Постанова № 35985731, 11.12.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2013 року Справа № 918/667/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

позивача: представник Мосійчук А.П.

відповідача: представник Лиховенко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Нива" на рішення господарського суду Рівненської області від 14.10.13р. у справі № 918/667/13 (суддя Качур А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальсервіс"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Нива"

про стягнення в сумі 53 251 грн. 92 коп.

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням в.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 26.11.13 р. у зв'язку із неможливістю прийняти участь в судовому засіданні зі справи №918/667/13 судді Бучинської Г.Б. через участь в судових засіданнях в складі колегій суддів по інших справах та відповідно до затверджених складів колегій, внесено зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді. У справі №918/667/13 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г., суддя Василишин А.Р..

Рішенням господарського суду Рівненської області у справі №918/667/13 від 14.10.13р. визнано недійсним правочин про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог № 01 від 12.02.2013 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стальсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Нива" та задоволено позовні вимоги повністю: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Нива" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальсервіс" 53251,92 грн. боргу, 1720,50 грн. судового збору, 3470,00 грн. витрат за проведення судової експертизи.

Додатковим рішенням господарського суду Рівненської області у справі №918/667/13 від 22.10.2013 року вирішено питання про розподіл господарських витрат, а саме: за розгляд вимоги немайнового характеру з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Нива" стягнуто в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1147 грн. 00 коп.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог. Водночас вимоги позивача суд вважає обґрунтованими та доведеними. Суд також вважає обґрунтованими твердження позивача про недійсність правочину про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням від 14.10.2013 року та додатковим рішенням від 22.10.2013 року суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Нива" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 14.10.13р. та додаткове рішення від 22.10.2013р. у справі 918/667/13 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що воно є незаконним, необґрунтованим. На думку скаржника, всупереч вимогам ст. 43 НПК України судом неповно з'ясовано обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на ту обставину, що у своїй апеляційній скарзі відповідач помилково зазначив окремою вимогою скасування додаткового рішення у даній справі від 22.10.13 р., оскільки зазначеним процесуальним документом було вирішено питання про розподіл господарських витрат відповідно до ст. 88 ГПК України. Задоволені судом першої інстанції позовні вимоги, які оскаржує апелянт, відображені в рішенні місцевого господарського суду, а саме: немайнова - визнання недійсним правочину про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог № 01 від 12.02.2013 року та майнова - стягнення заборгованості. З урахуванням вищенаведених обставин, колегія суддів розглядає апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Нива" на рішення господарського суду Рівненської області від 14.10.2013 року у даній справі як апеляційну скаргу на одне процесуальне рішення, яким було вирішено питання з двох вимог: майнової і немайнової.

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 14.10.13р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 14.10.13р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу скаржника - без задоволення, виходячи з наступного.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності, колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 01.06.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Нива" (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стальсервіс" (далі - підрядник, позивач) було укладено договір підряду №32/10 (а.с.8-9, т.1).

Як вбачається з умов договору підряду №32/10, предметом договору є виготовлення, заміна труб опускних і водопровідних та ремонт обмурівки парового котла БКЗ-50. Замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання по виконанню робіт, замовник зобов'язується прийняти роботи і оплатити їх згідно даного договору.

Відповідно до Договірної ціни на виготовлення, заміну труб опускних і водопровідних та ремонт обмурівки парового котла БКЗ-50, загальна вартість підрядних робіт (графа "Всього договірна ціна") становить 960000,00 грн. (а.с.123-124, т.1).

Згідно пунктів 2.2., 2.2.1., 2.2.2. договору підряду №32/10, роботи оплачуються замовником у гривнях на поточний рахунок виконавця таким чином: попередня оплата 40% після підписання договору, що становить 384000,00 грн.; решта коштів сплачується поетапно протягом 15-ти банківських днів після підписання проміжних актів приймання етапів виконаних робіт.

Після завершення кожного етапу робіт виконавець надає замовнику акт приймання етапу виконаних робіт. Замовник протягом 5 робочих днів з моменту отримання акту зобов'язаний направити виконавцю підписаний акт або мотивовану відмову від прийняття таких робіт. У випадку мотивованої відмови замовника від прийому робіт, сторони протягом 5 днів складають і підписують акт із переліком необхідних доробок і термінів їх виконання (пункти 3.2., 3.3., 3.4. договору підряду №32/10).

Відповідно до пункту 7.6. договору підряду №32/10, договір діє з моменту підписання і до моменту виконання сторонами своїх зобов'язань за ним.

Договір підряду №32/10 скріплено печатками та підписами уповноважених представників сторін.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи довідок про вартість виконаних робіт та витрати, актів приймання виконаних будівельних робіт (а.с.96-118, т.1) позивачем виконано, а відповідачем прийнято роботи на суму 906755,33 грн.

Відповідач оплатив частину виконаних та прийнятих ним робіт на суму 614000,00 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с.160-168, т.1).

Крім того, 26.02.2013 р. між позивачем, відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" було укладено договір про переведення боргу №26/02-1 на суму 292600,00 грн. (а.с.86, т.1), відповідно до умов якого, грошове зобов'язання первісного боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Нива" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Стальсервіс", що виникло із договору підряду №32/10 від 01.06.2012 р. переведено на нового боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія".

Таким чином, з урахуванням фактичних оплат проведених відповідачем та переведення боргу на нового боржника, вартість виконаних та прийнятих підрядних робіт, по яких у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем, становить 906600,00 грн.

Разом з тим, 01.03.2013 р. позивач направив відповідачу акт приймання етапу виконаних робіт від 26.02.2013 р. на суму 53251,92 грн. та довідку про вартість виконаних робіт на цю ж суму (а.с.14-19, т. 1, 119-122, т.1). Відповідач отримав зазначені документи 12.03.2013 р.

Всупереч умовам пунктів 2.2.2. та 3.3. договору підряду №32/10, відповідач у 5-ти денний строк не підписав отриманий від позивача акт на суму 53251,92 грн., а також не направив позивачу вмотивовану відмову від прийняття таких робіт.

Натомість, листом №342 від 12.11.2013 р. відповідач звернувся до позивача з проханням зарахувати борг в сумі 53251,92 грн. в рахунок завданих йому збитків, що сталися, як стверджував відповідач, через неякісне виконання робіт та аварійну зупинку котла (а.с.10, т.1).

Проте, відповідач не надав ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції доказів щодо звернення до позивача в претензійно-позовному порядку з приводу наявних недоліків виконаних підрядних робіт, а також доказів стосовно будь-якого зарахування боргу за виконані роботи на суму 53251,92 грн. згідно акту від 26.02.2013 р.

В своїх поясненнях відповідач стверджував, що підрядні роботи виконані позивачем на суму 53251,92 грн. були включені в акт прийняття виконаних робіт за листопад 2012 року (а.с.111-114, т. 1).

Ухвалою місцевого господарського суду від 27.06.2013 р. за клопотанням сторін було призначено будівельно-технічну експертизу та поставлено перед судовим експертом такі питання:

- чи були фактично виконані роботи зазначені в довідці про вартість виконаних будівельних робіт від 26.02.2013 р. на суму 53251,92 грн. (а.с. 119, т.1), акті приймання виконаних будівельних робіт від 26.02.2013 р. (а.с.120-122, т.1)?

- чи дублюється (співпадає, охоплюється) вартість та об'єми робіт зазначених в довідці про вартість виконаних будівельних робіт від 26.02.2013 р. на суму 53251,92 грн.(а.с.119, т.1), акті приймання виконаних будівельних робіт від 26.02.2013 р. (а.с.120-122, т.1) з вартістю та об'ємами робіт визначених в довідці про вартість виконаних будівельних робіт від 30.11.2013 р. на суму 211179,70 грн. (а.с.110, т.1) та акті приймання виконаних будівельних робіт від 30.11.2013 р. (а.с.111-114, т.1)? Якщо так, то в якому обсязі?

