Рішення № 36018937, 09.12.2013, Баштанський районний суд Миколаївської області

Справа № 468/2559/13-ц

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

___________

56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43

Р І Ш Е Н Н Я

іменем У К Р А Ї Н И

09.12.2013 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Муругова В.В., при секретарі Фельчину Р.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Баштанка справу за позовом Публічного акціонерного товариства „Дельта Банк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ПАТ „Дельта Банк та відповідачем ОСОБА_1 04.10.2007 року було укладено кредитний договір № 003-14059-041007, за яким позивач надав відповідачу кредит шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії на загальну суму 504 грн. Відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобовязання та не здійснює щомісячні погашення по кредиту, процентам за користування кредитом. Оскільки відповідач істотно порушує умови угоди та не виконує взяті на себе зобов'язання, позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача 2198,54 гривень заборгованості за кредитом.

Від представника позивача надійшла заява про підтримання позову та розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, вказавши, що відповідач виконувала умови договору та вважає, що погасила борг за кредитом. Крім того, оскільки останній платіж відповідач здійснив 29.01.2009 року, то з цього часу позивач мав дізнатись про порушення своїх прав на повернення кредиту та з цього часу має відраховуватись строк позовної давності і на час звернення позивача до суду з даним позовом строк позовної давності сплив. Тому представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову внаслідок спливу строку позовної давності.

Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі матеріали (договір № 003-14059-041007 від 04.10.2007 року на відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки; тарифи на обслуговування платіжних карток; анкету позичальника; розрахунок заборгованості), суд, розглянувши спір між сторонами в межах заявлених позовних вимог, приходить до висновку про обґрунтованість заявлених вимог і можливість задоволення позову.

В судовому засіданні встановлено, що 04.10.2007 року між ТОВ КБ „Дельта (правонаступником якого є ПАТ „Дельта Банк) та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 003-14059-041007, за яким позивач надав відповідачу кредит, відкривши картковий рахунок, видавши платіжну картку та встановивши на день укладання договору кредитний ліміт на картці в сумі 504 грн.

Відповідно до п. 1.4 договору кредитування рахунку в межах кредитної лінії здійснюється протягом 364 календарних днів.

За п. 2.4 договору банк щомісячно нараховує проценти за користування кредитною лінією, який відповідно до п. 1.1.1 Тарифів, що є додатком до договору, становить 29,90% річних та нараховується щомісячно.

Відповідно до п.3.6 договору та умов, викладених в тарифах, відповідач зобовязався щомісячно погашати частину суми заборгованості за кредитною лінією та повністю погашати виниклу за попередні місяці заборгованість по процентам, комісіям та пені. Згідно з п. 1.3, 1.4 тарифів визначений та доведений до відома відповідача принцип розрахунку обовязкового мінімального платежу, який слід вносити до 15 числа наступного за звітним місяця та який складається з 7% від поточної заборгованості (колонка 5 розрахунку ціни позову) та нарахованих процентів та плат.

Черговість зарахування коштів, що надходять на рахунок при наявності заборгованості держателя, визначена сторонами в п.3.8 договору, який передбачає першочергове погашення простроченої заборгованості перед поточною.

П. 1.2 тарифів, які є складовою частиною договору, встановлена плата за обслуговування кредитного залишку, яка нараховується щомісячно у вигляді відсотку від суми використаних кредитних коштів та становить 2,99%, що і є комісійною платою за послуги банку, яка вказана в колонках 11,12,13 наданого позивачем розрахунку ціни позову.

Відповідач протягом 2007-2008 років використовувала встановлений банком кредитний ліміт, знімаючи готівку, проте не щомісячно погашала визначений договором обовязковий мінімальний платіж.

Відповідач протягом тривалого періоду з 2009 року не виконує взагалі взяті на себе зобовязання та не здійснює щомісячні погашення по кредиту, процентам за користування кредитом, що є підставою для стягнення з відповідача суми заборгованості по кредиту, оскільки відповідач є стороною, котра при виконанні договірних зобовязань діяла недобросовісно.

Відповідно до докладного розрахунку позивача заборгованість по кредитному договору становить 2198,54 гривень, з яких: 587,40 грн. тіло кредиту, 733,14 грн. заборгованість за відсотками, 878 грн. заборгованість за комісіями.

