та інших послуг третіх осіб (портів, перевізників, брокерів, експедиторських організацій та ін.). У власності експедитора залишається винятково експедиторська винагорода, розмір якого підлягає оподатковуванню в порядку, визначеному законодавством. Дана умова договору не вимагає додаткового підтвердження документами перевізника, замовників клієнта та/або інших осіб.

Тобто, підстави для сплати послуг експедитора є рахунок-фактура, виставлений клієнту для оплати.

Як вбачається з платіжного доручення № 1238 від 08.07.2013 р. (а.с. 49), позивачем було перераховано відповідачу спірну суму в розмірі 30902,62 грн. згідно рахунку-фактури № LS-3753165 від 05.07.2013 р. за морське перевезення вантажу за межами державного кордону. Наразі позивач послався на те, що оплата була здійснена ним лише з метою зменшення збитків, пов'язаних з поставкою даного товару.

Як випливає з матеріалів справи, в подальшому вказані кошти були перераховані відповідачем Компанії „Юні Ламан Контейнер Лайн Лтд" (Кіпр), яка виконувала функції з транспортно-експедиторського обслуговування спірного вантажу в порту Ксінганг.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність" клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Згідно ст. 10 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор має право, зокрема, на відшкодування в погоджених з клієнтом обсягах додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору транспортного експедирування, якщо такі витрати здійснювалися в інтересах клієнта.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади (ч. 10 ст. 9 вказаного Закону).

Наразі відповідачем в підтвердження понесених витрат в рамках виконання укладеного сторонами по справі договору було надано копії документів: договір № U/LS-09 від 01.07.2009 р. між відповідачем та Компанією „Юні Ламан Контейнер Лайн Лтд" (Кіпр) про організацію діяльності в області транспортно-експедиторського обслуговування зовнішньоторговельних вантажів, акт здачі-приймання виконаних послуг від 29.07.2013 р. щодо транспортно-експедиторського обслуговуванню небезпечного вантажу в порту Ксінганг (вивантаження контейнерів з борту судна, перевезення контейнерів на складі небезпечних вантажів), інвойс № 30/07-1 від 30.07.2013 р. на оплату вказаних послуг в сумі 3866,21 дол. США, що в гривневому еквіваленті дорівнює спірній сумі.

За ствердженнями відповідача, позивачем всупереч п. 3.1.7 договору не була надана експедиторові інформація про небезпечність вантажу, тобто позивач не надав повну інформацію щодо характеристик вантажу, що підтверджується електронним листуванням співробітників підприємств, тоді як небезпечний вантаж згідно правил МОПНВ вимагає особливих умов перевезення. Так, 17.04.2013 р. при завантажені контейнерів на борт судна лінія Hapaq - Lloyd виявила відмітку „ASBESTOS RUBBER SHEET", слово „асбестос" - відноситься до групи небезпечних вантажів, та за цією причиною лінія відмовилася експортувати контейнери з цим вантажем, та вони були вивантажені з судна та перевезені на склад зберігання небезпечних товарів, що призвело до додаткових локальних витрат, які згідно умов FOB мали бути сплачені постачальником товару CIXI CAZSEAL PACKING&GASKET CO.LTD, тоді як відповідно до міжнародних правил Incoterms 2010 умови FOB передбачають, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження.

П. 4.3.2. договору № 525/20 передбачено, що при морському перевезенні вантажу споживачем послуги морського перевезення є клієнт, який самостійно укладає договір морського перевезення вантажу з морським перевізником та надає експедитору коносаменти як підтвердження наявності договору морського перевезення між морським перевізником та клієнтом, на підставі яких експедитор здійснює внутрішньопортове експедирування. Експедитор зобов'язується перерахувати грошові кошти клієнта морському перевізнику за послуги морського перевезення вантажу. При цьому експедитор виступає виключно як посередник, тобто транзитом перераховує грошові кошти клієнта, що належать перевізнику за послуги, надані морським перевізником. Сума, сплачена за морське перевезення вантажу, є транзитною і перераховується морському перевізнику, який безпосередньо виконує перевезення, на підставі договору морського перевезення (коносаменту) з клієнтом. Відповідальність за виконання морського перевезення перед клієнтом несе морський перевізник згідно умовам коносаменту.

