Рішення № 35992346, 06.12.2013, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа №263/3810/13-ц

Провадження №2/263/1831/2013

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 грудня 2013 року м.Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Папаценко П.І.,

при секретарі: Сафроновій Г.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 представника позивача ОСОБА_2 до Маріупольської міської Ради про визнання спадкоємцем четвертої черги за законом, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 представник позивача ОСОБА_2, звернувшись до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування позовних вимог зазначила наступне. 13.10.1992 року батько позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб. На підставі свідоцтва про право власності від 10.06.1993 року квартира АДРЕСА_1 була їх спільною сумісною власністю. ОСОБА_5 мала від першого шлюбу сина ОСОБА_6, який після реєстрації шлюбу їх батьків став названим братом позивача та мав теплі родинні стосунки з позивачем. На підставі договору дарування від 9.03.1995 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 ? частини вказаної квартири. 8.11.1999 року помер ОСОБА_7, а 12.08.2006 року померла ОСОБА_4 За заповітом остання заповіла сину ОСОБА_8 вказану квартиру. На час відкриття спадщини ОСОБА_8 постійно проживав з ОСОБА_4, не заявляв про відмову від спадщини, тому вважається таким, що фактично прийняв спадщину. Після смерті матері ОСОБА_8 дуже сумував за нею, та не міг жити в самотності. У вересні 2006 року позивач, щоб створити належні сімейні умови та покращити психічний стан свого брата, перевезла його до квартири АДРЕСА_2, в якій вона мешкала, була зареєстрована, де вони стали проживати однією сімєю. 24.10.2011 року ОСОБА_8 помер. Позивач, як єдиний член його родини з яким вони мешкали однією сімєю протягом 5 років, отримала свідоцтво про смерть та понесла витрати на поховання, що підтверджується квитанціями. Після смерті ОСОБА_6 залишилось спадкове майно у вигляді вказаної квартири, яку він прийняв, як спадщину від померлої матері. На підставі наведеного, за вимогами ст.1264 ЦК України позивач є спадкоємцем за законом четвертої черги права на спадкування спадщини померлого ОСОБА_6

Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги, наполягала на їх задоволені, особисто зазначила, що з вересня 2006 року ОСОБА_6 проживав у ІНФОРМАЦІЯ_1, у нього були дружні відносини з її сином, чоловіком. Вони були повязані сумісним побутом, вели спільне господарство, разом гуляли, відпочивали на дачі, слідкували за порядком у квартирі АДРЕСА_3, адже ОСОБА_6 періодично здавав цю квартиру своїм знайомим.

ОСОБА_1 представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні доводи позивача щодо обґрунтування позовних вимог підтримала, наполягала на їх задоволені.

Представник відповідача - Маріупольської міської Ради в судовому засіданні позов не визнав, заперечував проти його задоволення. Твердження позивача про проживання з нею ОСОБА_6 протягом пяти років спростовується: ОСОБА_9 ЖКП «Жилкомплекс» від 25.04.2012 року, за яким ОСОБА_8 до смерті мешкав один в кв.№63 будинку №58 по вул.Артема в м.Маріуполі; даними управляння охорони здоровя, КЛПУ «міська психіатрична лікарня №7» м.Маріуполя, за якими ОСОБА_8, що мешкає за адресою: АДРЕСА_4 перебував на диспансерному обліку у лікаря-психіатра з приводу хронічного психічного захворювання, матеріалами про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом смерті ОСОБА_8, які свідчить про те, що останній до своєї смерті проживав у вказаній квартирі самотньо. У письмових поясненнях сама позивач ОСОБА_2 та ОСОБА_10, що доводились померлому зведеними сестрами, зазначили, що ОСОБА_8 на протязі декількох років проживав один за вказаною адресою, з ним рідко спілкувалися та передзвонювалися. Такі ж самі пояснення, як свідок, ОСОБА_2 надала в рамках цивільної справи №2/0519/2768 за позовом ОСОБА_9 до Маріупольської міської Ради, про встановлення факту мешкання однією сімєю його та ОСОБА_8, з вересня 2006 року по 24.10.2011 року, де зазначила, що з померлим бачилась пять разів на рік, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 жили разом, вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_4.

Свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 в судовому засіданні підтвердили пояснення ОСОБА_2 стосовно проживання ОСОБА_6 з вересня 2006 року у квартирі АДРЕСА_2 разом з позивачем, та ведення ними спільного господарства.

Суд, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши надані сторонами докази, повно та всебічно зясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

При вирішенні спірних правових відносин, суд повинен керуватися наступними нормами цивільно-процесуального законодавства.

