Рішення № 35977653, 28.11.2013, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2013 року справа № 919/200/13-г

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Альошиної С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тонус плюс"

(вул. Очаковців, буд. 26, кв. 1, м. Севастополь, 99011)

до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_2, 99002),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"

(бульвар Тараса Шевченка/вулиця Пушкінська, буд. 8/26, м. Київ, 01004),

про зобов'язання вчинити певні дії,

за участю:

від позивача - Кукса С.А. - представник (підписант), витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АБ № 634372 станом на 26.11.2013,

від відповідача - ОСОБА_1 - ФОП, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АБ № 636438;

від третьої особи - Чеботарьова Н.О. - головний юрисконсульт юридичного відділу відділення "Кримська регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк", довіреність № 125/11.5.2 від 13.03.2013.

Суть спору:

У провадженні господарського суду міста Севастополя перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тонус Плюс" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", про зобов'язання відповідача звільнити комплекс гостьових номерів з приміщеннями обслуговування: приміщення № IV-1, № IV-2, № IV-3, № IV-3а першого поверху, з № IV-4 по № IV-9, з № IV-11 по № IV-34 другого поверху, з № IV-35 по № IV-66 третього поверху, з № IV-67 по № IV-87 четвертого поверху, загальною площею 923,00 кв.м, у літ. "А" громадсько-торговельного комплексу обслуговування, який розташований за адресою: АДРЕСА_3, та повернути їх позивачу за актом приймання-передачі.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 18.02.2013, яке залишено без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.03.2013, позов задоволено у повному обсязі.

На виконання рішення господарського суду міста Севастополя від 18.02.2013 та постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.03.2013 були видані відповідні накази від 04.04.2013.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.05.2013 касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.03.2013 у справі № 919/200/13-г скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Севастополя від 18.02.2013 у справі № 919/200/13-г залишено без змін.

На виконання рішення господарського суду міста Севастополя від 18.02.2013 та постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 було видано відповідні накази від 05.07.2013.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.08.2013 касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.06.2013 та рішення господарського суду міста Севастополя від 18.02.2013 у справі № 919/200/13-г скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 20.09.2013 справу № 919/200/13-г прийнято до провадження суддею Альошиною С.М.

Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

04.11.2013 на адресу суду надійшла заява від 04.11.2013 за підписом директора ТОВ "Тонус Плюс" ОСОБА_9, в якій останній в обґрунтування позовних вимог надав суду пояснення з урахуванням вказівок, які містяться у постанові Вищого господарського суду України від 28.08.2013, вказавши на те, що при укладенні договору оренди від 29.06.2012 не було дотримано вимог статті 12 Закону України „Про іпотеку", а саме вказаний договір був укладений без згоди іпотекодержателя - Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", у зв'язку з чим просив застосувати наслідки нікчемності правочину - договору оренди від 29.06.2012 та задовольнити даний позов у повному обсязі.

27.11.2013 представник позивача Коваленко С.П. надав через канцелярію суду заяву від 25.11.2013 про зміну предмета позову, в якій просив суд зобов'язати відповідача підписати акт приймання-передачі комплексу гостьових номерів з приміщеннями обслуговування, а саме: нежитлові приміщення № ІV-1, № ІV-2, № ІV-3, № ІV-3а першого поверху, з № ІV-4 по № ІV-9, з № ІV-11 по № ІV-34 другого поверху, з № ІV-35 по № ІV-66 третього поверху, з № ІV-67 по № ІV-87 четвертого поверху, загальною площею - 923,00 кв.м у літ. "А" громадсько-торговельного комплексу обслуговування, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, відповідно до умов пунктів 7.4 договорів оренди приміщень від 04.01.2010, додавши до цієї заяви докази надсилання останньої на адреси відповідача та третьої особи.

Також представник позивача Коваленко С.П. у засіданні суду 27.11.2013 надав клопотання від 27.11.2013, в якому просив суд призначити у справі судову технічну експертизу документів, а саме: додаткової угоди від 25.10.2012 до договору оренди від 29.06.2012 та акта приймання-передачі (повернення) майна від 02.03.2013, та на час проведення експертного дослідження зупинити провадження у даній справі.

