Постанова № 36029485, 03.12.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

03 грудня 2013 р. № 820/10577/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Мар'єнко Л.М.

при секретарі судового засідання - Принцевській Ю.В.

за участю: представника позивача Шабанової М.І.

представника відповідача - Полухіна А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до Державної екологічної інспекції у Харківській області провизнання протиправним та скасування припису,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції АТ "Райффайзен Банк Аваль", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної екологічної інспекції у Харківській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати припис від 04.10.2013 року №07-25/379.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем порушено встановлений законодавством порядок проведення перевірки щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, при проведенні перевірки відповідачем не досліджені повністю фактичні обставини, до акту перевірки включена інформація, яка не підтверджена документально, таким чином акт перевірки № 1234/01-03/07-11 складений з порушенням вимог чинного законодавства, через що позивач вважав протиправними вимоги, викладені у припису від 04.10.2013р. № 07-25/379 щодо розроблення плану оргтехзаходів по усуненню виявлених недоліків, отримання дозволу та лімітів на розміщення відходів у 2013 році, не допущення розміщення відходів без відповідного дозволу, отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, не допущення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря від встановленого обладнання (котелень) без відповідного дозволу, а також ведення первинного поточного обліку відходів по формі № 1-ВТ, здавання звітності по формі № 1-відходи, проведення паспортизації та інвентаризації промислових відходів, надання до інспекції дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та звіту з інвентаризації джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Відповідач проти позову заперечував, надав письмові заперечення, в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на дотримання вимог діючого законодавства при проведенні планової перевірки та правомірності припису від 04.10.2013р. № 07-25/379.

Представник позивача - Шабанова М.І. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі, просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позові та у додаткових письмових поясненнях від 03.12.2013р., які залучено до матеріалів судової справи.

Представник відповідача - Полухін А.В., в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на висновки акту перевірки, обґрунтовуючи правомірність висновків акту та припису обставинами, викладеними у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову з наступних підстав.

Порядок проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства врегульований Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V, а також розробленим на підставі даного закону Порядком організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, що затверджений наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008 №464 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.01.2009 р. за № 18/16034.

Згідно ч.3 ст.7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", у посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначаються місцезнаходження суб'єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу, щодо діяльності яких здійснюється захід.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів.

Процедуру проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього середовища та оформлення їх результатів визначено у Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10 вересня 2008 р. N 464.

Згідно п.п.1 п.4.8 ст.4 вказаного Порядку - державні інспектори зобов'язані повно, об'єктивно та неупереджено здійснювати державний контроль у межах повноважень, передбачених законом.

Пунктом 4.14 статті 4 Порядку встановлено, що не допускається включення до акта перевірки інформації або висновків, які не підтверджені документально, пропозицій, а також інформації, наданої правоохоронними органами.

Згідно п.4.5, п.4.6 ст.4 Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10 вересня 2008 р. N 464 - перевірка здійснюється на території суб'єкта господарювання - на виробничих майданчиках, у цехах, у місцях розташування обладнання, земельних ділянках, у тому числі територій та об'єктів природно-заповідного фонду, шляхом візуального огляду із застосуванням, у разі необхідності, інструментально-лабораторного, радіаційного та інших методів контролю.

З направлення на проведення планового заходу (а.с.29) вбачається, що перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства проводиться щодо ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», з зазначенням двох фактичних адрес: м.Харків, вул.Новгородська, 11 та Харківська область, м.Дергачі, вул.Першого Травня, 19.

Як встановлено судом з установчих документів банківської установи, місцезнаходженням Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄДРПОУ 14305909) є м.Київ, вул.Лєскова, буд.9.

Відокремленим підрозділом банку з місцезнаходженням за адресою: м.Харків, вул.Новгородська, буд.11, є Харківська обласна дирекція Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (код ЄДРПОУ 23321095), відповідно до Положення про Харківську обласну дирекцію АТ «Райффайзен Банк Аваль», затвердженого рішенням Спостережної Ради № СР-8/5 від 13.08.2012р.