Зазначені правовідносини врегульовані ст.ст. 526; 530 ч.1; 1054 ч.1 ЦК України, ст. 2 ЗУ „Про банки та банківську діяльність.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки та банківську діяльність банківський кредит це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Із ст. 526 ЦК України слідує, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення ЦК України про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Суд не вбачає підстав вважати, що заборгованість виникла внаслідок прострочки кредитора, оскільки зі змісту договору не випливає обовязок позивача повідомляти відповідача про суму належних до сплати щомісячних платежів, оскільки принцип їх розрахунку визначений в тарифах, тому відповідач міг виконувати власні зобовязання по погашенню заборгованості за договором без відповідних нагадувань банку, тому на вказані правовідносини положення ст. 613 ЦК України не поширюються.

Вказаних висновків суду не спростовує і положення п. 3.12 договору стосовно формування банком виписок про рух коштів на рахунку держателя та надання їх в один із способів, обраних держателем, оскільки, по-перше, відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки та банківську діяльність розрахункові банківські операції це рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права власності на активи, тому під виписками про рух коштів на рахунку держателя розуміється фіксація надходження та зняття коштів з його рахунку, а нарахування процентів за користування кредитом та комісії не є розрахунковою банківською операцією та не стосується руху коштів на рахунку держателя. По-друге, п. 3.12 договору передбачає ряд альтернативних способів надання держателю виписок, першим серед яких вказаний спосіб, за яким банк надає держателю виписки в паперовій формі в приміщенні банку на вимогу держателя, яка і має братись за основу, але держатель відповідно до даного пункту при укладенні договору був в праві обрати інший спосіб, зазначивши про це у власній анкеті, при цьому, з наявної копії анкети позичальника слідує, що відповідач при її заповненні не обирав конкретного способу надання йому виписок, тому, суд приходить до висновку, що такий спосіб визначений за першим варіантом згідно з черговістю, вказаною в п. 3.12 договору, при цьому, відповідач не довів фактів його звернення до банку за отриманням таких виписок.

Крім того, в судовому засіданні відповідачем в супереч вимогам ст. 60 ЦПК України не доведено те, що в нього були підстави, передбачені ч.4 ст. 545 ЦК України для затримання виконання зобовязання, оскільки не встановлено, що відповідач виконав своє зобовязання та звертався до кредитора за отриманням відповідної довідки про повне або часткове виконання свого зобовязання.

З огляду на викладене, відповідач не мав права в односторонньому порядку відмовлятись від зобовязання та припинення його виконання в такому випадку є безпідставним, внаслідок чого і виникла вказана сума заборгованості.

Вирішуючи заяву відповідача про застосування до вимог позивача строку позовної давності, суд виходить з того, що п. 5.2 договору визначено, що він діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором. Ч. 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначено або визначено моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явлення вимоги про виконання зобов'язання.

В межах дії кредитного договору кредитор має право у будь-який час порушити питання про примусове повернення заборгованих сум, а тому звернення банку у листопаді 2013 року до суду з позовом про стягнення боргу не можна вважати здійсненим поза межами строку позовної давності.

При цьому, відповідачем не доведено, що він звертався до позивача з заявами про закриття відкритого за даним договором карткового рахунку, тому вказаний договір продовжував діяти на кожен новий період відповідно до п. 1.4, 5.2 договору.

Тому підстав для застосування строку позовної давності суд не вбачає.

Таким чином діями відповідача були порушені встановлені законодавством правила виконання цивільно-правових правочинів і права позивача на отримання виконання зобов'язання за вищезазначеним договором, що є підставою для задоволення позову стягнення з відповідача на користь Публічного акціонерного товариства „Дельта Банк 2198,54 гривень.

Оскільки відповідач є стороною, котра порушила зобовязання, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по оплаті судового збору.

На підставі ст. 2 ЗУ „Про банки та банківську діяльність, ст.ст. 526; 530 ч.1; 1054 ч.1 ЦК України та керуючись ст.ст. 10; 11; 60; 214; 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства „Дельта Банк (ідентифікаційний код 34047020) в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 003-14059-041007 від 04.10.2007 року 2198 (дві тисячі сто девяносто вісім) гривень 54 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства „Дельта Банк (ідентифікаційний код 34047020) 229 (двісті двадцять девять) гривень 40 копійок в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана апеляційному суду Миколаївської області через Баштанський районний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

суддя: