Ухвала суду № 36034882, 06.11.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2013 р.Справа № 820/5629/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Рєзнікової С.С.

Суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2013р. по справі № 820/5629/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Харківській області:

- № 0003501702 від 01.07.2013 року;

- № 0003511702 від 01.07.2013 року.

Свій позов позивач обґрунтував тим, що отримані 01.07.2013р. від Харківської ОДПІ ГУ Міндоходів Харківської області податкові повідомлення-рішення № 003501702 від 01.07.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податком на додану вартість на суму 231028,75 грн., з яких за основним платежем - ПДВ - 184823,00 грн., штрафні санкції - 46205,75грн. та № 0003511702 від 01.07.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування 196376,37 грн., з яких за основним платежем - 157101,10 грн., штрафні санкції - 39275,27грн. є такими, що прийняті з порушенням податкового законодавства та суперечать йому у зв'язку з невірним застосуванням норм Конституції України, норм Податкового кодексу України.

Позивач вважає зазначені податкові повідомлення-рішення неправомірними, необґрунтованими, безпідставними через відсутність доказів порушення позивачем податкового законодавства.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.13 року позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Харківській області від 01 липня 2013 року №0003501702 та №0003511702.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

У відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 01.02.1995 р. взята на податковий облік Харківською ОДПІ за №1702 і станом на даний час перебуває на обліку в Харківській об'єднаній державній податковій інспекції Головного Управління Міндоходів у Харківській області.

Відповідачем, на підставі ст.77 та п.82.1 ст.82 Податкового Кодексу України, було проведено документальну планову виїзну перевірку ФО-П ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року. За результатами перевірки було складено акт №1166/17-1243300022 від 20.06.2013 року.

Даним актом було зафіксовані порушення: п. 138.2, 138.4, 138.6-138.9, 138.10.2- 138.10.4, 138.11 ст.138, п. 177.2 ст. 177 Податкового Кодексу, а саме заниження чистого оподатковуваного доходу на суму 157101,10 грн. та п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України із змінами та доповненнями, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 184823 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ винесені податкові повідомлення - рішення податкове повідомлення-рішення № 003501702 від 01.07.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податком на додану вартість на суму 231028,75 грн., з яких за основним платежем - ПДВ - 184823,00 грн., штрафні санкції - 46205,75грн. та податкове повідомлення-рішення № 0003511702 від 01.07.2013 р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування 196376,37 грн., з яких за основним платежем - 157101,10 грн., штрафні санкції - 39275,27грн.

Підставою для вищевказаних висновків ДПІ, послугував той факт , що на момент проведення перевірки позивача фахівці Харківської ОДПІ у своєму розпорядженні мали акти перевірок контрагентів, з якими позивач ФО-П ОСОБА_1 мала господарські відносини, а саме: Акт № 786/22-8/38005712 від 28.02.2013р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Галард Сервіс Груп" (38005712) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.03.2012р. по 30.09.2012р., акт №822/22,2-08/23762505 від 07.06.2013р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Грань" (23762505) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2010р. по 31.12.2012р., довідка №201/220/37431094 від 26.04.2013р. про результати зустрічної звірки ТОВ "ТД "ВВК ПЛЮС" (37431094) з питань правильності обчислення та нарахування ПДВ та податку на прибуток підприємств по операціям з ОСОБА_4 (НОМЕР_3) за лютий 2011р., ПП "Старкад-Пром" (36945503) за травень 2011р., ТОВ "СПАРТА-10" (37365247) за липень 2011р., акт №1816/225/32466363 від 10.12.2012р. про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "ВКФ "Експостач" (32466363), щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків їх реальності та повноти відображення в обліку за січень, лютий 2012р.,акт №7200/224/31820299 від 21.12.2012р. про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ "Матадор" (31820299) під час здійснення господарських відносин з ТОВ "Інфотерм" (31343537) за червень 2011р., ТОВ "Олімп" (31441243) за вересень 2011р., ПП "СВ Гермес" (36293292) за березень 2011р., ПВП "Форест" (25158848) за червень 2011р., ТОВ "Кафепродакшн" (37275541) за січень 2011р., ТОВ "Пасіфік" (31684481) за вересень 2011р., БПП "Сура" (30668399) за вересень 2011р., ТОВ "Хімагросервіс" (37237904) за листопад 2011р.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковими повідомленнями-рішеннями № 0003501702 та № 0003511702 від 01.07.2013 року порушено права та охоронювані законом інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин, а тому вказані рішення підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Колегією суддів встановлено, що ФОП ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність у формі роздрібної торгівлі паливно-мастильними матеріалами через АЗС.

