Рішення № 36020526, 05.12.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/4864/13 05.12.2013 05.12.2013 05.12.2013

Провадження №22-ц/784/3818/13

Головуючий у першій інстанції-Васильченко Н.О.

Категорія 5 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 грудня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Данилової О.О.,

суддів - Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

при секретарі - Богуславській О.М.,

за участю позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 23 жовтня 2013 року у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про визнання угоди дійсною

У С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання угоди дійсною. Третьою особою залучено Новобузьку міську раду.

Позивач зазначав, що 6 вересня 2001 року на Вознесенській Універсальній товарно-сировинній біржі уклав з ОСОБА_2, який діяв за дорученням власниці ОСОБА_3, договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1. Угода нотаріально не посвідчена. 12 жовтня 2001 року право власності зареєстровано у Миколаївському МБТІ.

Посилаючись на те, що сторони виконали всі умови договору, а відповідач відмовляється від нотаріального посвідчення договору, ОСОБА_1 просив визнати угоду дійсною відповідно до статті 47 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідач ОСОБА_2 позов визнав. Представник третьої особи вважав позов таким, що не підлягає задоволенню.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 23 жовтня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення скасувати та задовольнити позов. Апелянт посилався на помилкове застосування судом тих норм цивільного законодавства, які не діяли на час укладання спірного договору.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідно до статей 240 та 640 ЦК України момент вчинення правочинів щодо нерухомості пов'язується з державною реєстрацією, то угоди, укладені з порушенням нотаріальної форми, є не укладеними, не створюють прав та обов'язків для сторін, а тому не можуть бути визнані дійсними за статтею 220 ЦК України, аналогічною за змістом з частиною 2 статті 47 ЦК УРСР. До того ж спірний будинок на цей час знесений.

Проте не з усіма висновками суду можна погодитись.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 6 вересня 2001 року між ОСОБА_2, який діяв на підставі доручення від імені продавця ОСОБА_3, та ОСОБА_1, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу за № 811 житлового будинку АДРЕСА_1, зареєстрований на Вознесенській Універсальній Товарно-Сировинній Біржі (а.с. 12).

12 жовтня 2001 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нерухомість (а.с.11).

Правовідносини сторін регулюються нормами ЦК УРСР, який діяв на час укладання спірної угоди.

Відповідно до статті 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений фізичною особою, мав бути нотаріально посвідчений та підлягав реєстрації органом місцевого самоврядування. Наслідком недотримання вимоги щодо нотаріальної форми договору є недійсність договору.

Аналіз зазначеної норми та статті 128 ЦК УРСР дає підстави вважати, що право власності у набувача майна за договором, який потребував нотаріальної форми, виникає з моменту укладення договору у передбаченій законом формі.

Діюче тоді законодавство не пов'язувало факт вчинення такого договору з моментом його державної реєстрації.

Таким чином, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини мають регулюватись ЦК України, а договір купівлі-продажу житлового будинку від 6 вересня 2001 року не може бути визнано дійсним, виходячи з вимог статей 210, 640 та 220 цього Кодексу.

Не можна вважати обґрунтованою і таку підставу відмови в позові, як фактичне руйнування об'єкту угоди на теперішній час.

Питання щодо дійсності договору вирішується на час його укладання, а вимоги про визнання права власності на житловий будинок позивач не порушував.

Отже, зазначені судом підстави відмови в позові ОСОБА_1 не відповідають вимогам цивільного законодавства, яке має застосовуватись до спірних правовідносин.

Разом з тим, сторонами у спорі щодо дійсності правочину є сторони спірного договору, а у разі їх смерті - правонаступники.

Зі змісту договору вбачається, що продавцем у договорі купівлі-продажу від 6 вересня 2001 року є ОСОБА_3, від імені якої вчиняв дії її представник ОСОБА_2 (а.с.12).

Отже, відповідачем у справі має бути ОСОБА_3, а у разі її смерті - її спадкоємці.

Проте позовні вимоги ОСОБА_1 заявлені до відповідача ОСОБА_2 як представника продавця при вчиненні правочину.

Матеріали цивільної справи не містять доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_2 є правонаступником ОСОБА_3, а інші спадкоємці відсутні.

Оскільки позов ОСОБА_1 заявлено до неналежної особи - представника продавця, колегія суддів погоджується з основним висновком суду про відсутність підстав для його задоволення.

Керуючись статтями 309,316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 23 жовтня 2013 року змінити в частині підстав відмови в позові.

Вважати підставою відмови в позові пред'явлення позивачем ОСОБА_1 вимог до неналежного відповідача.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді