Ухвала суду № 35981378, 17.10.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2013 р.Справа № 816/3923/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді Старостіна В.В.

суддів: Шевцової Н.В.

Мінаєвої О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2013р. по справі № 816/3923/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Кременчуцький сталеливарний завод" (позивач), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області ( Кременчуцька ОДПІ, відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001801502/449 від 06.03.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 13122,0грн. (в т.ч. основний платіж - 8748,0грн., штрафні (фінансові) санкції - 4374,0грн.).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2013 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ №0001801502/449 від 06.03.2013 року.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ч. 1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Кременчуцька ОДПІ зазначає, що правочини здійснені позивачем з ТОВ "Ривс" та ТОВ "Старт-Д" в листопаді 2011 року та червні 2012 року є нікчемними - вчиненими без мети настання реальних наслідків, з огляду на наявність інформації від інших податкових органів про невідповідність господарської діяльності постачальників ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" вимогам чинного законодавства.

Виходячи з приписів ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" (ідентифікаційний код 05756783) 13.03.1995 року зареєстроване виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради, запис про державну реєстрацію № 15851200000000114.

Позивач перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ з 20.03.1995 року (довідка № 39А), свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100327584 видане відповідачем 28.06.1997 року, індивідуальний податковий номер 057567816360.

Кременчуцькою ОДПІ в період з 13.02.2013 року по 14.02.2013 року відповідно до наказу від 13.02.2013 року № 767 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" по питанню взаємовідносин з ТОВ "Ривс" (код 34914473) за період з 01.11.2011 року по 30.11.2011 року та з ТОВ "Старт-Д" (код 32694059) за період з 01.06.2012 року по 30.06.2012 року.

За результатами перевірки складено Акт № 1410/15.2-08/05756783 від 14.02.2013 року, яким зафіксовано наступні порушення позивача:

- ч. 1, 2, ст. 215, ч. 1, 5 ст.203, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод";

- п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого дані, наведені в деклараціях з податку на додану вартість за листопад 2011 року та червень 2012 року про обсяги придбання та податковий кредит - не є дійсними, та як наслідок: зменшується сума податкового кредиту суму ПДВ 8748,0грн., в тому числі за листопад 2011 року на 2472,0грн., за червень 2012 року на 6276,0грн.; збільшується сума податкового зобов'язання по декларації з ПДВ за листопад 2011 року і червень 2012 року на 8748,0грн., та відповідно підлягає сплаті до бюджету 8748,0грн. в т.ч. 2472,0грн. за листопад 2011 року, 6276,0грн. за червень 2012 року.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 06.03.2013 року винесено податкове повідомлення-рішення №0001801502/449 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в загальній сумі 13122,0грн. (в т.ч. основний платіж - 8748,0грн., штрафні (фінансові) санкції - 4374,0грн.).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з безпідставності та необґрунтованості нарахування грошових зобов'язань позивачу, оскільки останній не несе відповідальності за постачальників, в тому числі по ланцюгу постачання, діяльність яких на думку податкового органу містить ознаки нереальності її здійснення, а також з наявності належного документального підтвердження виконання таких господарських операцій.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

За змістом п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, що здійснює операції з постачання товарів/послуг.

Таким чином, норми податкового законодавства пов'язують виникнення права платника податку на податковий кредит з наявністю податкової накладної. Разом з цим суд відмічає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальниками податкових накладних, не є безумовною підставою для обрахування податкового кредиту по ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" (покупець) та ТОВ "Ривс" (постачальник) укладено договір № 0498-СН від 08.11.2011 року поставки товару визначеного у специфікаціях до договору (том 1 а.с. 38-42). Договором визначені умови постачання - "СРТ згідно правил Інкотермс в редакції 2000 року".

Також, між позивачем (покупець) та ТОВ "Старт-Д" (постачальник) укладено договір №0258-СН 05.04.2012 року поставки товару визначеного у специфікаціях до договору (том 1 а.с. 57-61). Договором визначені умови постачання - " DDP згідно правил Інкотермс в редакції 2000 року"

На виконання здійснених господарських операцій сторонами договорів проведено передачу товарно-матеріальних цінностей, специфікація та номенклатура, яких визначена в договорах, додаткових угодах, рахунках-фактурах № СФ-0000150 від 25.11.2011 року, № СФ-05/06 від 05.06.2012 року, видаткових накладних № 846 від 25.11.2011 року, №1869 від 05.06.2012 року (том 1 а.с. 45-46, 64-65).

Оплата придбаного товару здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на користь постачальників, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (том 1 а.с. 55-56, 76-82).

Оприбуткування ТМЦ проведено на складі позивача, що підтверджується картками складського обліку та прибутковими ордерами (том 1 а.с. 249-250, том 2 а.с. 1-8, 16-20).

Використання придбаного товару в господарській діяльності підтверджується копіями цехових вимог, які вказують на його передачу у виробничі підрозділи (том 1 а.с. 91-99).

Транспортування ТМЦ відповідно до умов договорів здійснювалась постачальниками на склад позивача. Товар приймався за видатковими накладними після пред'явлення покупцем довіреності, видача яких зафіксована у журналі реєстрації довіреностей (т.1 а.с. 83-90).

Податкові накладні, виписані постачальниками - ТОВ "Ривс" та ТОВ "Старт-Д" позивачем не надано, з огляду на їх вилучення Слідчим управлінням Державної податкової служби у Полтавській області на підставі ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів від 22.03.2013 року, що підтверджується протоколом тимчасового доступу до речей і документів та додатком до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 11.04.2013 року (том 1 а.с. 170-179).

Колегія суддів зауважує, що наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі обов'язкові реквізити передбачені положеннями ст.ст. 201, 138 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704).

Колегія суддів також зазначає, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства пов'язані з висновками іншого органу ДПС про нікчемність правочинів внаслідок можливих порушень, здійснених контрагентами позивача, що обумовили також висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України. Проте ці висновки зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковий кодекс України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла з 01.01.2011року): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Колегія суддів також зазначає, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22.01.2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено факт порушення ПАТ "Кременчуцький сталеливарний завод" вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин податкового законодавства та правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення №0001801502/449 від 06.03.2013 року.

Таким чином, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 199, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2013р. по справі № 816/3923/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В.Судді(підпис) (підпис) Шевцова Н.В. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Старостін В.В.