Відповідач підтримала вказане клопотання представника позивача та просила суд його задовольнити.

Представник третьої особи у цьому ж засіданні суду заперечувала проти призначення вказаної експертизи, посилаючись на те, що питання, які представник позивача поставив на вирішення експерта, не стосуються предмета спору у даній справі.

Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (стаття 43 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись вищезазначеними правовими нормами та дослідивши матеріали справи, суд вважає недоцільним проведення такої експертизи, у зв'язку з чим відмовив у задоволенні клопотання про її проведення.

Також, 27.11.2013 до розгляду справи у судовому засіданні через канцелярію суду були надані письмові пояснення від 27.11.2013 за підписом директора ТОВ "Тонус Плюс" ОСОБА_9, в яких останній, зокрема, просив суд застосувати наслідки недійсності нікчемних договорів оренди від 04.01.2010 та 29.06.2012 і зобов'язати відповідача звільнити вищевказаний комплекс гостьових номерів з приміщеннями обслуговування та повернути їх позивачу за актом приймання-передачі.

Представник позивача Коваленко С.П. у засіданні суду 27.11.2013 просив суд вказані пояснення не розглядати та не приймати їх до уваги, посилаючись на те, що вони підписані неуповноваженою особою, оскільки ОСОБА_9 на даний час не є директором ТОВ "Тонус Плюс".

У засіданні суду за усним клопотанням представника позивача Коваленка С.П. оголошувалась перерва до 28.11.2013 та відкладено вирішення питання щодо прийняття судом вищезазначеного клопотання представника позивача від 25.11.2013 про зміну предмета позову.

28.11.2013 представник позивача Кукса С.А. до розгляду справи у судовому засіданні через канцелярію суду надав клопотання від 27.11.2013, в якому представник позивача Коваленко С.П. підтримав у повному обсязі вищевказану заяву про зміну предмета позову, вказавши, що його повноваження, вказані у довіреності від 08.11.2013, є достатніми для підписання та подання цієї заяви, у зв'язку з чим просив суд розглядати останню за його відсутністю.

28.11.2013 представник позивача Кукса С.А. до розгляду справи у судовому засіданні через канцелярію суду надав заяву від 28.11.2013 про зміну предмета позову, зміст якої є аналогічним змісту вищевказаної заяви від 25.11.2013.

Також представник позивача додав до цієї заяви докази надсилання останньої на адреси відповідача та третьої особи.

Представник позивача у судовому засіданні 28.11.2013 підтримав зазначені заяви про зміну предмета позову та просив суд їх задовольнити.

Відповідач у цьому ж засіданні суду не заперечувала проти прийняття судом зміни предмета позову.

Представник третьої особи заперечувала проти задоволення вказаних заяв представників позивача, посилаючись на те, що вказані заяви по суті є новими самостійними позовними вимогами.

Суд, розглянувши вказані заяви, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу та відповідача, прийняв зміну предмета позову.

Відповідач у засіданні суду надала письмову заяву, в якій вказала на те, що не заперечує проти розгляду справи по суті зі зміненим предметом позову у даному судовому засіданні.

Представник позивача у судовому засіданні не заперечував проти розгляду справи зі зміненим предметом позову у даному судовому засіданні та вказав на те, що підстав для відкладення розгляду справи не вбачає, про що письмово зазначив на заяві відповідача.

Представник третьої особи у засіданні суду надала суду заяву від 28.11.2013, в якій вказала на те, що не заперечує проти розгляду справи зі зміненим предметом позову у даному судовому засіданні.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги зі зміненим предметом позову підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач у засіданні суду зі зміненими позовними вимогами не погодилась.

Представник третьої особи у судовому засіданні заперечувала проти задоволення судом змінених позовних вимог та просила суд у позові відмовити, посилаючись на те, що рішення суду про задоволення позову вплине на права та інтереси Банку як іпотекодержателя спірного нерухомого майна.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані сторонами та третьою особою докази, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

04 січня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю „ТОНУС ПЛЮС" і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір оренди комплексу гостьових номерів з приміщеннями обслуговування, загальною площею - 845,80 кв. м, у літ. „А" громадсько-торговельного комплексу обслуговування, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 (арк. справи 11-14, том I) та договір оренди приміщень, загальною площею 77,60 кв.м, розташованих на другому поверсі у літ. „А" громадсько-торговельного комплексу обслуговування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (арк. справи 18-21, том I).

