Ухвала суду № 35982757, 14.11.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2013 р. Справа № 820/5016/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді Старостіна В.В.

суддів: Шевцової Н.В.

Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Антоненко Н.В.

представника відповідача Лук'янцева С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.08.2013р. по справі № 820/5016/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Основ'янської міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (відповідач), в якому просив суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.06.2013 року № 0001170172 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 2841,25грн. (в т.ч. основний платіж - 2273,0грн., штрафні (фінансові) санкції - 568,25грн.).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.08.2013 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.06.2013 року № 0001170172.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ч. 1 ст. 203, ст. 215 , п. 1 ст. 216 , ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Основ'янська МДПІ м. Харкова зазначає, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит, оскільки ФОП ОСОБА_3 не підтверджено подальшого використання товарів придбаних у ТОВ "Марафон 12" в межах власної господарської діяльності з огляду на відсутність реальності подаьшої реалізації на користь КП "ХТМ" та Національного фармацевтичного університету.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 зареєстрований Виконавчим комітетом Харківської міської ради 13.08.2001 року та перебуває на податковому обліку в Основ'янської МДПІ м. Харкова.

Відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ "Марафон 12", код 38277529, за грудень 2012 року.

За результатами перевірки складено Акт № 2415/17.2-07/НОМЕР_2 від 07.05.2013 року (а.с.6- 21), яким зафіксовано наступні порушення позивача:

- ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів по придбанню та реалізації товарів, робіт, послуг за грудень 2012 року.

- п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого підприємцем завищено податковий кредит всього у сумі 4098,0 грн. за рахунок контрагента постачальника ТОВ "Марафон 12".

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 03.06.2013 року винесено податкове повідомлення-рішення від 03.06.2013 року № 0001170172 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 2841,25грн. (в т.ч. основний платіж - 2273,0грн., штрафні (фінансові) санкції - 568,25грн.).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з безпідставності та необґрунтованості нарахування грошових зобов'язань позивачу, оскільки доводи податкового органу про відсутність підтвердження придбання у ТОВ "Марафон 12" та подальшої його реалізації КП "ХТМ" та Національному фармацевтичному університету спростовується наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

За приписами п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Таким чином, право на включення відповідних сум сплачених за придбані товари до складу податкового кредиту з податку на додану вартість обумовлюється використанням або наявністю мети використати такі товари чи послуги в межах господарської діяльності платника податку та має бути підтверджено належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Марафон 12» укладено договір поставки продуктів харчування № 12/2012-п від 01.12.2012 року.

На підтвердження реальності виконання вказаного договору позивачем надано та матеріали справи містять: рахунки-фактури № 0312-11 від 03.12.2012 року, № 0712-2 від 07.12.2012 року, № 2812-4 від 28.12.2012 року, податкові накладні № 24 від 03.12.2012 року, № 33 від 07.12.2012 року, № 125 від 28.12.2012 року, видаткові накладні № 0312-11 від 03.12.2012 року, № 0712-2 від 07.12.2012оку, № 2812-4 від 28.12.2012 року, платіжне доручення №6 від 16.01.2013 року.

Транспортування товару від ТОВ «Марафон 12» до ФОП ОСОБА_3 здійснювалось продавцем ТОВ "Марафон 12" або автомобілем покупця, що підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу останнього.

Використання придбаного товару, а саме подальша реалізація КП «ХТМ» та Національному фармацевтичному університету підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та податковими накладними, банківською випискою з особового рахунку позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем доведено реальність здійснення придбання товару у ТОВ "Марафон 12" та його використання в своїй господарській діяльності і, як наслідок правомірність формування податкового кредиту по вищезазначеним операціям.

Колегія суддів зауважує, що наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі обов'язкові реквізити передбачені положеннями ст.ст. 201, 138 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704).

Колегія суддів також зазначає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства пов'язані з висновками іншого органу ДПС про нікчемність правочинів внаслідок можливих порушень, здійснених контрагентами позивача, що обумовили також висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України. Проте ці висновки зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України "Про державну податкову службу в Україні" не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Згідно приписів ст. 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Колегія суддів також зазначає, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22.01.2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи приписи ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено обов'язок відповідача щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено законності та обґрунтованості прийнятого податкового повідомлення рішення від 03.06.2013 року № 0001170172.

Таким чином, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.08.2013р. по справі № 820/5016/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В.Судді(підпис) (підпис) Шевцова Н.В. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Старостін В.В.

Повний текст ухвали виготовлений 19.11.2013 р.