Матеріалами справи підтверджено, що 20.01.2012 року між позивачем та ТОВ "ТД "ВВК ПЛЮС" було укладено договір купівлі - продажу № 20/01, згідно якого Продавець (ТОВ "ТД "ВВК ПЛЮС") зобов'язується передати у власність Покупця (ФО-П ОСОБА_1.) паливно-мастильні матеріали в асортименті та кількості. ТОВ "ТД "ВВК ПЛЮС" протягом травня-липня 2011 року було поставлено позивачу паливно-мастильні матеріали на АЗС.

В подальшому більшість придбаного пального було реалізовано Комунальному підприємству „Комплекс по вивозу побутових відходів" (КП "КВПВ"), яке здійснювало заправку паливом в свої автомобілі. Що підтверджується також накладними, податковими накладними, банківськими виписками та товарно-транспортними накладними, що додані до матеріалів справи.

Також встановлено, що 01.11.2011 року між позивачем та ТОВ "Лігал -Едвайзинг" було укладено договір про консультативне обслуговування №01/11, згідно якого Виконавець (ТОВ "Лігал-Едвайзинг") зобов'язується надати на платній основі Замовнику юридичні та інформаційно - консультативні послуги.

В зв'язку з утворенням великої заборгованості у КП "КВПВ" перед ФОП ОСОБА_1 у листопаді 2011р. у ФОП ОСОБА_1 не вистачало обігових коштів для придбання пального, тому Позивач уклала угоду з ТОВ "Лігал-Едвайзінг", які займалися пошуком, оформленням та отриманням кредитів у розмірі 300 тис. грн. у різних банках м. Харкова.

Здійснення даних господарських операцій підтверджується Актом здачі-прийняття виконаних робіт №01/11 від 30.11.2011р., податковою накладною №669 від 30.11.2011р. та банківськими виписками.

Погодні умови у січні 2012р., а саме сильні снігопади, змусили ФОП ОСОБА_1 укласти угоду №0501 від 05.01.2012р з ПФ "ВКФ "Експостач" на вивіз снігу з територій двох АЗС, що підтверджено наступними документами: Акти здачі-прийняття виконаних робіт №№ 648, 649, 650 та податкові накладні №№ 577, 578, 580 і банківськими виписками.

Також, 01.06.2012 року між Позивачем та ТОВ "Матадор" укладено договір купівлі-продажу №06-1, згідно якого Постачальник (ТОВ "Матадор") зобов'язується поставляти, а Покупець (ФО-П ОСОБА_1.) зобов'язується приймати та оплачувати на визначених цим договором умовах товар, партіями, в асортименті, номенклатурі, кількості і за ціною, відповідно до накладних, які є невід'ємною частиною договору.

У ТОВ „Матадор" було придбано спецодяг згідно накладної №4219 від 01.06.2012р (том 1, а.с.102), ПН №558 від 01.06.2012р (том 1, а.с.103) на суму 12038,90грн. та видано працівникам по карткам обліку. ТОВ "Матадор" також здійснювало поставку зношених агрегатів для паливно-роздавальних колонок та здійснювало їх заміну, що підтверджується договором №06-1 (том 1, а.с.98) та №06-1-1 (том 1, а.с.106) від 01.06.2012р., накладною №4044 від 23.06.2012р. (том 1, а.с.104), ПН №392 від 01.06.2012р. на суму 18000,00грн.(том 1, а.с.104); актом №4045 від 27.06.2012р. (том 1, а.с.107), ПН №393 від 27.06.2012р. (том 1, а.с.107) на суму 3024,00грн. та банківськими виписками.

25.05.2012 року між позивачем та ТОВ "Галард Сервіс Груп" укладено договір 05-25 про надання юридичних послуг, згідно якого Замовник (ФО-П ОСОБА_1.) доручає, а юридична фірма приймає на себе обов'язки надавати професійну юридичну допомогу Замовнику в об'ємі та на умовах, передбачених договором.

