Рішення № 35988709, 09.12.2013, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

09.12.2013

Справа № 203/2058/13-ц

2/0203/1258/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2013 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Маймур Ф.Ф.

при секретарі - Величко О.М.

за участю : представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

21 березня 2013 року ОСОБА_3 звернулась до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними. (а.с. 2-8)

Позивач у позовній заяві та її представник у судовому засіданні, в обґрунтування своїх позовних вимог, посилались на те, що кредитний договір № 90 від 20.09.2007 року, який був укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та позивачем, є недійсним, оскільки він суперечить вимогам законодавства та порушує права позивача як споживача, містить дискримінаційні по відношенню позивача умови, а саме право банку в односторонньому порядку збільшувати відсоткову ставку за користування кредитом. Умови кредитного договору передбачають одночасне застосування до позивача подвійної цивільно-правової відповідальності (стягнення підвищеної відсоткової ставки, штрафу та пені), що суперечить Конституції України. Під час укладання кредитного договору позивача не було проінформовано про всі його умови, про загальну вартість кредиту, що обумовило значне погіршення матеріального стану позивальника, думка позивача стосовно умов договору взагалі не враховувалась і не мала враховуватись в майбутньому, під час виконання кредитного договору чи укладання змін до нього, таким чином, кредитний договір порушує діюче в Україні законодавство, є несправедливими, укладеним під впливом помилки, а тому повинен бути визнаний судом недійсним. Крім того, враховуючи, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню, позивач просила також суд визнати недійсним договір поруки № 90-3 від 20.09.2007 року укладений між відповідачем та ОСОБА_2(а.с.2-8)

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, так як він є безпідставним та не обґрунтованим, посилаючись також на те, що банк не порушував права позивача, дії банку щодо підвищення відсоткової ставки та пункти договору, що передбачають їх є законними, відповідач не звужував обсяг прав та законних інтересів позичальника, тому просила відмовити в задоволені позову та розглянути питання про строки позовної давності, які позивач прострочила(а.с.69-76)

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлено, що між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» був укладений кредитний договір № 90 від 20.09.2007 року, за умовами якого відповідач зобов'язався надати позивачу кредит у рамках програми мікрокредитування у розмірі 250 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 20.09.2014 року, що підтверджується копією вказаного договору(а.с.9-14)

Встановлено, що 20.09.2007 року між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено договір поруки № 90-3 від 20.09.2007 року, за умовами якого поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором за виконання боржником своїх обов'язків за кредитним договором № 90 від 20.09.2007 року, в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, пені та інших штрафних санкцій, що підтверджується копією зазначеного договору (а.с. 15)

Встановлено, що позивач отримала від відповідача суму у розмірі 250 000 грн. на виконання умов кредитного договору № 90 від 20.09.2007 року, що підтверджується визнанням даного факту самим позивачем.

У судовому засіданні було встановлено, що відповідачем з 01.02.2009 року було збільшено в односторонньому порядку відсоткову ставку за кредитним договором № 90 від 20.09.2007 року, через настання події, незалежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку, що підтверджується поясненнями позивача та не заперечувалось представником відповідача у судовому засіданні (а.с. 16).

Встановлено, що Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07.03.2012 року по цивільній справі №2/0417/2393/2012 було стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № 90 від 20.09.2007 року у розмірі 405 392, 18 грн., та солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № 90 від 20.09.2007 року у розмірі 10 000 грн. що підтверджується копією даного рішення(а.с.153-154)

Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами Цивільного кодексу України та умовами укладених між сторонами договорів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Про правові наслідки порушення зобов'язання боржником йдеться також в ч. 1 ст. 611, ч. 2-4 ст. 612, ч. 1,2 ст. 220 ГК України, які передбачають відповідальність боржника.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

У той самий час, згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналіз правових норм, зокрема, ст. ст. 536, 549 ЦК України дає підстави для висновку про те, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена.

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд при розгляді тверджень позивача про порушення відповідачем норм ст. 61 Конституції України та ст. 549 ЦК України щодо одночасного стягненням пені і штрафів, виходить з такого, що умовами договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків погашення кредиту і процентів за користування ним. У той самий час, згідно з пп. 6.2 та 6.6 кредитного договору сторонами передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за інші правопорушення: один із них - за порушення обов'язку повідомлення про цільове використання кредитних коштів; інший - порушення зобов'язання більш ніж 120 днів.

