Постанова № 36028858, 09.12.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2013 року № 810/5892/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Тріумф» доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській областіпроскасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тріумф» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 25.09.2013 № 0006522202, за яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 154936,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та його контрагентом угод і неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що правочини, укладені між позивачем та ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя, є нікчемними, оскільки спрямовані на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював надання послуг без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість. Окрім того, відповідачем наголошено, що податкові накладні, виписані контрагентом позивача, та на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, не дають можливості ідентифікувати осіб, що їх склали. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представники сторін у судове засідання 05.12.2013 не з'явилися. Водночас, матеріали справи містять письмові клопотання представників позивача та відповідача про розгляд справи за їх відсутності.

Наявність клопотань сторін про розгляд справи за їх відсутності, відповідно до приписів статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши наявні матеріали справи, керуючись статтями 122, 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя" за червень, жовтень 2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 06.09.2013 № 129/2203/31829270 (надалі - акт перевірки).

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочини, укладені між позивачем та ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя", є нікчемними і в силу статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. Як наслідок, у ході перевірки встановлено порушення позивачем положень пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 та пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення позивачем від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 154936,00 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується, зокрема, на використаних під час аналізу господарських операцій позивача матеріалів перевірки його контрагента, а саме: акту ДПІ у Печерському районі м. Києва від 04.06.2013 № 534/22.1/02497720 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя" з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин із ПВКФ «Проксин» за період червень, жовтень 2012 року.

Між тим, як то вбачається зі змісту вищевказаного акту, його висновки ґрунтуються виключно на матеріалах перевірок контрагента ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя", а саме ПВКФ «Проксин».

Так, вищевказаним актом перевірки контрагента позивача встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності, оскільки у ході перевірок встановлено відсутність адміністративно-господарських можливостей, необхідних для виконання взятих на себе зобов'язань та не підтверджено господарські операції, здійснені ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя" з ПВКФ «Проксин».

Окрім того, перевіряючими зазначено про відсутність документального підтвердження виконання контрагентом позивача проектно-кошторисних робіт з підстав ненадання до перевірки актів форми № КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт" та довідок форми № КБ-3 "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати".

Також, перевіряючими зазначено, що позивачем не надано до перевірки доказів наявності повноважень у посадових осіб ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя" на підписання первинних бухгалтерських документів по спірним правочинам.

Відтак, на думку податкового органу, діяльність вказаного підприємства здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ним угод. З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.09.2013 № 0006522202, за яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 154936,00 грн.

У той же час, позивач вважає вказане податкове повідомлення-рішення таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив його, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача докази на підтвердження факту поставки товару за спірним правочином.

Так, судом встановлено, що 01.11.2011 між позивачем та ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя" укладено договори на виконання пректно-вишукувальних робіт, а саме: договір № 31-11 (а.с.46-51) та договір № 30-11 (а.с.5-9 Том ІІ).

За умовами договорів замовник (ТОВ «Тріумф») доручає виконавцю (ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя") виконати проектно-вишукувальні роботи по розробці проектно-кошторисної документації та узгодженню її з відповідними службами на об'єкті будівництва «Агропромисловий комплекс по зберіганню та переробці сільськогосподарської продукції у смт. Велика Димерка, Броварський район, Київська область (овочесховище та м'ясопереробний цех з забійним пунктом)».

Планування, інженерні та інших вимоги до проектно-кошторисної документації викладені в завданнях на проектування. Зміст та обсяг робіт в цілому, склад, вартість та терміни розробки проектно-кошторисної документації визначаються календарним планом виконання робіт, який є невід'ємною частиною даного договору.

З матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2011 року між сторонами підписано відповідні протоколи узгодження договірної ціни за роботи, що виконуються; календарні плани виконання робіт; кошториси на виконання проектно-кошторисних робіт, якими визначено вид, вартість, терміни та умови виконання робіт.

Також, згідно умов договорів виконання робіт підтверджується актами здачі-приймання пректно-вишукувальних робіт.

На підтвердження факту виконання робіт між позивачем та ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя підписано акти здачі приймання проектної науково-технічної продукції за договорами. Вказані акти від імені контрагента позивача підписані головним архітектором проекту Затірахою В.Є. Вказані акти було досліджено відповідачем у ході перевірки позивача, що підтверджується змістом акту перевірки.

Поряд із цим, ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя виписало на адресу позивача податкові накладні, наявність яких не заперечується відповідачем, а саме:

від 15.06.2012 № 16 на суму 31800,00 грн. (у тому числі ПДВ - 5300,00 грн.);

від 27.06.2012 № 30 на суму 70000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 11666,67 грн.);

від 30.06.2012 № 53 на суму 349032,00 грн. (у тому числі ПДВ - 58172,00 грн.);

від 19.10.2012 № 5 на суму 109140,00 грн. (у тому числі ПДВ - 18190,00 грн.);

від 31.10.2012 № 14 на суму 49842,00 грн. (у тому числі ПДВ - 8307,00 грн.);

від 19.10.2012 № 4 на суму 319798,00 грн. (у тому числі ПДВ - 53299,67 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками

Суд зауважує, що вищевказані документи було надано позивачем під час перевірки та досліджено перевіряючими, що відображено в акті перевірки позивача. Копії вищевказаних документів наявні у матеріалах справи (а.с.136-183 Том ІІ).

Як то вбачається із акту перевірки позивача, відповідачем встановлено, що господарські операції із ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя відображено позивачем у податковому обліку шляхом віднесення суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним до складу податкового кредиту у розмірі 154935,34 грн. у червні та жовтні 2012 року.

Як вже зазначалося судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя" є нікчемними.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом - ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя, недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

Як то вбачається з актів перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя, пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Проте, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя, з підстав відсутності реальності виконання робіт, судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Водночас, одними із основних видів діяльності ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя» є діяльність у сфері архітектури, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.67-68 Том І).

Крім того, ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя» має ліцензію Державної архітектурно-будівельної інспекції серії АГ № 573221 на проведення господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури, зокрема, розроблення містобудівної документації та проектування об'єктів архітектури.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик отриманих товарів, які б однозначно свідчили про їх призначення для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення з приводу підстав укладення спірного правочину та подальшого використання поставленого товару позивачем у господарській діяльності.

Так, представником позивача зазначено, що позивач є замовником будівництва агропромислового комплексу по зберіганню та переробці сільськогосподарської продукції, що розташований за адресою: смт. Велика Димерка, Броварський район, Київська область. З метою оформлення відповідної містобудівної документації, необхідної для проведення будівельних робіт, позивачем було укладено спірні угоди із ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя». На підтвердження виконання умов за договорами позивачем надано суду акти виконаних робіт, податкові накладні ті інші первинні документи. Окрім того, матеріли справи містять декларації про початок будівельних робіт та декларацію про готовність об'єкта експлуатації, які належним чином зареєстровані Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області, відповідно 20.04.2012 та 17.01.2013. У подальшому вказаний агропромисловий комплекс по зберіганню та переробці сільськогосподарської продукції було продано позивачем ТОВ «Мік Мега», що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 13.02.2013 зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 207 (а.с.109-113 Том І).

Окрім того, на підтвердження фактичного виконання робіт позивачем надано до матеріалів справи первинно-бухгалтерські документи щодо взаємовідносин ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя» із ПВКФ «Проксин», якого було залучено контрагентом позивача для виконання свої зобов'язань за спірними правочинами (а.с.35-132 Том ІІ).

Щодо посилань відповідача на відсутність у позивача документального підтвердження виконання контрагентом позивача проектно-кошторисних робіт з підстав ненадання до перевірки актів форми № КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт" та довідок форми № КБ-3 "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати", суд зауважує таке.

Примірні форми первинних облікових документів у будівництві "Акт приймання виконаних будівельних робіт" (типова форма № КБ-2в) та "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" (типова форма № КБ-3), затверджені наказом Мінрегіонбуду від 4 грудня 2009 року N 554.

Як то вбачається зі змісту даного наказу, акти приймання виконаних підрядних робіт за формою № КБ-2в складаються для визначення вартості виконаних обсягів підрядних робіт та проведення розрахунків за виконані підрядні роботи на будівництві, а довідки за формою № КБ-3 - для визначення вартості виконаних обсягів підрядних робіт та витрат і проведення розрахунків за виконані підрядні роботи на будівництві.

При цьому, у даному випадку будівельні роботи визначаються як будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи, що виконуються під час нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального та поточного ремонту будівель та споруд.

Судом встановлено, що предметом спірних правочинів є проектно-вишукувальні роботи, а не будівельні роботи, що у свою чергу виключає можливість обов'язкової наявності актів виконаних робіт та примірними формами.

У зв'язку з викладеним суд дійшов висновку, що акти та довідки за формами № КБ-2в і № КБ-3 не є обов'язковою для визначення сторонами вартості проектно-вишукувальних робіт.

Таким чином, враховуючи, що предметом спірного правочину є замовлення проектно-вишукувальних робіт по будівництву агропромислового комплексу, який у подальшому було реалізовано позивачем, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище роботи було використано позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, суд критично ставиться до посилання відповідача, як на єдиний доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на акт податкового органу про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя» з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин із ПВКФ «Проксин» за період червень, жовтень 2012 року, який у свою чергу ґрунтується виключно на матеріалах перевірки контрагента ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя» - ПВКФ «Проксин», а саме акту Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва № 520/22.2.09/20576423 від 22.03.2013 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання.

Так, зі змісту акту перевірки вбачається, що предметом перевірки були господарські відносин ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя" із ПВКФ «Проксин».

Суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх «фіктивність», відносини з іншими контрагентами) не впливає на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Водночас, судом встановлено, що дії Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва щодо проведення зустрічної звірки ПВКФ «Проксин» та складання акту перевірки № 520/22.2.09/20576423 від 22.03.2013, відповідно до якої документально не підтверджено здійснення господарських відносин із платниками податків за період з 01 січня 2011 року по 28 лютого 2013 року, їх вид, обсяг, якість та розрахунки є предметом розгляду судової справи № 826/8005/13а.

Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.08.2013 у праві № 826/8005/13а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2012, адміністративний позов ПВКФ «Проксин» задоволено, а саме: визнано протиправними дії ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС під час проведення зустрічної звірки ПВКФ «ПРОКСИН», за результатами якої 22.03.2013 року було складено акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПВКФ «ПРОКСИН» (код за ЄДРПОУ 20576423) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2011 року по 28.02.2013 року», які полягають в порушенні вимог п. 3.2, п. 3.3, п. 4.5 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом Державної податкової адміністрації України від 22 квітня 2011 року № 236; зобов'язано ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС вилучити з інформаційної бази даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» інформацію, внесену на підставі акту від 22 березня 2013 року № 520/22.2.09/20576423 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПВКФ «ПРОКСИН» (код ЄДРПОУ 20576423) з контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини за період з 01 січня 2011 року по 28 лютого 2013 року; заборонено ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС використовувати факти, викладені в акті від 22 березня 2013 року № 520/22.2.09/20576423 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПВКФ «ПРОКСИН» (код ЄДРПОУ 20576423), в якості доказової інформації при виявленні порушень вимог законодавства під час проведення податкових перевірок ПВКФ «ПРОКСИН» та його контрагентів.