Згідно Положення про Перше Дергачівське відділення Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», затвердженого рішенням Спостережної Ради Банку 08.10.2012р. - зазначене відділення також є відокремленим структурним підрозділом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» з місцезнаходженням: Харківська область, м.Дергачі, вул.Першого Травня, 19.

При цьому в акті перевірки від 30.09.2013 року № 1234/01-03/07-11 (а.с. 13) зазначено про те, що здійснена перевірка ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за адресою м.Харків, вул.Новгородська, 11.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, до нього включено відомості щодо назви та адреси розташування, а також перелік технологічного обладнання інших відокремлених структурних підрозділів Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» за іншими адресами, перевірка яких фактично не здійснювалась.

Таким чином, суд зазначає, що з направлення на проведення перевірки та акту перевірки від 30.09.2013 року № 1234/01-03/07-11 неможливо встановити, який конкретно відокремлений підрозділ юридичної особи підлягав перевірці, та який фактично був перевірений.

Зазначене є порушенням вимог пункту 4.14 Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10 вересня 2008 р. № 464 щодо недопущення включення до акту перевірки інформації або висновків, які не підтверджені документально, а також частини 3 та частини 6 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 р. в частині визначення у направленні на проведення заходу найменування суб'єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу, щодо діяльності яких здійснюється захід, місцезнаходження суб'єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу, щодо діяльності яких здійснюється захід, визначення в акті перевірки найменування юридичної особи, щодо діяльності якої здійснювався захід.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що до акту перевірки від 30.09.2013 року № 1234/01-03/07-11 державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Харківської області включено відомості щодо наявності порушень в інших відокремлених структурних підрозділах Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», перевірка яких фактично не здійснювалась, враховуючи той факт, що складання акту перевірки є частиною комплексу дій по проведенню перевірки, суд дійшов висновку щодо протиправності дій відповідача по проведенню перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства позивачем та складання акту перевірки від 30.09.2013 року № 1234/01-03/07-11, що став підставою для складання припису Державної екологічної інспекції у Харківській області № 07-25/379 від 04.10.2013 р.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування припису Державної екологічної інспекції у Харківській області № 07-25/379 від 04.10.2013 р. (а.с. 28), суд зазначає наступне.

Так, пунктами 2-6 вказаного припису зобов'язано позивача отримати дозвіл та ліміти на розміщення відходів на 2013 рік, не допускати розміщення відходів без відповідного дозволу, провести паспортизацію та інвентаризацію промислових відходів, завести первинний поточний облік відходів по формі № 1-ВТ, здавати звітність по формі № 1-відходи.

Відповідно до визначення термінів, наведених у статті 1 Закону України «Про відходи», зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення); розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах; збирання і заготівля відходів як вторинної сировини - діяльність, пов'язана із збиранням, купівлею, прийманням, зберіганням, обробленням (переробленням), перевезенням, реалізацією і постачанням таких відходів переробним підприємствам на утилізацію, а також надання послуг у цій сфері.

Виходячи із аналізу законодавчих норм, слід зазначити, що термін «розміщення відходів» включає такі визначені операції з переліку операцій з видалення відходів, визначених Базельською конвенцією про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх видаленням 1989 року та Постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2000 р. № 1120 «Про затвердження Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням і Жовтого та Зеленого переліків відходів», а саме:

- поховання в землі чи скидання на землю (наприклад на звалище тощо);

- обробка ґрунту (наприклад біохімічний розклад рідких чи мулових відходів у ґрунті тощо);

- закачування на глибину (наприклад вприскування відходів відповідної консистенції у свердловини, соляні куполи чи природних резервуарів тощо);

- скидання у поверхневі водойми (наприклад скидання рідких або мулових відходів у котловани, ставки чи відстійні басейни тощо);

- скидання на спеціально обладнані звалища (наприклад скидання в окремі відсіки з прокладкою і поверхневим покриттям, які ізолюють їх один від одного і від навколишнього середовища, тощо);

- скидання у водойми, крім морів/океанів;

- скидання у моря/океани, в тому числі поховання на морському дні;

- постійне зберігання (наприклад у спеціальних контейнерах у шахті тощо).

