Постанова № 36013811, 10.12.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2013 р. Справа № 914/2709/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Кравчук Н. М.

суддів Гнатюк Г.М.

Якімець Г.Г.

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Габен» (надалі ТзОВ фірма «Габен») від 19.08.13 № 7

на рішення господарського суду Львівської області від 12.08.2013р.

у справі № 914/2709/13

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «НУФАРМ

УКРАЇНА» (надалі ТзОВ «НУФАРМ УКРАЇНА»), м. Київ

до відповідача: ТзОВ фірма «Габен», м. Львів

про стягнення 6 290 752,00грн.,

з участю представників:

від позивача: Богуцький А.І. - представник (довіреність від 12.07.2013р.);

від відповідача: не з`явився

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.22, ст.28 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 12.08.2013р. у справі №

914/2709/13 (суддя Кітаєва С.Б.) позовні вимоги ТзОВ «НУФАРМ УКРАЇНА», розмір яких зменшено заявою від 02.08.2013р. задоволено повністю. Стягнуто з ТзОВ фірма "ГАБЕН" на користь ТзОВ "НУФАРМ Україна" суму заборгованості за договором поставки №021/СД від 06.02.2012р. в розмірі 6 290 752 гривні 22 коп., включаючи: 5 742 359,22грн. основного боргу; 456 168 гривень пені; 92 225 гривень - 3% річних від простроченої суми, а також 68 820,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій рішення суду вважає прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, так як винесене всупереч фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення місцевого суду, зменшити розмір штрафних санкцій та відстрочити виконання рішення у даній справі на один рік. Зокрема, скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд на підставі ст.. 233 ГК України мав право зменшити розмір санкцій. Також скаржник зазначає, що суд має право відстрочити виконання рішення на підставі ст. 121 ГПК України.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 29.08.2013р. у складі колегії суддів: головуючий-суддя Кравчук Н.М., судді Гнатюк Г.М. та Мирутенко О.Л. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.09.2013р. Ухвалою суду від 19.09.2013р. задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, в зв`язку з чим розгляд справи відкладено на 24.10.2013р.

Розпорядженням голови суду від 23.10.2013р., у зв`язку із зайнятістю судді Гнатюк Г.М. у іншому судовому засіданні, у склад колегії суддів замість судді Гнатюк Г.М. - введено суддю Кордюк Г.Т., в зв`язку з чим розгляд справи розпочато заново. Ухвалою суду від 24.10.2013р. розгляд справи відкладено на 26.11.2013р.

Розпорядженням голови суду від 26.11.2013р., у зв`язку із відрядженням судді Мирутенка О.Л., у склад колегії суддів замість судді Мирутенка О.Л. - введено суддю Гнатюк Г.М. В судовому засіданні 26.11.2013р. судом оголошено перерву до 10.12.2013р., про що сторони ознайомлені під розписку.

Розпорядженням голови суду від 10.12.2013р., у зв`язку із зайнятістю судді Кордюк Г.Т. у іншому судовому засіданні, у склад колегії суддів замість судді Кордюк Г.Т. - введено суддю Якімець Г.Г.

Представник позивача в судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів скаржника заперечує, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач в судове засідання не з`явився.

Розглянувши апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Між ТзОВ "НУФАРМ УКРАЇНА" (продавець) та ТзОВ "ГАБЕН" (покупець) 06.02.2012р. було укладено договір поставки № 021/СД, відповідно до умов якого продавець зобов'язався поставити (передати у власність) Покупцю засоби захисту рослин (товар), а покупець прийняти товар і сплатити визначену договором його вартість.

Підпунктом 1.1 п. 1 додатку № 1 до договору, що є невід'ємною його частиною, сторони погодили кількість, ціну та асортимент товару, що підлягав поставці покупцю (а.с. 23-24).

Відповідно до п. 2.3. договору товар поставляється покупцю партіями згідно письмової заявки за умови підтвердження продавцем наявності заявлених асортименту та кількості товару на складі.

Згідно з п.п. 4.4. п. 4 даного договору покупець бере на себе зобов'язання повного розрахунку за товар.

Пунктом 4.2. договору визначено, що строки та умови оплати товару визначаються у додатку № 1 до договору.

Згідно з п. 2.1. додатку № 1 до договору умови здійснення розрахунків передбачають оплату покупцем 30 % в якості попередньої оплати та 70 % в якості оплати товару на 180 день після передачі товару згідно виставленого рахунку.

Як передбачено п.п. 4.2. п. 4 договору, платежі, що покупець здійснює за договором, зараховуються продавцем відносно накладних у хронологічному порядку, якщо інше не зазначено покупцем у платіжному дорученні або окремому листі. У разі існування простроченої заборгованості, всі поточні оплати покупця за цим договором зараховуються на рахунок погашення такої заборгованості.

Відповідно до п.5.2.3 договору сторони передбачили, що у разі прострочення оплати товару, що поставляється у відповідності з умовами цього договору, покупець зобов"язаний сплатити на рахунок продавця пеню за кожний день простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

На виконання умов спірного договору щодо виконання своїх зобов'язань, продацем було поставлено покупцю партії товару на загальну суму 7 308 433, 57 гривень. (а.с. 36-63).

Як встановлено судом, видаткові накладні та відповідні рахунки були оформлені відповідно до вимог чинного на той момент законодавства України про бухгалтерський облік та фінансову звітність, підписані сторонами та скріплені печатками підприємств.

