Постанова № 36029428, 16.12.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/7386/13-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2013 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Вовченко O.A.,

секретар судового засідання Дубовик Г.В.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Кононєнко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування висновку від 07.08.2010 року про перевірку законності документування посвідкою на постійне проживання громадянина СР Вєтнаму ОСОБА_3 від 07.08.2010 року про визнання недійсною посвідки на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_1, видану 07.05.2007 року; зобов'язання поновити посвідку серії НОМЕР_1, видану 07.05.2007 року гр. ОСОБА_3, суд -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (надалі за текстом - ГУ ДМС України в Одеській області), в якому з урахуванням поданої уточненої позовної заяви, просив визнати протиправним та скасувати висновок від 07.08.2010 року про перевірку законності документування посвідкою на постійне проживання громадянина СР Вєтнаму ОСОБА_3 від 07.08.2010 року про визнання недійсною посвідки на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_1, видану 07.05.2007 року; зобов'язати поновити посвідку серії НОМЕР_1, видану 07.05.2007 року гр. ОСОБА_3.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що у вересні 2001 року ОСОБА_3 звернувся до ВГІРФО в Одеській області із заявою про видачу посвідки на постійне місце проживання відповідно до абз.3 п.4 Прикінцевих Положень Закону України «Про імміграцію». 29.10.2001 року позивач подав заяву-анкету про залишення в Україні на постійне проживання, а тому позивач звернувся до уповноважених органів у строк, передбачений абз.3 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», тобто до 09.02.2002 року. Відповідно до висновку про залишення на постійне місце проживання в Україні від 07.02.2002 року було задоволено клопотання ОСОБА_3 про документування його посвідкою на постійне місце проживання на території України. 07.05.2007 року позивачу було видано на безстроковий період посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 07.05.2007 року. Проте висновком від 07.08.2010 року було скасовано дозвіл на постійне місце проживання на території України та визнано недійсною посвідку на постійне місце проживання серії НОМЕР_1 з тєї підстави, що для документування посвідкою на постійне місце проживання до заяви не було надано жодного документу, який підтверджує факт направлення та прийняття ОСОБА_3 на професійне навчання чи роботу на підприємства і в організації СРСР. Зазначене рішення позивач вважає незаконним та необґрунтованими таким, що порушує його права та права його дитини. Позивач зазначає, що перелік підстав для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію визначений ст.12 Закону України «Про імміграцію», цей перелік є вичерпним. Відповідач, як підставу для скасування дозволу на імміграцію зазначив абз. 3 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію». Відповідно до вказаної норми, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки Вєтнам та Урядом СРСР «Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і організації СРСР» від 02.04.1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в України. Як вказує позивач, зазначена норма регулює відносини, які виникають між уповноваженим органом та іноземцем при наданні дозволу на імміграцію, та не передбачає випадків скасування посвідки на постійне проживання в Україні. Під час надання посвідки на постійне місце проживання в Україні позивачу, відповідач керувався п. 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію», тобто, проводив перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України позивача, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив, та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні. Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовує прийняття протилежного рішення про скасування посвідки на постійне проживання. На думку позивача, відсутні будь-які факти, які б могли свідчити про те, що за визначений проміжок часу з'явилися обставини, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.

У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позові та в уточненій позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечувала, з огляду на позицію, викладену в письмових запереченнях на позов (а.с.65-67), в яких зазначено, що відповідач прийняв рішення про скасування посвідки серії НОМЕР_1, видану 07.05.2007 року гр. ОСОБА_3 на підставі додатково проведених перевірок підстав видачі посвідки, якою встановлено, що позивач звернувся із заявою про видачу посвідки на постійне проживання в Україні вже після закінчення дії шестимісячного строку, визначеного абзацом 3 пункту 4 розділу 5 (Прикінцеві положення) Закону України «Про імміграцію».

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та про наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що громадянин Вєтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до Міжурядової Угоди «Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР» від 02.04.1981 року, прибув в 1988 році до СРСР.

Відповідно до архівної довідки №18 від 13.06.2013 року, виданою ПАТ «Альбатрос» (а.с.85) ОСОБА_3 працював на Одеському виробничому взуттєвому обєднанні ім. Жовтневої революції з 10.06.1988 року по 12.09.1990 року.

Відповідно до Свідоцтва про шлюб від 08.02.1992 року (а.с.20), позивач уклав шлюб з ОСОБА_4.

У ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в період з 1992 року по 2000 рік народилося троє дітей, які набули громадянства України.

09.07.2001 року ОСОБА_3 набув статус фізичної особи-підприємця, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (а.с.17).

Після отримання статусу фізичної особи-підприємця позивач систематично подавав до органів ДПІ декларації про доходи, що підтверджується довідками про доходи, виданими Суворовською ДПІ (а.с. 32-36).