Таким чином, до розміщення відходів віднесено захоронення відходів (операції D1-D7) та зберігання відходів (операція D12, яка означає постійне (остаточне) зберігання відходів, а не тимчасове).

Аналіз вказаних правових норм дає підстави вважати, що різниця у термінах «розміщення відходів» та «зберігання відходів» полягає у тому, що розміщені відходи назавжди або практично на невизначений довготривалий строк будуть захороненні або займуть певне місце на поверхні, а відходи, що тимчасово зберігаються, згодом можуть бути передані на утилізацію або видалення, і зазначені остаточні операції, можливо, будуть проведені в інших місцях та іншими суб'єктами господарювання.

Отже, тимчасове зберігання відходів не є розміщенням відходів у розумінні статті 1 Закону України «Про відходи», дані поняття не можна ототожнювати.

Відповідачем не наведено суду доказів, що позивач здійснює виробничу діяльність, пов"язану із утворенням та розміщенням відходів.

Відповідно до приписів статті 2 Закону України «По банки і банківську діяльність» банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Як було встановлено в судовому засіданні, позивач не здійснює операції зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених місцях, для здійснення яких є необхідним отримання відповідного дозволу на розміщення відходів.

Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про відходи»порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів встановлює Кабінет Міністрів України, у зв'язку з чим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 №1218 було затверджено Порядок розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів.

Відповідно до пункту 10 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 № 1218 місцеві державні адміністрації за погодженням з органами Мінекоресурсів на місцях до 1 лютого поточного року визначають перелік власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів на наступний рік (крім власників, які звільняються від одержання таких лімітів).

Пунктом 11 названого Порядку визначено, що органи Мінекоресурсів на місцях до 1 березня поточного року надсилають на адреси власників відходів повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на наступний рік.

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що отримання дозволу на розміщення відходів та затвердження лімітів на утворення та розміщення відходів не є обов'язковими для всіх без виключення суб'єктів господарювання, їх наданню передує обов'язок, як місцевих державних адміністрацій, так і органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України вчинити певні дії, а саме визначити перелік підприємств, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів на наступний рік, та надіслати на їх адреси повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на наступний рік.

З пояснень представника позивача, наданих у судовому засіданні, встановлено та відповідачем не заперечувалося, що позивач не отримував повідомлення від суб'єктів владних повноважень про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на 2013 рік.

Пунктом 8 Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 р. №1218 передбачено, що власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 гривень на рік, власники тільки побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відходи» побутові відходи - це відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов'язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення.

Згідно статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV комунальними послугами визнається результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Виконавцем таких послуг визнається суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Правилами надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2008 №1070 встановлено, що житлові масиви і внутрішньодворові території, дороги загального користування та інші об'єкти благоустрою населених пунктів обладнуються контейнерними майданчиками, урнами для побутових відходів.

Власники (фізичні або юридичні особи) або балансоутримувачі житлових будинків, земельних ділянок укладають договори з особою, яка визначена виконавцем послуг з вивезення побутових відходів, та забезпечують роздільне збирання побутових відходів згідно пункту 3 Правил надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2008 № 1070.

На підтвердження факту звільнення позивача від необхідності отримання лімітів на утворення та розміщення відходів, позивачем надано до матеріалів справи копії договорів, укладених зі спеціалізованими організаціями на вивезення побутових відходів, які діють у 2013 році:

1. Договір про надання послуг з вивезення побутових відходів від 19.01.2011, укладений з комунальним підприємством «Комплекс з вивозу побутових відходів»,

2. Договір про надання послуг з вивезення побутових відходів від 03.01.2012р., укладений з комунальним підприємством «Комплекс з вивозу побутових відходів»,

2. Договір про надання послуг із збирання та перевезення для подальшої утилізації або видалення відходів: відпрацьованої ртуті, приладів, які містять ртуть (у.т.ч. люмінесцентних ламп, відпрацьованих акумуляторів, упаковок та контейнерів, макулатури, ганчір'я, полімерних матеріалів, гуми (у т.ч. зношених шин), склобою, а також відходів, що містять ПХД, відходів і брухту електричних та електронних вузлів від 28.07.2005 №05/2807-5 , укладений з товариством з обмеженою відповідальністю «НВП«Екосфера».

