Рішення № 35998021, 09.12.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/1360/13-ц Головуючий у І інстанції Саранюк Л.П.Провадження № 22-ц/780/5033/13 Доповідач у 2 інстанції КашперськаКатегорія 44 09.12.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

03 грудня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участі секретаря Бевзюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 квітня 2013 року у справі за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» про визнання недійсними рішення, державного акту на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У січні 2013 року позивач прокурор м. Ірпеня Київської області звернувся до суду із позовом в інтересах держави про визнання недійсними рішення, державного акту на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку, посилаючись на те, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2220/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1» ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га. для вказаних цілей, на підставі даного рішення видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449588 (кадастровий номер 3210946200:01:040:0084) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Рішення прийнято, а державний акт видано з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки земельну ділянку передано за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні Святошинського лісопаркового господарства, крім того земельна ділянка розташована поза межами смт. Коцюбинське. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 2009 року № 1224 земельну ділянку придбав ОСОБА_1, на державному акті про право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_2 зроблено відмітку про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_1 Просив визнати недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1» ОСОБА_2, державний акт серії ЯЗ № 449588, виданий на ім'я ОСОБА_2 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасувати його державну реєстрацію, визнати право власності держави на земельну ділянку пл. 0,15 га., кадастровий номер 3210946200:01:040:0084.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11 квітня 2013 року позов прокурора м. Ірпеня Київської області частково задоволено, визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради та державний акт, скасовано його державну реєстрацію, в решті позову відмовлено.

Відповідач ОСОБА_1, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 квітня 2013 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі вказаним вимогам закону не відповідає.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що Коцюбинською селищною радою оспорюване рішення прийнято з порушенням вимог п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки селищна рада розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт. Коцюбинське, а тому дане рішення та виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку мають бути визнані недійсними.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2220/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1» ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки пл. 0,15 га. На підставі даного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЗ № 449588 на право власності на земельну ділянку пл. 0,15 га. із кадастровим номером 3210946200:01:040:0084 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року за позовом Київської міської ради до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві, Київського обласного управління лісового і мисливського господарства, Ірпінської міської ради Київської області, Коцюбинської селищної ради Київської області, за участю прокуратури м. Києва, треті особи Державне агентство земельних ресурсів України, КП «Святошинське лісопаркове господарство», КП «Обласний лісгосп», Київська обласна державна адміністрація, Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, Державне агентство лісових ресурсів України про визнання бездіяльності протиправною, рішень нечинними і їх скасування, зобов'язання вчинити певні дії, встановлено наступне:

пунктом 3 Рішення №689/22-5 Коцюбинської селищної ради Київської області «Про перспективний план розвитку смт. Коцюбинське» не визначались межі селища Коцюбинське, а Коцюбинська селищна рада фактично виконувала вимоги статті 173 Земельного кодексу України щодо реалізації процедури встановлення межі селища, а тому відповідач діяв в межах повноважень визначених законом;

судами неодноразово встановлювалось, що на момент ухвалення спірних рішень Генерального плану селища Коцюбинське не було, як і чітко визначених меж селища, а статус останнього сформований на підставі Указу Президії Верховної Раді Міністрів від 11 лютого 1941 року;

рішення про межі міста Києва Київською міською радою приймались в односторонньому порядку без узгодження меж з Київською областю, що є порушенням нині діючого законодавства у цій галузі;

станом на вересень 2008 року облік земель Коцюбинської селищної ради у відділі земельних ресурсів не вівся, інформація про склад земель була відсутня, як землі лісогосподарського призначення вище зазначені землі не обліковувались;

відсутні документи та відповідні схеми, якими були б чітко визначені межі між містом та селищем Коцюбинське;

в розмежуванні районів міста межі між Святошинським районом міста Києва та смт. Коцюбинське не існує;

землі Ірпінського регіону, на які розповсюджувалась дія Рішення №689/22-5, у будь-які роки не відносились до земель лісогосподарського призначення.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 23 листопада 2009 року за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної ради, Київської обласної державної адміністрації до Коцюбинської селищної ради Київської області, треті особи: Відділ Держкомзему у м. Ірпені Київської області, виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області, про визнання незаконними та скасування рішення Коцюбинської селищної ради від 28 жовтня 2008 року № 711/23-5, п.3 рішення Коцюбинської селищної ради від 25 вересня 2008 року № 689/22-5 встановлено, що прокурором не надано суду доказів того, що рішенням № 689/22-5 Коцюбинська селищна рада встановила межі селища.

29 квітня 2010 року Коцюбинською селищною радою прийнято рішення № 75 «Про погодження проекту формування і встановлення меж Коцюбинської селищної ради та межі смт. Коцюбинське Київської області та впорядкування питань землекористування», відповідно до п. 1 якого селищному голові доручено укласти договір на розробку проекту землеустрою щодо встановлення межі селища Коцюбинське, який після погодження Коцюбинською селищною радою направити на затвердження до Київської обласної ради, а після затвердження проекту Київською обласною радою - отримати державний акт про межі селища Коцюбинське. П. 2 рішення передбачено, що до моменту затвердження проекту встановлення межі при вирішенні питань адміністративно-територіального устрою та землеустрою необхідно керуватися межами селища Коцюбинське пл. 4065 га., які встановлені Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 11 лютого 1941 року з урахуванням рішення Коцюбинської селищної ради від 06 листопада 2009 року № 170.

15 вересня 2010 року рішенням Коцюбинської селищної ради № 153 затверджено Генеральний план селища Коцюбинське Київської області, відповідно до якого загальна площа селища становить 4065 га.

Згідно листа відділу Держкомзему у м. Ірпінь Київської області № 01-02/44-1 від 18 січня 2013 року, державна статистична звітність (форма 6-зем) по смт. Коцюбинське в період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року не велася. Відділ з 01 січня 2009 року почав вносити дані по формі 6-зем по смт. Коцюбинське. Землі запасу по смт. Коцюбинське в період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2008 року не обліковувалися.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 173 ЗК України, межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про основи містобудування» визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації місцевих правил забудови з урахуванням планів земельно-господарського устрою.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про планування і забудову територій» сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, в тому числі, вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Враховуючи вищезазначені вимоги закону та ту обставину, що земельна ділянка, яка є предметом оспорюваного рішення, розташована поза межами населеного пункту смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття спірного рішення від 25 грудня 2008 року № 2220/25-5 межі смт. Коцюбинське Київської області у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про незаконність прийнятого рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2220/25-5 як такого, що не відповідає положенням п.12 Перехідних положень та ст. 12 ЗК України.

Колегія суддів вважає, що при вирішенні даного спору по суті суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги рішення Коцюбинської селищної ради від 29 квітня 2010 року № 75, від 15 вересня 2010 року № 153 та від 06 листопада 2009 року, № 170, оскільки вони прийняті після прийняття оспорюваного рішення і обставини, які ними підтверджуються, не існували на момент прийняття спірного рішення.

Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не пропущений строк для подачі позову до суду, оскільки пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», який набрав чинності з 15 січня 2012 року, встановлено, що позов про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, може бути подано протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Проте, колегія суддів не може погодитися із висновками суду в частині визнання недійсним виданого на ім'я ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449588 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасування його державної реєстрації, оскільки суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин, що потягло невірне вирішення спору в цій частині.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1224 від 24 квітня 2009 року земельну ділянку площею 0,1500 га по АДРЕСА_1 придбав ОСОБА_1 На державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №449588, виданому на ім'я ОСОБА_2, зроблено відмітку від 24 квітня 2009 року про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_1

Задовольняючи вимоги прокурора в цій частині, суд виходив з того, що у зв'язку із визнанням недійсним рішення ради про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, є правові підстави для визнання недійсним виданого на ім'я ОСОБА_2 із відміткою про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1 державного акта серії ЯЗ № 449588 та скасування його державної реєстрації.

При цьому суд залишив поза увагою підстави позову прокурора, який мотивував вимоги тим, що укладений між відповідачами договір купівлі-продажу спірної ділянки є нікчемним згідно положень ст. 228 ЦК України як такий, що порушує публічний порядок, і не потребує визнання його недійсним. Саме у зв'язку з нікчемністю договору прокурор вважав, що виданий ОСОБА_2 державний акт слід визнати недійсним.

Ухвалюючи рішення в цій частині, суд прийшов до правильного висновку про необґрунтованість посилань прокурора на нікчемність договору купівлі-продажу від 24 квітня 2009 року, оскільки прокурор не надав доказів, що даний правочин порушує публічний порядок. Однак, прийшовши до таких висновків, суд на порушення вимог ст. 81, 131, 152 ЗК України, ст. 204 ЦК України, та всупереч попереднім висновкам про відсутність підстав вважати договір купівлі-продажу нікчемним, визнав державний акт, виданий ОСОБА_2, недійсним.

Наведене свідчить про порушення вимог процесуального закону щодо законності і обґрунтованості рішення.

Крім того, суд не звернув уваги, що правовою підставою відмітки на державному акті про перехід права власності до ОСОБА_1 є договір купівлі-продажу від 24 квітня 2009 року, що прямо вказано у державному акті серії ЯЗ № 449588. Відповідно без вирішення питання щодо правомірності набуття ОСОБА_1 права на спірну ділянку за цивільно-правовою угодою, як це передбачає п. "в" ч. 3 ст. 152 ЗК України, підстави для визнання недійсним державного акту, відмітка про перехід права власності на якому здійснена на підставі цієї угоди, відсутні.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору в оскаржуваній частині.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними чи неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним державного акту із відміткою про перехід права власності до іншої особи та скасування його державної реєстрації ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним виданого на ім'я ОСОБА_2 державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449588 та скасування його державної реєстрації, колегія суддів вважає, що дані вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

24 квітня 2009 року приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_4 зроблено відмітку на державному акті про право власності на землю серії ЯЗ № 449588 про перехід права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 до ОСОБА_1, отже вказаний державний акт як був реалізований як правопосвідчувальний документ ОСОБА_2 і набув статусу правопосвідчувального документа ОСОБА_1

Відповідно до положень ч.1 ст. 81, ст. 131 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки в тому числі на підставі придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно ст.126 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами.

За змістом вказаних норм правовою підставою набуття громадянином права власності на земельну ділянку є укладення ним цивільно-правової угоди, а державний акт, що видається на підставі такої угоди, лише посвідчує право особи на земельну ділянку. Отже, без встановлення судом недійсності (невідповідності вимогам закону) правочину, як правової підстави придбання громадянином земельної ділянки, визнання недійсним державного акту, виданого на підставі цього правочину, в даному випадку є необґрунтованим.

Такі висновки відповідають приписам щодо презумпції правомірності правочину, встановленим ст. 204 ЦК України, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, такі висновки узгоджуються із положеннями ч. 3 ст. 152 ЗК України, згідно якої захист порушених прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом пред'явлення позову про визнання угоди недійсною.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, з яким колегія суддів погоджується, зазначивши в рішенні, що укладений між відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_1 договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 24 квітня 2009 року не є таким, що порушує публічний порядок, оскільки укладений між приватними особами і його предметом є майно, що перебуває у приватній власності.

За таких обставин з огляду на те, що ОСОБА_1 набув права власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 2009 року, який не визнаний судом недійсним і не є нікчемним (його недійсність не встановлена законом), а також враховуючи приписи ст. 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449588, виданого ОСОБА_2, на підставі вказаного договору з підстав вказаних прокурором у позові.

Доводи прокурора в суді апеляційної інстанції про те, що визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку вважається окремим способом захисту порушених прав і не пов'язане із вирішенням питання про правомірність набуття особою права власності на земельну ділянку, необґрунтовані.

Такі доводи суперечать вимогам закону, зокрема ст. 328 ЦК України, згідно якої право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При цьому колегія суддів враховує правовий висновок, який зробив Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 2 жовтня 2013 року при розгляді справи № 6-93цс 13, предметом якої був спір про визнання державного акту на право приватної власності на землю недійсним за позовом прокурора. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116, 118 ЗК України. Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд України при розгляді справи № 6-92цс 13.

За змістом наведеної правової позиції стосовно спору в даній справі вирішення питання про правомірність видачі державного акта на право власності на земельну ділянку безпосередньо залежить від законності правочину, на підставі якого такий акт виданий.

Рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року, а також в частині відмови у визнанні права власності держави на земельну ділянку є правомірним, обґрунтованим, ухвалене із всебічним та повним дослідженням доказів та скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 квітня 2013 року в частині визнання недійсним виданого на ім'я ОСОБА_2 державного акта на право власності на земельну ділянку з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 і скасування його державної реєстрації скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.

Відмовити в позові прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації.

В іншій частині рішення Ірпінського міського суду Київської області від 11 квітня 2013 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.