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №105/13 від 10.09.2013 р. (а.с.142-148, т.1), експерт надав наступні відповіді на поставлені питання:

- роботи зазначені в довідці про вартість виконаних будівельних робіт від 26.02.2013 р. на суму 53251,92 грн., акті приймання виконаних будівельних робіт від 26.02.2013 р. фактично виконані;

- вартість та об'єми робіт зазначених в довідці про вартість виконаних будівельних робіт від 26.02.2013 р. на суму 53251,92 грн., акті приймання виконаних будівельних робіт від 26.02.2013 р. з вартістю та об'ємами робіт визначених в довідці про вартість виконаних будівельних робіт від 30.11.2013 р. на суму 211179,70 грн. та акті приймання виконаних будівельних робіт від 30.11.2013 р. не дублюється (не співпадає, не охоплюється).

Відповідач також стверджує, що вказані підрядні роботи на суму 53251,92 грн. можуть охоплюються актом прийняття робіт за лютий 2013 року на суму 292754,45 грн. (а.с.116-118, т.1), однак, як вбачається з самих актів, обсяг виконаної підрядником роботи, відображений у вказаних актах, також не дублюється та не співпадає.

Так, відповідно до акту №2 приймання виконаних робіт за жовтень 2012 року, підрядником проведено демонтаж гибів трубопроводу в обсязі 23,8 тон (а.с.102, т.1).

На місце демонтованих гибів трубопроводу підрядником проведено монтаж гибів трубопроводу з аналогічними характеристиками (довжина ділянки зверху 3.0 м. до 6.0 м., діаметр труби понад 76 мм. до 108 мм., товщина стінки до 10 мм.) в наступних обсягах:

- 0,7 т. (акт № 2 за жовтень 2012 року на суму 215708,50 грн. - а.с.102, т.1);

- 20,1 т. (акт б/н за лютий 2013 року на суму 292754,45грн. - а.с.117, т.1);

- 3,0 т. (спірний акт б/н за лютий 2013 року на суму 53251,92грн. - а.с.121, т1).

Сукупний обсяг змонтованих підрядником гибів трубопроводу становить 23,8 тон, що повністю співпадає з обсягом робіт проведених позивачем по демонтажу гибів трубопроводу на об'єкті відповідача, а отже, роботи зазначені у акті б/н за лютий 2013 року на суму 53251,92грн., не були включені до інших актів.

З огляду на наведені обставини, місцевий господарський суд відхилив твердження відповідача про те, що виконані позивачем роботи, відображені в спірному акті б/н за лютий 2013 року на суму 53251,92 грн. можуть охоплюватися іншими підписаними сторонами актами прийняття виконаних робіт. З наведеною позицією повністю погоджується і суд апеляційної інстанції.

Відповідно до статей 11, 509, 526, 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 174, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), договір є підставою для виникнення зобов'язань, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом або договором строк.

За своєю юридичною природою укладений між сторонами договір є договором підряду, а саме - будівельного підряду.

Згідно пунктів 1, 2 статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона підрядник зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За приписами статті 843 ЦК України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником (пункт 1 статті 844 ЦК України).

Відповідно до норм статті 852 ЦК України, якщо підрядник відступив від умов договору підряду, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення цих недоліків у розумний строк або виправити їх за свій рахунок з правом на відшкодування своїх витрат на виправлення недоліків чи відповідного зменшення плати за роботу, якщо інше не встановлено договором. За наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Як визначено частиною 1 статті 853 ЦК України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов'язаний негайно повідомити про це підрядника (частина 3 статті 853 ЦК України).

Відповідно до статті 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Положеннями статті 882 ЦК України, визначено порядок передання та прийняття робіт за договором будівельного підряду.

Так, замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття (частина 1 статті 882 ЦК України).

Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими (частина 4 статті 882 ЦК України).

Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об'єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою (частина 6 статті 882 ЦК України).

Відповідач не надав ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції доказів в підтвердження наявності недоліків виконаних робіт.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як визначено пунктом 7 статті 193 ГК України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що всупереч умовам договору підряду №32/10, нормам цивільного законодавства, відповідач не здійснив оплату вартості виконаних позивачем підрядних робіт на суму 53251,92 грн., безпідставно ухилився від прийняття робіт та виконання грошового зобов'язання щодо їх оплати, а також не заявив підряднику про можливі недоліки виконаних робіт у визначеному договором порядку.

Щодо правочину про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог №01 від 12.02.2013 р.

Відсутність боргу перед позивачем відповідач обґрунтовував також тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стальсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Нива" було укладено правочин про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог №01 від 12.02.2013 р. (а.с.49, т.1).

Як зазначено в пункті 1.1. даного правочину, сторони дійшли згоди про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних вимог між сторонами.

Відповідно до умов правочину про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог сторони також визначили, що:

- за договором купівлі-продажу №02 від 12.02.2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Стальсервіс" є боржником, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Нива" є кредитором на загальну суму 292754,45 грн. (пункт 1.2. правочину);

- за договором підряду №32/10 від 01.06.2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Нива" є боржником, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Стальсервіс" є кредитором на загальну суму 292754,45 грн. (пункт 1.3. правочину).

- зарахування зустрічних однорідних вимог, що погашаються виходячи з вищевказаних договорів становить суму 292754,45 грн. (пункт 1.4. правочину);

- сторони згідні з припиненням зустрічних однорідних вимог на загальну суму 292754,45 грн. (пункт 1.5. правочину).

Разом з тим, позивач з посиланням на норми статті 83 ГПК України, подав суду першої інстанції клопотання про визнання недійсним правочину №01 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог, який укладений між позивачем та відповідачем 12.02.2013 р., як пов'язаний з предметом спору та як такий, що суперечить законодавству (а.с.177-178, т.1), а також клопотання про вихід за межі позовних вимог для захисту прав і законних інтересів позивача (а.с.179-180, т.1).

Подані клопотання позивач обґрунтував тим, що на момент укладення правочину про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог, на який у своїх запереченнях посилається відповідач, у позивача був відсутній борг перед ним, а вказаний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Пункт 1 частини першої статті 83 ГПК України визначає, що господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Відповідно до пункту 2 статті 83 ГПК України, приймаючи рішення суд вправі виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами і про це є відповідне клопотання заінтересованої сторони.

Клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог для захисту прав і законних інтересів позивача місцевим господарським судом задоволено. Дослідивши спірний правочин про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог №01 від 12.02.2013 року та інші подані письмові докази, суд встановив наступне.

Частина перша статті 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частина п'ята статті 203 ЦК України визначає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частина перша статті 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідач стверджує, що 12.02.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стальсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Нива" було вчинено договір купівлі-продажу, згідно умов якого відповідач зобов'язався продати позивачу цукор білий, а позивач прийняти та оплатити цей товар (а.с.50-51, т.1).

Пункти 2.1., 2.2. цього договору визначають, що поставка товару (цукру білого) здійснюється транспортом покупця (відповідача) та за його рахунок у відповідності до видаткової накладної. Товар вивозиться окремими партіями на які продавець (позивач) надає видаткову та податкову накладну. Загальна сума договору становить 294754,45 грн. (п.3.2. договору купівлі-продажу від 12.02.2013 р.).

Пунктом 4.1. зазначеного договору встановлено, що позивач має сплатити кошти по факту вивезення цукру білого згідно виставленого рахунку продавцем на підставі видаткових накладних. Тобто грошові зобов'язання позивача перед відповідачем за вказаним договором купівлі-продажу виникають після отримання позивачем товару.

Однак, відповідач не надав ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції як докази рахунки за цукор білий на суму 294754,45 грн., як визначено пунктом 4.1. договору, видаткові накладні згідно яких відвантажувався товар, довіреності позивача на отримання матеріальних цінностей, чи будь-які інші докази в підтвердження наявності заборгованості на момент вчинення правочину про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог №01 від 12.02.2013 р.