Отже, позивач не здійснює ні зберігання, ні захоронення відходів, оскільки усі відходи передаються спеціалізованим підприємствам на підставі укладених договорів.

В роз'ясненні Міністерства навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України «Щодо справляння збору за забруднення навколишнього природного середовища» лист від 16.02.2000 №14-6/134 зазначено, що якщо відходи не розміщуються на території їх власника (виробника), а передаються на договірній основі іншому власнику (наприклад спеціалізованому підприємству), то дозвіл на розміщення цих відходів не встановлюється, ліміти не видаються (не заповнюється графа 10 додатку 2 до Порядку розробки, затвердження та перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 №2118), та, відповідно, збір на розміщення відходів не стягується. Підприємствам, які мають договори (контракти) на передачу відпрацьованих люмінесцентних ламп спеціалізованим підприємствам, дозволи на їх розміщення не видаються, ліміти на їх розміщення не встановлюються та збір за забруднення навколишнього природного середовища не стягується».

Обов'язок ведення обліку відходів передбачений пунктом «г» статті 17 Закону України «Про відходи», відповідно до якого суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку.

Відповідно до п. 3 Наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 07.07.2008 р. № 342, первинний облік за типовою формою та Інструкцією, затвердженими наказом, здійснюється юридичними особами всіх форм власності, видів економічної діяльності та організаційно-правових форм господарювання, фізичними особами-підприємцями, у діяльності яких утворюються відходи та використовуються пакувальні матеріали й тара.

Згідно до пункту 3 наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 07.07.2008 №342 «Про затвердження типової форми первинної облікової документації №1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари» та Інструкції щодо її заповнення» первинний облік за типовою формою та Інструкцією, затвердженими цим наказом, здійснюється юридичними особами всіх форм власності, видів економічної діяльності та організаційно-правових форм господарювання, фізичними особами - підприємцями, у діяльності яких утворюються відходи та використовуються пакувальні матеріали й тара.

Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, наданої Публічному акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль» (види діяльності за класифікатором видів економічної діяльності: 65.12.0 Інше грошове посередництво), у позивача відсутні матеріально-сировинні баланси виробництва.

Порядок ведення державного обліку та паспортизації відходів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.1999 р. № 2034, встановлює єдині правила ведення державного обліку та паспортизації відходів, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації всіх форм власності, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, діяльність яких пов'язана з утворенням відходів та здійсненням операцій поводження з ними.

Як зазначалось вище, позивач не займається діяльністю, в результаті якої утворюються відходи та використовуються пакувальні матеріали й тара. Відповідачем не надано суду доказів, що у банківській діяльності позивачем використовуються пакувальні матеріали й тара.

Отже, вимоги припису щодо зобов'язання позивача отримати дозвіл та ліміти на розміщення відходів на 2013 рік, не допускати розміщення відходів без дозволу та здійснювати паспортизацію та інвентаризацію промислових відходів, здійснювати облік відходів у порядку, встановленому для суб'єктів господарювання у сфері поводження з відходами, є необґрунтованими та неправомірними.

Пунктом 7-8 припису позивача зобов'язано отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та не допускати викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від встановленого обладнання без відповідного дозволу (від котелень).

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» для забезпечення екологічної безпеки, створення сприятливого середовища життєдіяльності, запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров'я людей та навколишне природне середовище здійснюється регулювання викидів найбільш поширених і небезпечних забруднюючих речовин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 7 Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 1780 від 28.12.2001р. передбачено, що перелік типів устаткування, за якими розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел визначається Мінприроди.

Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 317 від 16.08.2004р. затверджено Перелік типів устаткування, для яких розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, до якого у сфері енергетики та переробної промисловості належать, зокрема, теплосилові установки, номінальна теплова потужність яких перевищує 50 МВт.

