Ухвала суду № 36031103, 03.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/3831/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко В. І Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

03 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Грищенко Т.М.,

суддів Лічевецького І. О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі Киш С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві згідно ст. 41 КАС України апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 серпня 213 року у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Броварське шляхово - будівельне управління №50» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2013 року адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Броварське шляхово - будівельне управління №50» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 12.07.2013 № 0004282202.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в які й просить суд скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач надав суду заперечення на апеляційну скаргу, відповідно до яких вважає рішення суду першої інстанції правомірним, а відтак просить суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, пояснення представників сторін, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясовних обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції, при розгляді даної справи, встановлено, що Броварською об'єднаною державною податковою інспекцією було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «Матрікс».

За результатом проведеної перевірки, відповідачем складено акт від 21.06.2013 за №522/222/05408668 (далі - Акт перевірки), яким зафіксовано порушення позивачем, зокрема, положень п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено податок на додану вартість у розмірі 17417,00 грн.

Також, в Акті перевірки, відповідач дійшов висновку, що договір укладений між позивачем та ПП «Матрікс», згідно ч. 1,5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 228 ЦК України є нікчемним, і в силу ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Крім того, з Акту перевірки вбачається, що в основу висновків відповідача щодо порушення позивачем податкового законодавства, покладено акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 21.06.2012 № 1463/22-222-31989368 «Про проведення невиїзної перевірки ПП «Матрікс» з питань правомірності формування податкового кредиту з ПДВ за березень-квітень 2012 року, відповідно до якого не встановлено фактичне місцезнаходження товариства, вказані в картці підприємства телефони не обслуговуються, місцезнаходження директора товариства не встановлено.

На підставі Акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення - рішення від 12.07.2013 № 0004282202, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 26126,00 грн., з яких: 17417,00 грн. - за основним платежем, 8709,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з вище вказаним податковим повідомленням - рішенням позивач звернувся до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, вказав на підтвердженість реальності господарської операції позивача достовірними первинними документами, а відтак, і наявність права у останнього на формування податкового кредиту по податку на додану вартість.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія Київського апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України вбачається, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість можливе, за умови придбання ним товарів та послуг для використання їх при здійсненні ним господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Підставою для виникнення такого права є виписана контрагентом, зареєстрованим як платник податку на додану вартість, податкова накладна, оформлена відповідно до вимог чинного законодавства України.

Разом з тим, колегія суддів вказує на залежність права платника податку на нарахування податкового кредиту від фактичного здійснення господарської операції з підтвердженням такого здійснення достовірними первинними документами.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ПП «Матрікс» було укладено договір від 01 квітня 2012 року за №01/04/12, відповідно до умов якого, продавець (ПП «Матрікс») брав на себе зобов'язання передати у власність позивача товар (пісок річковий).

На підтвердження виконання умов договору в матеріалах справи містяться: податкові накладні №162 від 26.04.2012, №163 від 27.04.2012, № 164 від 28.04.2012; видаткові накладні №806 від 26.04.2012, №807 від 27.04.2012, №808 від 28.04.2012; рахунки №260708 від 26.04.2012, №240410 від 24.04.2012; товарно - транспортні накладні.

Оплата за договором підтверджується платіжними дорученнями.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією, в свою чергу є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів звертає увагу, що податкова звітність повинна формуватись на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості , мають бути підписані уповноваженою особою, за наявності волі цієї особи, та в яких обов'язково визначається конкретний зміст та обсяг операцій, що передбачає необхідність деталізації/індивідуалізації номенклатури поставки, зокрема, робіт/послуг, що надає первинному документу юридичну значимість.

Слід зазначити, що надані позивачем документи на підтвердження реальності вчинених господарських операцій, які містяться в матеріалах справи, складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, придбаний позивачем товар, було використано під час провадження господарської діяльності позивача, а саме під час виконання робіт з будівництва заїзду та виїзду перехідно - швидкісних смуг до території Торгівельних комплексів та інших будівельних робіт, передбачених договором №04/03-12 від 06.04.2012 р. укладеним між позивачем та ТОВ «ВіДі - Будівництво».

Разом з тим, колегія суддів наголошує, що право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, факти порушення податкового законодавства стосуються більшою контрагента позивача.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості висновків відповідача в частині визнання правочину укладеного позивачем нікчемним та зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, з наведеного вбачається, що угоди укладені позивачем є оспорюваними, оскільки, їх недійсність прямо не встановлена законом, а тому можуть бути визнані недійсними лише за рішеннями суду.

Слід зауважити, що з матеріалів справи не вбачається доказів визнання такого правочину недійсним у судовому порядку, також відсутні докази, які б свідчили про спрямованість вчиненого правочину на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Водночас, позивачем в повному обсязі надані копії первинних документів, які підтверджують виконання господарської операції.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо протиправності податкового повідомлення - рішення від 12.07.2013 №0004282202.

Згідно ст.198 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно становив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195,196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Київської області, - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2013 року, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя Т.М.Грищенко

Судді І. О. Лічевецький

В.Е.Мацедонська

.

Головуючий суддя Грищенко Т.М.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.