Пунктом 1.1 договору (арк. справи 11-14, том I) передбачено, що товариство з обмеженою відповідальністю „ТОНУС ПЛЮС" передає, а фізична особа-підприємець ОСОБА_1 приймає у строкове платне користування комплекс гостьових номерів з приміщеннями обслуговування: № IV-1, № IV-2, № IV-3, № IV-3а на першому поверсі, з № IV-4 по № IV-8, з № IV-18 по № ІV-34 на другому поверсі, з № ІV-35 по № IV-66 на третьому поверсі, з № IV-67 по № IV-87 на четвертому поверсі, загальною площею - 845,80 кв.м, у літ. „А" громадсько-торговельного комплексу обслуговування, розташованого за адресою: АДРЕСА_3, для надання готельних і супутніх послуг.

Предметом договору (арк. справи 18-21, том I) є передача у строкове платне користування приміщень № IV-9, з № ІV-11 по № ІV-17, загальною площею 77,60 кв.м, розташованих на другому поверсі у літ. „А" громадсько-торговельного комплексу обслуговування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, для курсів іноземних мов (пункт 1.1 договору).

Згідно з пунктом 2.1 зазначених договорів строк оренди встановлюється з 04 січня 2010 року по 03 січня 2013 року.

04 січня 2010 року між сторонами були підписані акти приймання-передачі приміщень, згідно з якими товариство з обмеженою відповідальністю „ТОНУС ПЛЮС" передало, а фізична особа-підприємець ОСОБА_1 прийняла приміщення за адресою: АДРЕСА_3, а також комплекти ключів від вхідних дверей (арк. справи 17, 24, том I).

Пунктом 6.3 договорів передбачено, зокрема, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку оренди. У разі закінчення строку дії договору, розірвання або припинення договору, відповідач зобов'язаний в триденний строк провести остаточний розрахунок з орендної плати та іншим зобов'язанням з позивачем і в цей же строк звільнити приміщення, передавши його за актом приймання-передачі (п.п. 3.3.10, 7.4 договорів).

04 січня 2010 року до договорів від 04 січня 2010 року були укладені додаткові угоди, якими встановлені розміри орендної плати у сумі 6 000,00 грн та 2 000,00 грн відповідно (арк. справи 15, 22, том I).

30 червня 2010 року до договорів від 04 січня 2010 року були укладені додаткові угоди № 2, якими пункти 7.1 та 7.2 договорів викладені в такій редакції:

„7.1. В момент підписання цього договору Орендар повідомлений про те, що об'єкт оренди переданий в іпотеку ВАТ ВТБ Банк (далі - Іпотекодержатель), згідно з договором іпотеки № 1183 від 02 липня 2008 року Орендар повністю усвідомлює можливі правові наслідки щодо прав Іпотекодержателя на об'єкт оренди, які передбачені договором іпотеки."

„7.2. У разі звернення стягнення на майно, яке є предметом застави (об'єкт оренди) згідно з умовами договору іпотеки № 1183 від 02 липня 2008 року та переходу права власності на предмет застави (об'єкт оренди) до третіх осіб, договір оренди припиняє свою дію."

Пункти 7.3 договорів доповнено абзацом такого змісту:

„Всі зміни в договір оренди сторони вправі вносити за умови їх погодження з юридичною службою і кредитним підрозділом Відділення „Севастопольська регіональна дирекція" ВАТ ВТБ Банк."

Відповідно до відомостей, що містяться у свідоцтві про шлюб від 28 вересня 2012 року серії НОМЕР_1 та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 08 лютого 2013 року ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_1 (арк. справи 54, 57-58, том I).

24.01.2013 позивачем на адресу відповідача кур'єрською службою доставки були надіслані листи-повідомлення № 2 від 24 січня 2013 року за договором № 1 та № 3 від 24 січня 2013 року за договором № 2 щодо припинення договорів оренди від 04 січня 2010 року у зв'язку із закінченням строку та зобов'язання повернути майно за актами приймання-передачі.