Суд погоджується з доводами позивача щодо відсутності потреби отримувати окремий дозвіл на котел, який розташований за адресою Харківської обласної дирекції банку, марки "CHAFFTEAUX et MAURY" (потужністю, що не перевищує 50 МВт), оскільки, відповідно до Переліку типів устаткування, для яких розробляються нормативи гранично - допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 16.08.2004 року №317, нормативи розробляються для теплосилових установок, номінальна теплова потужність яких перевищує 50 МВт, а тому на опалювальний котел, який використовується останнім не потрібно отримувати окремий дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Згідно п.4.5, п.4.6 ст.4 Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10 вересня 2008 р. N 464 - перевірка здійснюється на території суб'єкта господарювання - на виробничих майданчиках, у цехах, у місцях розташування обладнання, земельних ділянках, у тому числі територій та об'єктів природно-заповідного фонду, шляхом візуального огляду із застосуванням, у разі необхідності, інструментально-лабораторного, радіаційного та інших методів контролю.

При здійсненні перевірок на об'єктах, діяльність чи експлуатація яких пов'язана із впливом на довкілля шляхом викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти, розміщення відходів, забруднення ґрунтів, проводиться перевірка здійснення суб'єктом господарювання інструментально-лабораторних вимірювань при виробничому контролі за дотриманням встановлених нормативів, а також, у разі необхідності, здійснення відбору проб та інструментально-лабораторні вимірювання за дотриманням суб'єктами господарювання встановлених нормативів.

З пояснень представника відповідача, наданих у судовому засіданні, встановлено, що державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Харківської області при проведення перевірки не здійснено інструментально-лабораторних вимірювань, не здійснено відбору проб.

Таким чином, суд зазначає, що через порушення відповідачем вимог Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства в частині належної перевірки інформації, відсутності інструментально-лабораторних вимірювань, відсутності відбору проб, факт здійснення позивачем забруднюючих викидів в атмосферне повітря, який викладено в акті перевірки від 30.09.2013 року № 1234/01-03/07-11 не доведено, як і не надано доказів того, у який період, які забруднюючи речовини та в якій кількості були здійснені.

Таким чином, при проведенні перевірки та фіксації її наслідків у відповідному акті перевірки, відповідачем не було дотримано вимог ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", оскільки доводи відповідача про те, що в процесі господарської діяльності позивача утворюються викиди забруднюючих речовин, не доведено документально.

При цьому в ході розгляду справи відповідачем також не надано суду доказів на підтвердження наявності в діях позивача порушень вимог природоохоронного законодавства.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про необґрунтованість встановлених за наслідком проведеної перевірки висновків відповідача про порушення позивачем вимог ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", що полягало у відсутності у позивача на час проведення перевірки дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від джерел утворення.

Отже, вимога припису щодо зобов'язання позивача отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами є необґрунтованою та неправомірною.

Суд зазначає, що наведені правові позиції підтримано Вищим адміністративним судом України у справах К/9991/95164/11 від 22.03.2012 року, К/9991/26383/12 від 26.02.2013 року, зокрема, щодо відсутності у позивача зобов'язання отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та не допускати викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від встановленого обладнання без відповідного дозволу (від котелень), у справі К/9991/67321/12 від 10.04.2013 року.

Суд зазначає, що пункти припису 1 та 9 є похідними від основних, викладених у пунктах 2-8, через що викладені у них вимоги про розробку плану оргтехзаходів по усуненню недоліків та надання до інспекції копій документів також є неправомірними.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки ході розгляду справи висновки акту перевірки не підтвердилися, в діях позивача порушень вимог природоохоронного законодавства не встановлено, з огляду на неправомірність дій Державної екологічної інспекції у Харківській області при проведенні планової перевірки дотримання вимог земельного законодавства Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції, за результатами якої складено акт № 1234/01-03/07-11, суд дійшов висновку про неправомірність припису про усунення порушень вимог природоохоронного законодавства від 04.10.2013 року №07-25/379, через що припис підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Харківської обласної дирекції акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до Державної екологічної інспекції у Харківській області про визнання протиправним та скасування припису - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати припис Державної екологічної інспекції у Харківській області від 4 жовтня 2013 року № 07-25/379.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 09.12.2013 року.

Суддя Мар'єнко Л.М.