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення №200 (а.с.49), обєкт, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 належить гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_5 в рівних частках кожному на праві спільної часткової власності.

29.10.2001 року позивач подав заяву-анкету про залишення в Україні на постійне проживання (а.с. 71-74).

За результатами розгляду поданої позивачем заяви ВГПІС УМВС України в Одеській області прийняло висновок від 27.02.2002 року про залишення на постійне мешкання в Україні громадянина Вєтнаму ОСОБА_3, яким задоволено клопотання позивача на документування видом на проживання в Україні (а.с. 81). 07.05.2007 року позивачу було видано посвідку на постійне проживання №253790 терміном дії - безстроково (а.с. 91).

Як вбачається з висновку про скасування дозволу на постійне проживання в Україні громадянинові Вєтнаму ОСОБА_3 від 23.08.2010 року (а.с. 94-96), завідувачем сектору імміграційної роботи ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області було перевірено підстави надання дозволу на імміграцію в Україну громадянинові Вєтнаму - ОСОБА_3.

В ході проведення вказаної перевірки, зокрема, було встановлено, що на момент подання та отримання документів на постійне проживання в Україні громадянин Вєтнаму ОСОБА_3 не підпадав під дію Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» та був необґрунтовано документований посвідкою на постійне проживання в Україні.

Вказаний висновок обґрунтовано тим, що у якості підстав, для документування посвідкою на постійне проживання, до заяви не було надано жодного документу підтверджуючого факт направлення та прийняття ОСОБА_3 на професійне навчання чи роботу на підприємства і в організації СРСР. Після розгляду матеріалів та отримання повідомлень про відсутність заперечень з боку УСБУ, УІТ начальником ВГПІС УМВС України в Одеській області 11.06.2002 року приймається позитивне рішення щодо документування громадянина ОСОБА_1 посвідкою на постійне проживання, як особи, котра вже має дозвіл на імміграцію в Україну на підставі абзацу 3 п. 4 розділу У (Прикінцеві положення) Закону України «Про імміграцію». Вказане рішення було прийнято лише на підставі заяви-анкети заявника, що суперечить вимогам п.п. 3 п. 5 Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983. У відповідності із зазначеним пунктом, тільки копія документу з підприємства, що підтверджує прийняття на професійне навчання та роботу, є підставою для громадян СРВ мати дозвіл на імміграцію в Україну та документувався посвідкою на постійне проживання в Україні.

Таким чином, як підставу для скасування посвідки відповідач у висновку зазначає абз. 3 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію».

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню суб'єкта владних повноважень, суд виходив з наступного.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачене Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Положеннями статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України про імміграцію.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; імміграційна віза позначка у паспортному документі, що засвідчує право іноземця чи особи без громадянства на в'їзд в Україну для постійного проживання.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України «Про імміграцію» посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Стаття 12 Закону України «Про імміграцію» передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до абз.3 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Суд зазначає, що при наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_1, видану 07.05.2007 року позивачу, ВГПІС УМВС України в Одеській області, також, діяло на підставі п.4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону № 2491-III, тобто, проводило перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України позивача. Під час проведення перевірки у 2007 році підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію не виявило та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні ОСОБА_3. Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовує прийняття протилежного рішення про скасування посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1, видану 07.05.2007 року. За таких обставин, суд вважає, що рішення ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області, зазначене в висновку, про скасування посвідки на постійне проживання позивачу серії НОМЕР_1, видану 07.05.2007 року не може бути визнано таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом не встановлено, що за визначений проміжок часу з'явилися обставини, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.

Відповідно до п.п. 21-24 «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію».

Суд вважає, що висновок ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області про скасування посвідки на постійне проживання позивачу від 23.08.2010 року, прийнятий з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме: без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення - позивач проживає на території України з 1988 року і відповідачем наданням посвідки на постійне проживання в Україні підтверджувалась законність перебування іноземця в Україні; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача - при видачі посвідки на постійне проживання в Україні відповідач підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів, доказів порушення закону позивачем до видачі йому посвідки в ході перевірки виданих документів відповідачем до суду не надано; несвоєчасно: посвідка на проживання серії НОМЕР_1, видана 07.05.2007 року, тоді, як висновок про скасування посвідки на постійне місце проживання винесений 07.08.2010 року.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду правомірність своїх дій та прийнятих ним рішень.

Керуючись ст. ст. 69-71, 128, 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати висновок Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 07.08.2010 року про перевірку законності документування посвідкою на постійне проживання громадянина СР Вєтнаму ОСОБА_3 від 07.08.2010 року про визнання недійсною посвідки на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_1, видану 07.05.2007 року.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити посвідку серії НОМЕР_1, видану 07.05.2007 року гр. ОСОБА_3.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлений 16 грудня 2013 року.

Суддя Вовченко O.A.