Згідно коносаменту № HLEALB0322212 від 12.05.2013 р. вантажовідправником (постачальником товару) є Компанія „CIXI CAZSEAL PACKING&GASKET CO.LTD", вантажоодержувачем вантажу і замовником перевезення є саме позивач - ПП „Пром Агро Рось", а в графі „агент у порту призначення" вказане ТОВ „Ламан Шипінг Ейдженсі".

При цьому позивач зазначає, що саме відповідач запропонував скористуватися послугами компанії Ningbo Together Shipping як агенту у порту відправлення, якою не видавались коносаменти. В свою чергу без коносаментів неможливо було розмитнити вантаж, який прибув в порт, тому виставлений відповідачем рахунок був оплачений для запобігання більших збитків. Відтак, позивач вважає, що у відповідності до ст. 14 Про транспортно-експедиторську діяльність" відповідальність за дії Компанії „Ningbo Together Shipping" повинно нести саме відповідач, оскільки він залучив вказану компанію до виконання договору № 525/20.

Дослідивши та проаналізувавши зміст укладеного між сторонами по справі договору на транспортно-експедиторське обслуговування № 525/20, суд вважає вказані доводи позивача необґрунтованими з огляду на таке.

В п. 5.3.2. договору сторони погодили, що клієнт відшкодовує усі витрати, фактично понесені експедитором по виконанню його доручення. Це правило також діє у випадку анулювання доручення, не пред'явлення вантажу або простою транспортних засобів з вини клієнта (вантажовідправника/вантажоотримувача) включаючи штрафи, пред'явлені транспортними та іншими організаціями, і сплачує відповідну винагороду за вже надані послуги.

При цьому п. 5.2.5 договору № 525/20 сторони узгодили, що експедитор не відповідає за дії чи бездіяльність портової адміністрації, митних органів, інших служб, які прямо чи опосередковано можуть вплинути на виконання зобов'язань, а також за розклад просування вантажу, відповідно до графіка судновласника і зміни у ньому.

Відтак, посилання позивача на те, що відповідач має відшкодувати понесені позивачем додаткові витрати судом оцінюються критично.

Нараз слід зазначити, що позивач вказані витрати відносить до понесених ним збитків, вказуючи при цьому, що витрати, сплачені відповідачем третій особі, що пов'язані з перевіркою небезпечності вантажу, спричинили збиток позивачу. Також в обґрунтування вказаного позивач посилається на п.п. 5.1.2, 5.1.4 договору № 525/20, за якими у випадку нанесення збитку з вини однієї сторони, винна сторона зобов'язана відшкодувати збитки, що передбачені чинним законодавством і даним договором.

За приписами ст. 611 Цивільного кодексу України такі правові наслідки як відшкодування збитків настають у разі порушення зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

При цьому відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків (ч. 3 ст. 225 ГК України).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до вказаних положень ст. 623 та ст. 22 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник.

Згідно положень ст. 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання.

Слід зазначити, що для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка (дія чи бездіяльність особи); шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Отже, в даному випадку для стягнення збитків з відповідача необхідно довести протиправність його поведінки, тобто довести, що відповідач порушив взяті на себе за договором зобов'язання. При цьому між цим порушенням та збитками має бути причинний зв'язок. За його наявності збитки підлягають відшкодуванню.

В свою чергу відсутність одного із елементів складу цивільного правопорушення звільняє сторону від цивільно-правової відповідальності за заподіяння збитків, оскільки її поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Так, обов'язковою умовою деліктної відповідальності є протиправність поведінки заподіювача. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками характеризується наступними ознаками: по перше, причинний зв'язок існує там, де є тимчасова послідовність явищ, тобто причина завжди передує результату, а останній - це тільки та зміна в зовнішньому світі, яка створюється дією причин; по-друге причина з необхідністю породжує свій наслідок.

У даному випадку протиправність поведінки відповідача не доведена позивачем судом, також між такою поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками відсутній прямий причинний зв'язок, оскільки позивач не надав доказів того, що відповідач своєю протиправною поведінкою спричинив позивачу додаткові витрати.

Відсутність вини у заподіянні збитків доводиться особою, що вчинила порушення. Винна поведінка порушника має місце тоді, якщо він усвідомлював суспільною небезпечний характер своїх діянь, передбачав його негативні наслідки, бажав їх настання, або коли порушник передбачаючи настання негативних наслідків, розраховував на їх відвернення чи не передбачав настання таких наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання..

