Постанова № 36029952, 25.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25 листопада 2013 року 11 год. 09 хв. № 2а-10748/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Чупринко Н.І., за участю представників позивача та відповідача, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Консерела Україна" до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України) у судовому засіданні 25 листопада 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2012 року відмовлено повністю у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Консерела Україна" (також далі - позивач) до державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (також далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 27 березня 2012 року № 0001932303 та від 10 липня 2012 року № 0004542290 і № 0004552290 (також далі - оскаржувані рішення).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2012 року скасовано частково.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2013 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла 02 липня 2013 року та, відповідно до автоматизованої системи документообігу суду, для її нового розгляду і вирішення визначено суддю Данилишина В.М.

Ухвалою суду від 05 липня 2013 року справу прийнято до провадження та її призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судовому засіданні 25 вересня 2013 року судом, згідно зі ст. 55 КАС України, допущено заміну відповідача його процесуальним правонаступником - державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (також далі - відповідач).

У ході судового розгляду справи представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю. Стверджував, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки складені відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Представники відповідача не визнали позов та просили відмовити у його задоволенні повністю. Пояснили, що оскаржувані рішення є правомірними, оскільки складені відповідачем у зв'язку з виявленням під час перевірки позивача порушень ним податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2013 року вбачається, що постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2012 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2012 року скасовано у зв'язку з тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано положення ч. 1 ст. 11 КАС України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ході розгляду справи необхідно забезпечити рівні права учасників процесу у наданні ними доказів для всебічного, повного дослідження та вивчення усіх обставин справи, необхідних для постановлення законного та обґрунтованого судового рішення.

Судами першої та апеляційної інстанцій не витребувано та не досліджено належних доказів, а саме документів бухгалтерського та складського обліку, інших первинних документів та пояснень відповідальних осіб, які б підтвердили або спростували доводи щодо періоду та обсягу вчинення позивачем порушень податкового законодавства у межах спірних правовідносин.

Врахувавши позицію, викладену в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2013 року, під час нового розгляду справи судом першої інстанції витребувано у позивача та досліджено зазначені письмові докази, за результатами чого з'ясовано наступне.

Так, відповідачем у період із 13 лютого по 02 березня 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 12 березня 2012 року складено акт № 293/2303/35946223 про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 01 січня 2009 року по 31 грудня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період із 01 січня 2009 року по 31 грудня 2011 року (також далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем:

- занижено податок на прибуток у загальному розмірі 1662349,00 грн., у тому числі за: 2009 рік - 626081,00 грн.; ІІ квартал 2011 року - 309985,00 грн.; ІІ-ІІІ квартали 2011 року - 1106266,00 грн.; ІІ-IV квартали 2011 року - 1036268,00 грн., чим порушено п. 5.1, підпункт 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, підпункт 11.2.3 п. 11.2 ст. 11, п. 22.4 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 3, 7 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України (також далі - ПК України);

- завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування у розмірі (-) 4973649,00 грн., у тому числі за: І квартал 2010 року - (-) 209142,00 грн.; І квартал 2011 року - (-) 2312975,00 грн.; ІІ квартал 2011 року - (-) 2660674,00 грн., чим порушено п. 5.1, підпункт 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, підпункт 11.2.3 п. 11.2 ст. 11, п. 22.4 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 3, 7 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідні положення ПК України;

- занижено податок на додану вартість (також далі - ПДВ) за грудень 2010 року у розмірі 44730,00 грн., чим порушено підпункти 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

На підставі акту перевірки, 27 березня 2012 року відповідачем складено податкові повідомлення-рішення: № 0001932303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 44730,00 грн. за основним платежем та у розмірі 11183,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001942303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1662349,00 грн. за основним платежем та у розмірі 156520,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0001952303, яким позивачу зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4973649,00 грн.