У відповідності з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 57 ЦПК України).

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб, 13.10.1992 року Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області зареєстрований шлю між ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4, про що свідчить актовий запис за № 739. (а.с.22)

За даними свідоцтв про народження, одруження та про смерть: батьком позивача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_3, котрий помер 8.11.1999 року. (а.с.17,19)

Як свідчать свідоцтва про народження, про смерть: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, був сином ОСОБА_4, що померла 12.08.2006 року, якій за життя, на підставі договору дарування від 9.03.1995 року та свідоцтва про право власності на житло належала квартира АДРЕСА_5, що не заперечується сторонами. (а.с.12,16,20,21)

Згідно умов заповіту від 6.07.1993 року ОСОБА_4 належну їй частку вказаної квартири заповіла сину ОСОБА_8 (а.с.15)

Відповідно до свідоцтва про смерть, витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть, здійсненого Жовтневим відділом РАЦС Маріупольського МУЮ, ОСОБА_8 помер 24.10.2011 року через повішення, свідоцтво про смерть для отримання одноразової допомоги на поховання видане ОСОБА_11. (а.с.12, 123-124)

З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру вбачається, що після померлого 24.10.2011 року ОСОБА_8, 28.03.2012 року відкрита спадкова справа приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_14 (а.с.58-59)

Згідно постанови приватного нотаріуса ОСОБА_15 про відмову у вчинені нотаріальної дії від 14.06.2013 року, відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру за №63 в житловому будинку за №58 по вул.Артема в м.Маріуполі, внаслідок пропущення нею строку для прийняття спадщини після померлого ОСОБА_8 (а.с.33)

При розгляді спірних правових відносин судом враховуються наступні норми цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

За змістом ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сімєю не менш як пять років до часу відкриття спадщини.

Як зазначено у п.211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої 03 березня 2004 року наказом Міністерства юстиції України, доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Відповідно до п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

Частиною 2 ст.3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Отже, законодавець чітко визначив 3 юридичні ознаки, які складають поняття сім'ї: 1)спільне проживання, 2)повязання спільним побутом, 3)наявність взаємних прав і обовязків.

Частиною 2 ст.3 СК України визначено, що сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Однією із ознак сім'ї є спільне проживання двох чи більше осіб: подружжя, батьків та дітей, братів, сестер тощо.

Ознакою сім'ї є наявність між її членами взаємних прав та обов'язків. Взаємність сімейних прав та обов'язків характеризується тим, що після виконання батьками своїх обов'язків перед дитиною, у сина чи дочки виникне зворотній обов'язок щодо матері та батька. Члени сім'ї наділені цілою системою прав та обов'язків, які зумовлені їхнім спільним проживанням.

Суд приходить до висновку, що у даному випадку відсутні необхідні складові для того, щоб вважати, що позивач проживав з померлим однією родиною, оскільки має місце відсутність взаємних прав і обовязків, а також повязаність спільним побутом.

Позивач, наполягаючи на визнані її спадкоємцем четвертої черги за законом на підставі спільного проживання однією сімєю з ОСОБА_8, не довела суду, які саме права та обовязки існували між нею та ОСОБА_8 протягом 5 років до його смерті, які відносини, що притаманні сімї відповідно до ст.3 СК України, між ними виникли, та не надала суду з цього приводу належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог.

Суд критично ставиться до показань зазначених свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13М в частині їх твердження, що ОСОБА_2 та ОСОБА_8 проживали однією родиною понад 5 років та вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_6, за місцем фактичного проживання та реєстрації позивача.

Так з постанови слідчого СВ Жовтневого РВ ММУ ГУМВС України в Донецькій області від 2.11.2011 року про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом смерті ОСОБА_8, та самих матеріалів дослідчої перевірки вбачається, що на день смерті ОСОБА_8 в квартирі АДРЕСА_7 крім нього самого ніхто не проживав та не був зареєстрований. Зазначене ґрунтується на поясненнях свідків, зокрема:

- ОСОБА_16 пояснив, що був знайомий з ОСОБА_8 з 1994 року, підтримував з ним дружні стосунки, приходив до нього у гості 1-2 рази на тиждень, в квартиру АДРЕСА_7, той був інвалідом 2 групи, перебував на обліку в МЛ-7 м.Маріуполя з діагнозом уповільнена шизофренія. 21.10.2011 року він був у нього в гостях, протягом 3 днів вони разом розпивали спиртні напої, в розмові ОСОБА_8 неодноразово говорив, що йому важко жити, він старий і нікому не потрібний, а 24.10.2011 року він знайшов його у квартирі повішеним;

- ОСОБА_17 пояснила, що ОСОБА_8 на протязі декількох років в квартирі АДРЕСА_5 проживав один, до нього у гості приходили парні та чоловіки;

- ОСОБА_2 позивач по справі, та ОСОБА_10, які доводяться ОСОБА_8 зведеними сестрами, дали аналогічні пояснення, особисто зазначили, що з ОСОБА_8 вони в останнє спілкувалися на початку літа 2011 року, до цього рідко з ним розмовляли по телефону, таж само рідко приїздили до нього.