За загальним доктринальним підходом, умисел як форма вини включає в себе елемент усвідомлення та наміру. Діяння особи вважаються такими, що вчинені з умислом, якщо вона свідомо не вчинила дій, спрямованих на виконання зобов'язання, та бажала або свідомо допускала настання такого наслідку, як невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Розподілу умислу на прямий та непрямий цивільне право на відміну від кримінального не знає, оскільки тут відсутня практична необхідність такого поділу. Форма умислу не впливає ані на факт притягнення особи до відповідальності, ані на її розмір. Вина у формі необережності буде мати місце за відсутності у особи наміру не виконати або неналежно виконати зобов'язання.

Наразі з наявних в матеріалах справи доказів листування між співробітниками ТОВ „Ламан Шипінг Ейдженсі" та лінійним агентом - Компанією „Ningbo Together Shipping" свідчить про непричетність експедитора до виникнення у позивача додаткових витрат, адже саме позивач уклав договір поставки товару (вантажу) та договір морського перевезення (коносамент). До того ж обов'язок по забезпеченню надання інформації про свій вантаж було покладено на позивача, невиконання якого призвело до виникнення у позивача витрат по обслуговуванню небезпечного вантажу.

В позовній заяві та письмових поясненнях, позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення у діях відповідача. В свою чергу вищенаведені обставини виключають можливість для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків. Адже збитки підлягають відшкодуванню лише за наявності складу правопорушення, відсутність одного з елементів якого звільняє особу від деліктної відповідальності.

Згідно прохальної частини позову позивач просить стягнути з відповідача саме заборгованість, а не збитки. Так, судом з'ясовано, що фактично заявлені позивачем вимоги за своєю суттю є вимогами про повернення виконаного стороною зобов'язання.

Більш того, слід зазначити позивач ані в позовній заяві, ані в письмових поясненнях по справі не вказав жодну норму закону, яка б передбачала обов'язок відповідача повернути сплачені позивачем грошові кошти в межах виконання договору на транспортно-експедиторське обслуговування № 525/20.

Між тим відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1/ набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2/ відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Необхідність в поверненні виконаного однією із сторін договору виникає у разі дострокового припинення договору (до його повного виконання). Якщо одна сторона своє зобов'язання до цього належне виконала, таке виконання втрачає правову підставу. В цій частині визначається, що сторона договору не має права вимагати повернення того, що було виконане сторонами за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, право вимагати повернення виконаного надається не стороні договору, а суб'єкту, який вже втратив статус сторони договору. Аналогічно і обов'язок повернення несе не сторона договору, а суб'єкт, який мав такий статус у минулому.

Оскільки між сторонами у справі було укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування № 525/20 від 01.09.2011 року, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як оплату виконаних за договором послуг, то такі кошти набуто за наявності правової підстави.

В силу приписів ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, виходячи з викладеного та з огляду на наявність чинного і виконаного договору між сторонами, суд доходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо наявності у відповідача обов'язку по поверненню спірної суми коштів. Так, спірну суму коштів не може бути витребувано з огляду на положення ст. 1212 ЦК України, і такі обставини виключають можливість покладення на відповідача обов'язку щодо повернення вказаних коштів.

Такої ж позиції дотримується Верховний суд України в прийнятій по справі № 5006/18/13/2012 постанові від 22 січня 2013 року, яка є обов'язковою для всіх судів України згідно ст. 111-28 ГПК України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства „Пром Агро Рось" є необґрунтованими, не відповідають фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що рішення відбулось не на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, відносяться за рахунок позивача.

Щодо клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю „Ламан Шипінг Ейдженсі" про віднесення за рахунок позивача понесених відповідачем витрат за переклад з англійської мови документів та їх нотаріальне посвідчення (а.с. 138), суд зазначає наступне. Згідно зі ст. 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторін у справі. Вказані документи, переклад яких надано відповідачем до суду, були надані в підтвердження заявником своїх заперечень на позов, а не за обов'язковою вимогою суду. Більш того, надана відповідачем квитанція до прибуткового касового ордера № 24/13 від 08.11.2013 р. про оплату вказаних витрат свідчить про здійснення оплати від Журби Е.А. на користь ФОП Калюжної І.А., а не відповідачем на користь перекладача або нотаріуса, якого зазначено у перекладі засвідчених документів. В свою чергу суд не вбачає підстав для покладення вказаних витрат на позивача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Приватного підприємства „Пром Агро Рось" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ламан Шипінг Ейдженсі" про стягнення збитків в розмірі 30 902,62 грн. відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 13.12.2013 р.

Суддя Петров В.С.