29 червня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю „ТОНУС ПЛЮС" і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір оренди нежилих приміщень під офіси і готельні номери, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 845,80 кв. м (арк. справи 43-47, том I).

Строк оренди майна за цим договором триває по 01.06.2015 (включно), починаючи з дати фактичного прийняття майна орендарем згідно з цим договором (пункт 1.5 договору).

01 липня 2012 року сторонами був підписаний акт приймання-передачі майна, згідно з яким товариство з обмеженою відповідальністю „ТОНУС ПЛЮС" передало, а фізична особа-підприємець ОСОБА_1 прийняла приміщення під офіси і готельні номери, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 845,80 кв. м, та комплект ключів від вхідних дверей (арк. справи 48, том I).

01 липня 2012 року до договору від 29 червня 2012 року була укладена додаткова угода, якою встановлений розмір орендної плати у сумі 6 000,00 грн (арк. справи 49, том I).

Пунктом 2 додаткової угоди від 01.07.2012 договір оренди від 29.06.2012 доповнений пунктом 1.6 такої редакції:

„п. 1.6. Орендоване приміщення знаходиться в іпотеці у ВАТ „ВТБ „Банк". Договір оренди об'єкта нерухомості від 29 червня 2012 року підлягає достроковому розірванню у разі звернення стягнення на об'єкт оренди ВАТ „ВТБ „Банк", який є іпотекодержателем об'єкта оренди".

Матеріалами справи підтверджено та відповідачем не заперечується факт користування нею приміщеннями, переданими в оренду за вищевказаними договорами.

Враховуючи закінчення строку дії договору та непідписання відповідачем акта приймання-передачі майна з оренди, позивач, змінивши предмет позову, просив суд зобов'язати відповідача підписати відповідний акт.

Суд вважає змінені позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 179 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Як вбачається з матеріалів справи, між ВАТ ВТБ Банк (третьою особою у даній справі) та позивачем 02.07.2008 був укладений іпотечний договір, за умовами якого нерухоме майно, передане позивачем в оренду відповідачу, є предметом іпотеки.

Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_8

25.05.2010 між третьою особою та позивачем було укладено договір про внесення змін до вказаного договору іпотеки, які стосуються обсягу зобов'язання позивача перед третьою особою. Цей договір також нотаріально посвідчений.

Таким чином, станом на день укладення між позивачем та відповідачем договорів оренди майно, яке передавалось в оренду мало статус іпотечного, режим використання якого поряд з іншими нормативними актами регулюється Законом України „Про іпотеку".

Так, відповідно до частини третьої статті 12 вказаного Закону правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Зважаючи на вказану норму закону, законодавець пов'язує дійсність договорів оренди, укладених щодо іпотечного майна, з наявністю згоди іпотекодержателя на їх укладення. Ця норма є імперативною та підлягає безумовному виконанню сторонами відповідного договору.

Проте договори оренди від 04.01.2010 та 29.06.2012 не містять даних щодо надання Банком згоди на передачу іпотечного майна в оренду. Надання такої згоди не підтверджено Банком і у ході розгляду даної справи.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, чинне законодавство розрізняє два види недійсності правочинів - нікчемні, недійсність яких встановлена законом, та оспорювані, недійсність яких прямо не встановлена законом.

Оскільки статтею 12 Закону України "Про іпотеку" прямо встановлена недійсність, зокрема, договорів оренди, укладених за відсутності згоди іпотекодержателя, у даному випадку має місце нікчемність договорів та визнання недійсними таких договорів судом не вимагається.

За викладених обставин укладені між сторонами договори оренди є недійсними.

Суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,

що встановлений договором або законом.

Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що такого способу захисту права як зобов'язання підписати акт приймання-передачі майна з оренди, чинним законодавством не передбачено.

Наведене свідчить про те, що у суду відсутні правові підстави для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Тонус Плюс", у зв'язку з чим суд у позові відмовляє.

Витрати зі сплати судового збору підлягають покладенню на позивача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 03.12.2013.

Суддя С. М. Альошина