В силу приписів частини першої статті 72 та частини другої статі 255 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, за змістом частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Відтак, вищевказаний акт не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність умов у ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя» та ПВКФ «ПРОКСИН» для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених із позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Суд також не бере до уваги посилання відповідача, в обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача - ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя», оскільки такі висновки зроблені відповідачем лише на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених з позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Водночас, з метою встановлення наявності у контрагента позивача трудових та виробничих ресурсів судом було зобов'язано відповідача надати належні та допустимі докази, з підстав чого провадження у справі зупинялося.

Проте доказів, витребуваних судом, а саме: довідки форми 1 ДФ та декларації з податку на прибуток ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя» за період взаємовідносин із позивачем, - податковим органом суду не надано.

При цьому, суд вважає помилковими висновки відповідача про відсутність у ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя» адміністративно-господарських можливостей для здійснення діяльності, оскільки, як то встановлено судом, підприємство має відповідну ліцензію на здійснення діяльності у будівництві, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури. У свою чергу видача органом ліцензування ліцензії свідчить про наявність у суб'єкта господарювання адміністративно-господарських можливостей та відповідність його певним критеріям, необхідним для здійснення відповідного виду діяльності.

Підсумовуючи наведене суд зауважує, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя». Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження безтоварності спірних операцій, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність контрагента позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням останньому податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, оскільки акт перевірки та довідка зустрічної звірки не має преюдиційного значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що спірні правочини не можуть визнаватися нікчемним, оскільки відповідають волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямовані на реальне настання правових наслідків, а зміст правочинів не суперечать чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральних засад суспільства.

Окрім того, правовідносини між платником і державою з приводу оподаткування результатів господарських операцій (правочинів) є адміністративними, публічно-правовими, а тому мета особи на несплату податків, не може бути підставою для висновку про нікчемність договору як такого, що порушує публічний порядок, за умови фактичного виконання цивільно-правових зобов'язань та реальності вчинених господарських операцій.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем із ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя", відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо порушення позивачем формування податкового кредиту по податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу, що факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як то зазначено в акті перевірки позивача перевіряючими зроблено висновок про неможливість встановлення повноважень у посадових осіб контрагента позивача на підписання первинно бухгалтерських документів по спірним правочинам.

З метою встановлення даних обставин судом витребувано належні та допустимі докази наявності повноважень у посадових осіб ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя» на підписання та складання первинних бухгалтерських документів по спірним правочинам.

Так, позивачем надано до матеріалів справи копії наказів ДП «УДНДІПМ «Дніпрмісто» імені Ю.М. Білоконя» від 02.07.2012 № 43/1 (а.с.100 Том І) та від 26.12.2011 № 64-к (а.с.114 Том І), якими відповідальними особами за складання та виписування податкових накладних призначено головного бухгалтера - Кузьменка А.В. та провідного економіста планово-фінансового відділу - Молодько Ж.К.

Окрім того, зі змісту актів здачі-приймання проектної науково-технічної продукції за договорами вбачається, що вказані акти від імені контрагента позивача підписані головним архітектором проекту Затірахою В.Є.

Відтак, судом установлено наявність у посадових осіб контрагента позивача повноважень на складання та виписування первино-бухгалтерських документів.

Водночас, суд зауважує, що податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку.

У ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.

Так, наявні в матеріалах справи податкові накладні, договори та розрахункові документи, в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт виконання робіт за спірними правочинами документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту виконання робіт у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 188, 198, 201 Податкового кодексу України, є безпідставними.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїм рішенням відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Підсумовуючи вищенаведене суд зазначає, що будь-яка неправомірна діяльність контрагента (наприклад, його «фіктивність», відносини з іншими контрагентами) не впливає на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має. зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи та з урахуванням того, що у справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, при розгляді даної справи відповідачем не наведено достатніх доводів та не подано доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

Таким чином відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своїх рішень.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 25.09.2013 № 0006522202, за яким товариству з обмеженою відповідальністю «Тріумф» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 154936,00 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Тріумф» (код ЄДРПОУ 31829270) сплачений судовий збір у розмірі 310 (триста десять) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.