Весь товар, що підлягав передачі відповідачу, був фактично отриманий довіреною особою ТОВ фірма "ГАБЕН" Габудою Володимиром Степановичем, згідно довіреностей на отримання матеріальних цінностей від ТОВ "НУФАРМ Україна" по кожній поставці товару, за кожним окремим рахунком (а.с. 64-70).

Як видно з матеріалів справи, в якості оплати за поставлений позивачем товар, відповідачем було перераховано кошти на загальну суму 268 084, 23 грн. (а.с. 71-85). Зауважень, розбіжностей щодо платежів, їх зарахування відповідач не висловив. Решта сума заборгованості, що підлягала сплаті відповідачем, перерахована на рахунок ТОВ "НУФАРМ УКРАЇНА" не була.

Проте, як видно з матеріалів справи, відповідачем в процесі розгляду даної справи було повернуто позивачеві товар відповідно до документу про повернення товару постачальнику № 28 від 16.07.2013р. на загальну суму 999 768,12грн. (а.с. 131). Також, відповідно до платіжного доручення № 2394 від 19.12.2012р. відповідач оплатив позивачеві 10 000,00грн. (а.с. 130).

У заявлених вимогах позивач (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) (а.с. 127-129) просив стягнути з відповідача суму заборгованості за договором поставки № 021/СД від 06.02.2012р. в розмірі 6 290 752 грн., включаючи 5 742 359,22грн. основної суми боргу, 456 168,00грн. пені, 92 225,00грн. 3 % річних від простроченої суми.

При прийнятті постанови суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона ( боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, зобов"язання між сторонами у даній справі виникли з договору поставки товару № 021/СД від 06.02.2012 року.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов"язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари) , а покупець зобов"язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов"язується передати у встановлений строк (строки ) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов"язаних з особистим, сумейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов"язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як встановлено судом, факт укладення та чинності договору поставки №021/СД від 06.02.2012 в період здійснення вищеперелічених господарських операцій по поставці товару відповідач не заперечив, матеріалами справи підтверджено, що основний борг відповідача за отриманий від позивача товар згідно спірного договору складає 5 742 359,22грн., відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом правомірно стягнуто з відповідача суму основного боргу в розмірі 5 742 359,22грн.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором ( ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначалось вище, п.5.2.3 спірного договору поставки сторони передбачили, що у разі прострочення оплати товару, що поставляється у відповідності з умовами цього договору, покупець зобов"язаний сплатити на рахунок продавця пеню за кожний день простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно розрахунку пені, долученого позивачем до матеріалів справи, пеня нарахована за період з 05.11.2012р. до 03.05.2013р. складає 456 168,00 грн.

Враховуючи факт прострочення відповідачем оплати поставленого позивачем товару згідно умов договору поставки , суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 456 168,00 грн. пені є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та підлягає до задоволення, про що судом першої інстанції зроблено вірний висновок.

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень ст.625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов"язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов"язання.

Згідно поданого позивачем розрахунку ( з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) позивачем нараховано відповідачу 3 % річних від простроченої суми в розмірі 92.225,00грн., яка підлягає до задоволення.

Щодо тверджень скаржника стосовного того, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд на підставі ст.. 233 ГК України мав право зменшити розмір санкцій, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

У відповідності до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

З аналізу наведеної норми права вбачається, що доведення первісного факту, що розмір стягуваної неустойки є надмірно великий у порівнянні із збитками кредитора, покладається на боржника. Проте, як видно з матеріалів справи, ТзОВ «Габен» не було надано жодних доказів доведення такого факту.

Окрім того, ТзОВ «Габен» не подавалось клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та не надано обґрунтування щодо того, що штрафні санкції є надмірно великими. Також скаржником в порушення вищезазначеної норми права не надано документів, підтверджуючих майновий стан останнього.

Слід також зазначити, що ТзОВ «Габен» подано заяву від 26.11.2013р. про відстрочку виконання рішення по справі № 914/2709/13, в якій останній просить відстрочити виконання рішення терміном на один рік до 26.11.2014р., покликаючись на те, що специфікацією діяльності підприємства є сезонний характер, також вказує на те, що ухвалою господарського суду Львівської області від 09.04.2012р. про забезпечення позову у справі № 5015/1390/12 накладено арешт на рухоме та нерухоме майно ТзОВ «Габен», що призвело до повної зупинки господарської діяльності останнього, відтак присутні всі об`єктивні підстави, що ускладнюють і як наслідок роблять неможливим виконання рішення суду.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду відмовляє в задоволенні даної заяви за безпідставністю, оскільки така заява не була предметом розгляду в суді першої інстанції. Окрім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, ухвалою господарського суду Львівської області від 15.06.2012р. у справі № 5015/1390/12 скасовано заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 09.04.2012р. Дана ухвала набрала законної сили (а.с. 204-209). Скаржником не надано документів, підтверджуючих майновий стан останнього.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтується вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеній нормі права, не подано доказів, які б спростовували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують правомірність висновків, викладених в оспорюваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому рішення господарського суду Львівської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 12.08.2013р. у справі № 914/2709/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом XII-1 ГПК України.

3. Справу передати в місцевий господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Кравчук Н.М.

судді Гнатюк Г.М.

Якімець Г.Г.