За результатами розгляду первинної скарги в адміністративному (досудовому) порядку, скасовані податкове повідомлення-рішення № 0001942303 та податкове повідомлення-рішення № 0001952303 у частині визначення перевіркою податку на прибуток та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за рахунок зменшення показників рядка 04.9 декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2011 року та рядка 06.6 декларацій з податку на прибуток підприємства за ІІ квартал та ІІ-ІІІ квартали 2011 року у розмірі 347699,00 грн. Оскаржуване рішення № 0001932303 залишене без змін.

Згідно з підпунктами 60.1.2, 60.1.3 п. 60.1, п. 60.3 ст. 60 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу; контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

У випадках, визначених підпунктом 60.1.2 п. 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги.

У зв'язку з викладеним, 10 липня 2012 року відповідачем складено оскаржувані рішення: № 0004542290, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1582378,00 грн. за основним платежем та у розмірі 156520,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0004552290, яким позивачу зменшено від`ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 4278251,00 грн.

Суд не погоджується з доводами представника позивача щодо наявності підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень відповідача, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних положень і обставин.

У ході перевірки відповідачем виявлено, що у перевіряємому періоді позивач мав договірні взаємовідносини із товариством з обмеженою відповідальністю "Інженерно-будівельна компанія "ТБС" (також далі - ТОВ "Інженерно-будівельна компанія "ТБС"), а саме між позивачем та вказаним товариством 23 вересня 2010 року укладено договір підряду № A051709001.

На підтвердження виконання умов вказаного договору, правомірності включення витрат на оплату товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат, а також підтвердження сплати позивачем ПДВ у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), ТОВ "Інженерно-будівельна компанія "ТБС" складені первинні документи, у тому числі податкові накладні, які, за переконанням представника позивача, є документами, що дають право позивачу на формування податкового кредиту, а також включення до складу валових витрат відповідних сум - витрат на оплату товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно з інформацією, зазначеною в акті від 18 травня 2011 року № 130/23-20/35556606 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Інженерно-будівельна компанія "ТБС", не виявлено факту передачі (постачання) товарів від вказаного товариства до покупців у зв'язку з відсутністю (не наданням до перевірки) актів приймання-передачі товару, видаткових накладних, довіреностей, документів, що підтверджують транспортування, зберігання товарів. Крім того, у ТОВ "Інженерно-будівельна компанія "ТБС" відсутні об'єкти оподаткування по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) у постачальників та по операціях з продажу цих товарів (робіт, послуг) покупцям за грудень 2010 року.

Викладені обставини, як пояснили під час судового розгляду справи представники відповідача, стали підставою для висновку відповідача про те, що усі правочини (договори), укладені між позивачем та ТОВ "Інженерно-будівельна компанія "ТБС", не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, а виписані вказаним товариством первинні документи не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи у розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

У постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року у справі № 21-237а13 зазначено, що висновки, викладені в акті перевірки, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Водночас, судження контролюючого органу про нікчемність окремих угод є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству.

У ході перевірки правильності визначення приросту/убутку запасів та порівнянні даних декларацій з податку на прибуток підприємства відповідачем виявлено розбіжності між даними перевірки та даними платника податків, зокрема, позивачем не визначено приріст/убуток запасів у незавершеному виробництві, залишки на кінець звітного періоду, що призвело до завищення валових витрат за 1 квартал 2010 року у розмірі 1014026,00 грн., за 1 півріччя 2010 року у розмірі 88097,00 грн. та заниження валових витрат за рік 2010 рік у розмірі 1014026,00 грн., за 1 півріччя 2010 року у розмірі 866454,00 грн.

Відповідно до п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.

Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Якщо платник податку приймає рішення про уцінку (дооцінку) запасів згідно з правилами бухгалтерського обліку, то така уцінка (дооцінка) з метою податкового обліку не змінює балансову вартість запасів та валові доходи або валові витрати такого платника податку, пов'язані з придбанням таких запасів.

Тобто, наприкінці звітного періоду перераховується приріст/убуток запасів, у тому числі у незавершеному виробництві та готовій продукції, інші ж види витрат (у тому числі вартість придбаних послуг, сума зарплати з нарахуваннями, амортизація тощо) вказаному перерахунку не підлягають.

Проведеною перевіркою відображеного показника у рядку 06.6 "від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року" декларацій з податку на прибуток підприємства за період із 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року відповідачем виявлено його завищення у загальній сумі 2660674,00 грн.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тобто, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Аналогічні положення містяться у ПК України, згідно з п. 138.2 ст. 138, підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 якого, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого

звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 зазначено, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

У ході розгляду справи судом неодноразово зазначалось про необхідність надання усіх наявних у позивача письмових доказів, на підставі яких суд міг би прийти до висновку про обґрунтованість або безпідставність зроблених за результатами перевірки висновків відповідача про порушення позивачем податкового законодавства.

Представником позивача, у свою чергу, на підтвердження реальності здійснення позивачем фінансово-господарської діяльності надано суду копії наявних у позивача письмових доказів, а саме: договорів, видаткових накладних, довідок про вартість виконаних підрядних робіт, актів виконаних робіт, відомостей ресурсів до локальних кошторисів, договірних цін, платіжних доручень.

Однак, оцінивши зазначені докази, суд прийшов до висновку, що ними не спростовуються висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток та ПДВ завищенням ним від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток.

Згідно з п. 150.1 ст. 150 ПК України, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Відповідно до п. 3 підрозділу 4 Розділу ХХ Перехідних положень ПК України, п. 150.1 ст. 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Тобто, при розрахунку об'єкта оподаткування за ІІ квартал 2011 року до складу витрат включається від'ємне значення об'єкта оподаткування, отримане суб'єктом господарювання за наслідками І кварталу 2011 року.

Аналогічну позицію викладено у листі Державної податкової служби України від 12 вересня 2011 року № 10-2018/3582, у якому зазначено, зокрема, що до складу ІІ кварталу 2011 року включається виключно від'ємне значення об'єкта оподаткування, отримане суб'єктами господарювання за результатами здійсненої господарської діяльності за І квартал 2011 року без врахування від'ємного значення, що увійшло до складу І кварталу 2011 року із 2010 року.

Зазначене також підтверджується абзацом 2 п. 3 підрозділу 4 Розділу ХХ Перехідних положень ПК України, яким передбачено, що розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками ІІ, ІІ і ІІІ кварталів, ІІ-IV кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за І квартал 2011 року без урахування будь-яких інших звітних періодів.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного Банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, у зв'язку із набранням 01 квітня 2011 року чинності розділом ІІІ ПК України та відсутністю у ньому посилання на врахування у ІІ-IV кварталах 2011 року від'ємного значення об'єкта оподаткування, окрім того, що виник за результатами діяльності у І кварталі 2011 року, від'ємне значення об'єкта оподаткування 2010 року, що увійшло до І кварталу 2011 року, відповідно до п. 22.4 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", за переконанням суду, до складу від'ємного значення ІІ-IV кварталів 2011 року не включається.

Викладене також підтверджується листом Державної податкової служби України від 25 січня 2012 року № 2517/7/15-1217.

Крім того, як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2012 року № 2019/12/13-12, при вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням п. 3 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, судам у відповідних випадках варто досліджувати обставини формування сум від'ємного значення, задекларованого платниками податків. При цьому необхідно дати оцінку обґрунтованим належними доказами доводам податкового органу, які заперечують достовірність даних податкового обліку щодо формування від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток. Зокрема, може заперечуватися реальний характер господарських операцій платника податків, наслідком яких стало утворення збитків, також можуть бути наведені доводи щодо неправомірного застосування платником податків окремих норм, які регулюють справляння податку на прибуток, наприклад, щодо відображення у складі валових витрат курсових різниць тощо. У разі встановлення обставин, що свідчать про відсутність реального характеру операцій платників податків, які спричинили виникнення від'ємного значення об'єкта оподаткування, відповідні суми повинні бути виключені зі складу витрат, що враховувалися в розрахунку об'єкта оподаткування з податку на прибуток.

Таким чином, проаналізувавши викладені положення та обставини, суд прийшов до висновку про правомірність складання відповідачем оскаржуваних рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Консерела Україна" до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень відповідача є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 86, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Консерела Україна".

Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 02 грудня 2013 року