Згідно рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 9.08.2012 року у цивільній справі №2/0519/2768/12, що набрало законної сили, ОСОБА_9 відмовлено у задоволені позову до Маріупольської міської Ради про встановлення факту мешкання, з вересня 2006 року по 24.10.2011 року, однією сімєю з ОСОБА_8, що помер 24.10.2011 року.

У вказаній справі №2/0519/2768/12, дослідженій у судовому засіданні, ОСОБА_2, як свідок пояснила, що ОСОБА_8 - її зведений брат. Після смерті ОСОБА_4 (12.08.2006 р.) глибокої осені 2006 року вона вперше побачила ОСОБА_9 в квартирі ОСОБА_8, як квартиранта. Приблизно 5 разів на рік вона спілкувалася з ОСОБА_8, зрідка заїжджала до нього, в розмові він називав ОСОБА_9 сином. Повідомила, що ОСОБА_8 і ОСОБА_9 вели спільне господарство, поміняли вхідні двері у квартирі, поставили газову колонку, привели у порядок вікно. Їй зателефонували з міліції та повідомили, що ОСОБА_8 помер. Обряд поховання вона здійснила разом із своїм сином. Згодом затрачені нею кошти на поховання їй компенсував ОСОБА_9 Своєї родини у померлого ніколи не було.

Крім того, вказаним судовим рішенням встановлені наступні обставини, які за вимогами ст.61 ЦПК України, не доказуються при розгляді цієї справи: з медичних карток №471-3, 3874, 251, 825, 686, 670 вбачається, що ОСОБА_8 з 10.03.2009 року безстроково була встановлена інвалідність 2 групи, він перебував на обліку в міській лікарні №7 м.Маріуполя з 1972 року. Актом відвідування дільничної медсестри від 20.12.2007 року зафіксовано, що ОСОБА_8 проживає один, влаштовується на роботу до драмтеатру сторожем. З епікризу №3874 вбачається, що ОСОБА_8 перебував на стаціонарному лікуванні МЛ №7 м.Маріуполя з 20.10.2008 року по 13.01.2009 року, де лікарем зазначено, що ОСОБА_8 на теперішній час проживає один, свій хворобливий стан повязував з тим, що після смерті матері залишився один. З епікризу №670 вбачається, що ОСОБА_8 перебував на стаціонарному лікуванні МЛ №7 м.Маріуполя з 11.03.2009 року по 14.05.2009 року, де лікарем зазначено, що ОСОБА_8 проживає самостійно. 22 рази ОСОБА_8 лікувався у стаціонарі. Актом відвідування дільничної медсестри від 30.09.2010 року зафіксовано, що ОСОБА_8 проживає в квартирі один. Також на титульному аркуші в медичній картці №3874 є позначка, що ОСОБА_8 проживає один, а на картці №825, що він не має родичів.

З огляду на наведене, суд критично відноситься до акту начальника ділянки №7, невідомо якого ЖКП, від 7.09.2012 року за яким ОСОБА_8, в період з вересня 2006 року по 15.10.2011 року, проживав разом з сестрою ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_8, оскільки він не відповідає дійсності і навпаки вважає належним та допустимим доказом акт від 25.04.2012 року ЖКП «Жилкомплекс» за яким в квартирі АДРЕСА_7, проживав сам ОСОБА_8, до своєї смерті.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач суду не надала безспірних доказів на підтвердження того, що вона проживала з ОСОБА_8 однією сім'єю не менш як п'ять років, тобто з вересня 2006 року до 24.10.2011 року, тобто часу смерті останнього та відкриття спадщини.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання її спадкоємцем четвертої черги за законом.

Керуючись ст.ст.10,11,61,88,209,212,214,215,218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 представника позивача ОСОБА_2 до Маріупольської міської Ради про визнання спадкоємцем четвертої черги за законом відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневій районний суд м.Маріуполя протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:П.І. ОСОБА_18