Ухвала суду № 35982239, 15.11.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2013 р.Справа № 820/5602/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді Старостіна В.В.

суддів: Шевцової Н.В.

Мінаєвої О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2013р. по справі № 820/5602/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Побутелектротехніка"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Побутелектротехніка" (позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (відповідач), в якому просив суд::

- скасувати прийняті Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС податкові повідомлення-рішення від 27.06.2013 року № 0001822201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 374433,0грн. (в т.ч. основний платіж - 249622,0грн., штрафні (фінансові) санкції - 124811,0грн.) та №0001832201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 356603,0грн. (в т.ч. основний платіж - 237735,0грн., штрафні (фінансові) санкції - 118868,0грн.).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2013 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 27.06.2013 року № 0001822201 та №0001832201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 356603,0грн.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

ДПІ у Київському районі м. Харкова зазначає, що правочини здійснені позивачем з ТОВ "Абсолют-Бест" є нікчемними, вчиненими без мети настання реальних наслідків, з огляду на наявність отриманої від інших податкових органів інформації про невідповідність господарської діяльності постачальника ТОВ "Побутелектротехніка" вимогам чинного законодавства, а також вказує на непідтвердженість зв'язку понесених витрат відшкодованих ПрАТ "Видавництво "Харків" з господарською діяльністю підприємства.

Виходячи з приписів ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначена апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Побутелектротехніка" зареєстроване 12.02.1996 року виконкомом Харківської міської Ради народних депутатів та перебуває на обліку як платник податків та зборів в ДПІ у Київському районі м. Харкова.

ДПІ у Київському районі м. Харкова в період з 13.05.2013 року по 05.06.2013 року в проведено виїзну планову перевірку ТОВ "Побутелектротехніка" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року .

За результатами перевірки складено Акт № 2136/22.1-07/24136939 від 12.06.2013 року, яким зафіксовано наступні порушення позивача:

- п.п. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п.138.2 ст.138, п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в сумі 249622 грн., у т.ч.: за І кв. 2012 р. в сумі 52879 грн., за II кв. 2012р. в сумі 17754 грн., за III кв. 2012р. в сумі 58739 грн., за ІV кв. 2012р. в сумі 120250 грн.

- п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 251529 грн., в т.ч.: за березень 2012р. в сумі 50361 грн., за червень 2012р. на 16908 грн., за липень 2012р. на 18890 грн., за серпень 2012р. на 17205 грн., за вересень 2012р. на 21257 грн., за жовтень 2012р. на 33212 грн., за листопад 2012р. на 37406 грн., за грудень 2012р. на 56290 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 27.06.2013 року винесено податкові повідомлення-рішення № 0001822201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 374433,0грн. (в т.ч. основний платіж - 249622,0грн., штрафні (фінансові) санкції - 124811,0грн.) та №0001832201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 377294,0грн. (в т.ч. основний платіж - 251529,0грн., штрафні (фінансові) санкції - 125765,0грн.).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з безпідставності та необґрунтованості нарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Згідно п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для цілей формування витрат підприємства, згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку згідно п. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку.

Таким чином, витрати понесення яких не підтверджено первинними документами не відображаються в бухгалтерському обліку та не враховуються для визначення об'єкта оподаткування.

Право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідно до п. 198.1 ст. 198.1 Податкового кодексу України виникає, зокрема, в разі придбання послуг. При цьому, згідно п. 198.6 ст. 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по господарській операції.

З матеріалів справи вбачається, що 01.03.2012 року між ТОВ "Побутелектротехніка" (Покупець) та ТОВ "Абсолют-Бест" (Постачальник) було укладено Договори №113 на поставку витратних поліграфічних матеріалів та № 114 на поставку овочів та фруктів в асортименті.