За таких обставин доводи позивача в частині порушення відповідачем вимог ст. 61 Конституції України і ст. 549 ЦК України в частині покладення на неї подвійної цивільно-правової відповідальності одного і того ж виду за одне і те саме порушення договірного зобов'язання не знайшли свого підтвердження. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України по справі № 6-116цс13 від 06.11.2013 року.

Щодо посилань позивача на те, що кредитний договір є недійсним, оскільки він суперечить вимогам законодавства та порушує права позивача як споживача, містить дискримінаційні по відношенню позивача умови, а саме право банку в односторонньому порядку збільшувати відсоткову ставку за користування кредитом, суд приходить до висновку про необґрунтованість даних посилань, зважаючи на наступне.

У зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суд виходить з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року. Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58), всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10 січня 2009 року (Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Отже, враховуючи, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину, а на момент укладення кредитного договору умови, щодо можливості зміни банком умов договору в односторонньому порядку відповідали нормам чинного на той час законодавства, суд приходить до висновку, що дані підстави недійсності кредитного договору є необґрунтованими.

Крім того, позивачем не надано суду доказів того, що встановлено факт неправомірності дій відповідача щодо незаконного підвищення процентної ставки, не надано відповідного рішення суду, не заявлено подібних позовних вимог в межах даної цивільної справи. Натомість, згідно розрахунку заборгованості по кредитному договору, не вдається встановити позицію позивача, щодо даних дій відповідача, оскільки відповідач сплачувала відсотки за користування кредитними коштами після підвищення відсоткової ставки, тому неможливо встановити, прийняла вона умови банку чи ні.

Також, суд виходить з того, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

При цьому, зазначені позивачем обґрунтування недійсності кредитного договору не можуть бути підставою для визнання його таким, так як укладаючи даний договір сторони з'ясовують на яких умовах він укладається, а відтак з власної ініціативи на момент отримання коштів, визначають для себе правила подальшої поведінки, які в подальшому не мають безпідставно змінюватися на вимогу однією з сторін, як і пункти договору. Умови кредитного договору задовольняли позивача на протязі значного часу, позичальник сплачував кредит, тим самим погоджувався зі всіма його істотними умовами. Позивач так і не надав суду пояснень, чому лише зі спином шести років після укладення кредитного договору позивач вирішив, що кредитний договір є укладеним під впливом помилки та пункти договору є незаконними.

Суд не може прийняти твердження позивача та її представника, що на момент укладення договору сторони не домовились про істотну умову договору - вартість кредиту та порядок розрахунків між сторонами, так як з матеріалів справи вбачається, що позивач була ознайомлена з графіком повернення кредиту та сплати відсотків, який є невід'ємною частиною кредитного договору, прийняла його та виконувала.

Враховуючи на вищезазначене, оцінюючи всі докази, які були досліджені у судовому засіданні у їх сукупності, зважаючи, що позивачем не надано належних доказів того, що існують підстави вважати кредитний № 90 від 20.09.2007 року недійсним та на наявність рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07.03.2012 року про стягнення з позивача та поручителів заборгованості по кредитному договору № 90-3 від 20.09.2007 року, яке набрало чинності, та яким встановлено фактичні обставини, які підтверджують згоду позивача з умовами кредитного договору, в тому числі підвищення відсоткової ставки, суд приходить до висновку що позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню.

Виходячи з цього, вимоги позивача про визнання недійсним договору поруки № 90-3 від 20.09.2007 року укладеного між відповідачем та ОСОБА_2, також є необґрунтованими, а тому у їх задоволені необхідно відмовити.

Також, суд вважає, що позивачем було порушено строк звернення до суду, оскільки перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому, позивач посилається, як на основну підставу недійсності договору - підвищення банком з лютого 2009 року в односторонньому порядку відсоткової ставки по кредиту та наявність відповідного пункту у договорі, а звернулась позивач з позовом до суду лише 21.03.2013 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 14, 509, 526, 527, 530, 554, 610, 1054 ЦК України, ст.ст. ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 213, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ф.Ф. Маймур