ТОВ "Галард Сервіс Груп" займалося оформленням документів для отримання кредиту позивачем, що підтверджується Актом б/н від 27.06.2012р на суму 42000,00грн. і податковою накладною №623 від 27.06.2012р. (том 1, а.с.113) та Актом б/н від 31.07.2013р. на суму 12000,00грн. і податковою накладною №729 від 31.07.2012р. (том 1, а.с.114)

Колегією суддів встановлено, що підтвердженням виконання вказаних вище договорів є документи, які за своїм змістом, на думку суду, відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-ХІУ від 16 липня 1999 року, отже, визнаються первинними документами бухгалтерського обліку та підтверджують факт виконання договорів, а саме: податкові накладні, видаткові накладні, банківські виписки, акти прийому - передачі виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, акти звірки, виписки за особовими рахунками.

згідно з п.п.14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Проаналізувавши наведені норми та дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що укладені правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, ні ким не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Так, про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні" і п.2.4. ст.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Колегія суддів зазначає, що статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

На сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Крім того, чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Угоди між позивачем та контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

На час укладення вищевказаних договорів контрагенти позивача були зареєстрованими як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, мали індивідуальні податкові номери, що підтверджується Свідоцтвами про реєстрацію платника по датку на додану вартість, а тому, мали право видавати позивачу вищезазначені належним чином оформлені податкові накладні, котрі є підставою для формування позивачем податкового кредиту.

Чинна редакція п. 177.2 ст. 177 Податкового Кодексу України передбачає, що загальним оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать документально підтверджені витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р. №283/97-ВР зі змінами та доповненнями.

Оподаткування доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності податковими органами здійснюється на підставі: податкових декларацій за звітний податковий період, які надаються наростаючим підсумком з початку року (за квартал, півріччя, три квартали, рік); матеріалів перевірок діяльності таких осіб, проведеними податковими органами; отриманих від податкових агентів податкових розрахунків про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь таких платників податків, а також суми утриманих з них податків за встановленою формою прибутку підприємств.

Відповідно до п. 177.3 ст. 177 Податкового Кодексу України, для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 177.4 ст. 177 Податкового Кодексу України, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Також, згідно з п.п.138.1.1. п. 138.1 ст.138 ПК України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів.

Відповідно до п.138.4 ст.138 Податкового Кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п.138.6 ст.138 Податкового Кодексу України, собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання.

Відповідно до п.п. 138.8.2 п. 138.8 ст. 138 Податкового Кодексу України, до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

А згідно приписів п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 Податкового Кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 200.1. ст.200 Податкового Кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно вимог п.200.2. ст.200 Податкового Кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Також п.200.3. ст.200 Податкового Кодексу України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Таким чином, вартість придбаних у контрагентів послуг складають витрати позивача та правомірно включені до складу витрат, а ПДВ правомірно включено до складу податкового кредиту.

При цьому, колегією суддів встановлено, що позивач мав всі необхідні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій вказаними вище контрагентами та дають право на податковий кредит та витрати, що визнається податковим органом.

При цьому податковий орган визначає право на податковий кредит з ПДВ та витрати в залежності від порядку здійснення господарської діяльності іншими платниками податків.

Проте питання здійснення господарської діяльності контрагентами, їх взаємовідносини з іншими особами не мають відношення до податкового обліку, так як право на податковий кредит з ПДВ та валові витрати від цих обставини не залежить та Податковим Кодексом України не передбачено. Крім того, згідно законодавства в обов'язки платника податків не входить перевірка та (або) контроль за додержанням цивільного, податкового або іншого законодавства іншими платниками податків та особливостями їх діяльності. Вищенаведені висновки податкового органу суперечать ст.61 Конституції України, згідно якої юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Колегія суддів зазначає, що податковий орган визнає, що податковий кредит та витрати підтверджено оригіналами належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних документів, та що в податковому обліку є усі необхідні документи, передбачені Податковим Кодексом України та які дають право на податковий кредит та витрати.

Будь яких підстав для неприйняття і невідображення у податковому обліку податкових накладних та інших первинних документів, отриманих від контрагентів, не існувало. Таким чином, позивачем обґрунтовано включено до податкового кредиту суми ПДВ на підставі отриманих податкових накладних та сформовано валові витрати.

Крім того, у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача та про неправомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 25.09.13 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2013р. по справі № 820/5629/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Рєзнікова С.С.Судді(підпис) (підпис) Бершов Г.Є. Ральченко І.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Рєзнікова С.С.