Відповідачем не спростовано твердження позивача, про те, що відповідач не виставляв позивачу рахунки та не передавав йому товар, а позивач не отримував у відповідача цукор в кількості 53228 кг на суму 294754,45 грн.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції, думку якого повністю розділяє суд апеляційної інстанції, дійшов до висновку, що у позивача відсутні грошові зобов'язання перед відповідачем по договору купівлі-продажу, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стальсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Нива" 12.02.2013 р.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що договір купівлі-продажу цукру, на підставі якого ніби-то виник борг позивача перед відповідачем, був укладений в той же день (12.02.2013 р.), що і правочин про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог, що додатково спростовує твердження відповідача стосовно дійсності досліджуваного правочину.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Таким чином, у випадку відвантаження відповідачем позивачу цукру у кількості 53228 кг на суму 294754,45 грн. згідно умов договору купівлі-продажу від 12.02.2013 р., у відповідача виникло б податкове зобов'язання з податку на додану вартість у відповідному розмірі, яке б відповідач мав би відобразити у декларації з податку на додану вартість за лютий 2013 року та сплатити податок до бюджету.

Крім того, у випадку передачі товару позивачу, відповідач був зобов'язаний виписати позивачу податкову накладну на відповідну суму, яку позивач мав би відобразити у декларації з податку на додану вартість за лютий 2013 року.

Однак, як вбачається з поданої позивачем копії податкової декларації Товариства з обмеженою відповідальністю "Стальсервіс" за лютий 2013 року, господарська операція щодо купівлі-продажу цукру на суму 294754,45 грн. в податковій звітності не відображена (а.с.181-186, т.1).

Доказів, що спростовують зазначені обставини відповідач судам обох інстанцій не надав.

Постановою пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 25.05.2013 р. (далі-Постанова) Вищий господарський суд України роз'яснив, що якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (підпункт 2.3. Постанови).

У зв'язку з цим господарським судам слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину (підпункт 2.5. Постанови).

Відповідно до частин 1, 2 статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

З урахуванням викладених обставин, суд прийшов до висновку, що правочин №01 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог від 12.02.2013 року, в якому йдеться про взаємне припинення зобов'язань між сторонами на суму 294754,45 грн. не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, так як зобов'язання позивача перед відповідачем на вказану суму на момент вчинення правочину не існувало, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Відповідно до статті 43 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Це стосується, як позивача, який повинен довести факти та обставини, на підставі яких він будує позовні вимоги, так і відповідача, який повинен довести обставини, якими він обґрунтовує свої заперечення.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду, який дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 53251,92 грн. заборгованості відповідачем не спростовані, а відтак правомірно і підставно підлягають задоволенню, з покладенням судових витрат на відповідача.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Щодо прийняття місцевим господарським судом додаткового рішення у даній справі від 22.10.2013 року.

При прийнятті рішення від 14.10.2013 р., у відповідності до положень статті 83 ГПК України, місцевий господарський суд вийшов за межі позовних вимог за клопотанням позивача та розглянув вимогу про визнання недійсним правочину.

Як роз'яснено в пункті 3.17.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", визнаючи недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний з предметом спору договір (пункт 1 статті 83 ГПК) або виходячи у разі необхідності за межі позовних вимог (пункт 2 тієї ж статті), господарський суд за результатами розгляду справи повинен з урахуванням вимог частин першої - четвертої статті 49 названого Кодексу вирішувати питання про стягнення та розподіл відповідних сум судового збору.

Водночас, при прийнятті рішення у справі № 918/667/13 судом першої інстанції не було вирішено питання про розподіл господарських витрат, а саме не стягнуто судовий збір в доход державного бюджету України за розгляд немайнової вимоги про визнання недійсним правочину.

Статтею 88 ГПК України передбачено, що господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, зокрема, якщо не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до частин першої та другої статті 49 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Правочином, який визнано судом недійсним відповідач обґрунтовував свої заперечення на позовні вимоги позивача. Вихід за межі позовних вимог та визнання недійсним правочину здійснено місцевим господарським судом за клопотанням позивача для захисту його прав та законних інтересів.

З наведених підстав, господарський суд Рівненської області додатковим рішенням від 22.10.2013 року за розгляд вимоги немайнового характеру стягнув з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Нива" судовий збір у розмірі 1147 грн. 00 коп. в доход бюджету, з чим повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Нива" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Рівненської області від 14 жовтня 2013 року у справі №918/667/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №918/667/13 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Василишин А.Р.