На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивачем надано наступні первинні та інші документи, що наявні в матеріалах справи, а саме: видаткові накладні №РН-0326/04 від 26.03.2012 року (овочі та фрукти в асортименті) та №РН-0326/05 від 26.03.2012 року (поліграфічні матеріали), витяг з журналу реєстрації довіреностей, товарно-транспортну накладну від 26.03.2012 року, наказ про відрядження від 23.03.2012 року, податкові накладні №24 від 26.03.12 року на загальну суму 294980,00 грн., у т.ч. ПДВ 49163,33 грн. та №25 від 26.03.12 року на загальну суму 7186,04 грн., у т.ч. ПДВ 1197,67 грн., докази оприбуткування товару на складах підприємства.

Оплата придбаного товару здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на користь постачальників, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Приданий у ТОВ "Абсолют-Бест" товар був в подальшому реалізований іншим суб'єктам господарювання, що підтверджується договорами поставки, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами здачі-приймання робіт (надання послуг) з перевезення вантажів, банківськими виписками.

Колегія суддів зазначає, що наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі обов'язкові реквізити передбачені положеннями ст.ст. 201, 138 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704).

Колегія суддів зазначає, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства пов'язані з висновками іншого органу ДПС про нікчемність правочинів внаслідок можливих порушень, здійснених контрагентами позивача, що обумовили також висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України. Проте ці висновки зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України "Про державну податкову службу в Україні" та Податковий кодекс України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла з 01.01.2011року): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Отже, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що правочини позивача з ТОВ «Абсолют-Бест» були фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких господарських операцій.

Іншою підставою для визначення грошових зобов'язань став висновок податкового органу про непідтвердженість зв'язку понесених витрат відшкодованих ПрАТ "Видавництво "Харків" з господарською діяльністю підприємства.

З матеріалів справи вбачається, що 05.06.2012 року між ПрАТ "Видавництво "Харків" Корпоративне підприємство ДАУ "Укрвидаполіграфія" (Орендодавець) та ТОВ "Побутелектротехніка" (Орендар) було укладено Договір Оренди нежитлових приміщень №41/12, які розташовані за адресою: 61037, м. Харків, пр-т Московський, 247.

Також, 05.06.2012 року між ПрАТ "Видавництво "Харків" Корпоративне підприємство ДАУ "Укрвидаполіграфія" (Виконавець) та ТОВ "Побутелектротехніка" (Замовник) було укладено Договір про надання комунальних послуг №41/12-1, відповідно до умов якого, Замовник, в порядку та на умовах Договору, зобов'язується відшкодовувати Виконавцю комунальні послуги, якими Замовник користується у зв'язку з орендою нежитлових приміщень загальною площею 12837 кв.м., розташованих у виробничій будівлі літ Б-4 за адресою: 61037, м.Харків, пр.-т Московський, 247.

Вартість витрат на комунальні послуги була визначена сторонами у відповідному Кошторисі (Додаток №1 до Договору №41/12-1 від 05.06.2012 року).

В якості доказів виконання вказаних договорів та понесення позивачем надано та матеріали справи містять: акти про надані послуги, податкові накладні, сплата за надані послуги підтверджується банківськими.

В орендованому позивачем приміщенні розміщується поліграфічне виробництво ТОВ "Побутелектротехніка", тобто, воно безпосередньо використовується у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України до складу загальновиробничих витрат, серед іншого, включаються витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень.

Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить в залежність можливість включення таких витрат до загальновиробничих від того, оплачуються комунальні послуги орендарем безпосередньо комунальним службам або компенсуються орендодавцю чи його довіреній особі. Вказані витрати (за умови використання приміщення для здійснення господарської діяльності орендаря) включаються до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та як наслідок, можуть бути віднесені до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач, використовуючи орендоване приміщення у власній господарській діяльності, правомірно відніс у спірний період суму компенсованих ПрАТ "Видавництво "Харків" комунальних послуг та інших витрат, до складу витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та як наслідок, правомірно сформував на їх підставі суму податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено факт порушення ТОВ "Побутелектротехніка" вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин податкового законодавства та правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень від 27.06.2013 року № 0001822201 та №0001832201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 356603,0грн.

Таким чином, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2013р. по справі № 820/5602/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В.Судді(підпис) (підпис) Шевцова Н.В. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Старостін В.В.