Постанова № 35985742, 12.11.2013, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Гута-Скло» (далі - ТОВ) до державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби України (на сьогодні державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України; далі - ДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а :

У березні 2010 року ТОВ звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 14 серпня 2009 року № 0014851530/0 (далі - повідомлення-рішення) про визначення податкового зобов'язання зі сплати земельного податку на суму 210 384 грн 28 коп., у тому числі 200 365 грн 98 коп. основного зобов'язання та 10 018 грн 30 коп. штрафних санкцій.

На обґрунтування позову ТОВ зазначило, що обчислювало земельний податок відповідно до статті 7 Закону України від 3 липня 1992 року № 2535-ХІІ «Про плату за землю» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2535-ХІІ) у розмірі одного відсотка від грошової оцінки землі. Донарахування податковим органом земельного податку у розмірі трьох відсотків від грошової оцінки землі з посиланням на пункт 2 рішення Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - рішення Міськради) є неправомірним та таким, що суперечить чинному законодавству.

Суди встановили, що ДПІ провела камеральну перевірку податкової декларації (розрахунку) щодо земельного податку позивача за квітень-червень 2009 року, про що склала акт від 30 липня 2009 року № 747/15-30/30520292.

Перевіркою встановлено, що розмір зобов'язання із земельного податку, зазначений платником у податковій декларації від 15 січня 2009 року № 376, є меншим за встановлений рішенням Міськради, що призвело до заниження податкового зобов'язання на суму 200 366 грн 4 коп.

На підставі цього акта прийнято повідомлення-рішення.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 22 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року, позов задовольнив: скасував повідомлення-рішення.

Вищий адміністративний суд України постановою від 4 березня 2013 року рішення судів першої й апеляційної інстанцій скасував та ухвалив нове - про відмову у задоволенні позову.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ТОВ посилається на неоднакове застосування статей 2, 4, 7 Закону № 2535-ХІІ, пунктів 34, 35 статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 280/97-ВР), статті 14 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-ХІІ «Про систему оподаткування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1251-ХІІ). Просить постанову Вищого адміністративного суду України від 4 березня 2013 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким залишити в силі рішення судів першої й апеляційної інстанцій.

Заява про перегляд оскаржуваного рішення суду касаційної інстанції підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в ухвалі суду касаційної інстанції від 5 липня 2011 року, копію якої додано до заяви, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення статей 2, 4, 7 Закону № 2535-ХІІ, пунктів 34, 35 статті 26 Закону № 280/97-ВР, статті 14 Закону № 1251-ХІІ.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що згідно з пунктами 34, 35 статті 26 Закону № 280/97-ВР, до компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення питань регулювання земельних відносин та затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування земельними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад. Крім того, як зазначив суд, згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Наведені положення, на думку касаційного суду, кореспондуються із приписами статті 7 Закону 2535-ХІІ, якими також визначено компетенцію місцевих рад, що дає підстави для висновку, що плата за користування земельною ділянкою на території м. Києва має вноситись із урахуванням рішення Міськради.

Натомість в ухвалі суду касаційної інстанції, копію якої додано до заяви на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, йдеться про те, що при визначенні розміру земельного податку, що підлягає сплаті суб'єктами господарської діяльності при використанні земельних ділянок, право власності на які або право оренди яких у встановленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), застосуванню підлягає положення частини першої статті 7 Закону № 2535-ХІІ. До повноважень органів місцевого самоврядування у сфері регулювання відносин щодо обчислення та сплати земельного податку відповідно до частини п'ятої статті 7 Закону № 2535-ХІІ належить диференціація та затвердження ставок земельного податку за земельні ділянки в межах ставок такого податку, встановлених цим Законом.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону № 1251-ХІІ загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

До загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з пунктом 8 частини першої статті 14 Закону № 1251-ХІІ належить плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку визначає Закон № 2535-ХІІ.

Ставка податку - законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки (стаття 1 Закону № 2535-ХІІ).

Ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім вказаного вище Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року (стаття 4 Закону № 2535-ХІІ).

Частиною першою статті 7 зазначеного Закону встановлено, що ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій-десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

У свою чергу, частиною п'ятою статті 7 Закону № 2535-ХІІ передбачено, що ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частинами другою і третьою цієї статті.

Згідно з пунктами 34, 35 статті 26 Закону № 280/97-ВР до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин та затвердження відповідно до закону ставок земельного податку.

На підставі системного аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла такого правового висновку.

Земельний податок є загальнодержавним податком, ставки якого, порядок обчислення і сплати можуть встановлюватись і змінюватися виключно Законом № 2535-ХІІ. Органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями диференціювати та затверджувати ставки земельного податку в межах, встановлених цим Законом.

Як установили суди у справі, що розглядається, ТОВ є землекористувачем земельної ділянки комунальної власності, грошову оцінку якої встановлено. ДПІ, приймаючи повідомлення-рішення, керувалася рішенням Міськради, яким встановлено земельний податок у розмірі вищому, ніж передбачено Законом № 2535-ХІІ, що є порушенням податкового законодавства.

За наведених обставин постанова Вищого адміністративного суду України від 4 березня 2013 року не узгоджується з вимогами чинного законодавства та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Гута-Скло» задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 4 березня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов