Ухвала суду № 35972273, 24.09.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2013 р.Справа № 820/4435/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.

Суддів: Бартош Н.С. , Курило Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Нововодолазької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Укрвїни у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2013р. по справі № 820/4435/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфакт-плюс"

до Нововодолазької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Укрвїни у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфакт - плюс» звернулося до суду з адміністративним позовом до Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11 липня 2013 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі: скасовано податкові повідомлення-рішення Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби № 0000732200 від 20 травня 2013 року та № 000074200 від 20 травня 2013 року.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції в зв'язку з ненаданням належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11 липня 2013 р. та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Податкового кодексу України та не відповідність висновків суду обставинам справи.

У судове засідання сторони не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 197 КАС України, справа розглядається в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що Нововодолазькою міжрайонною державною податковою інспекцією Харківської області Державної податкової служби (повноваження якої перейшли до Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області) проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ "Інтерфакт-плюс" з питань підтвердження взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтако" (код ЄДРПОУ 36371642) за травень-липень 2012 року.

Результати проведеної перевірки оформлено актом № 255/22-13/30957466 від 15 квітня 2013 р. (т. 1 а.с. 31-63), згідно висновків якого встановлено наступні порушення: п. 190.2 ст. 190, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, п. 208.1 п. 208.2, п. 208.3 ст. 208, п. 201.4 ст. 201, Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 112316 грн., в тому числі: за травень 2012 року на 38604 грн., за червень 2012 року на 25861 грн., за липень 2012 року на 47851 грн.; п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 138752 грн., в тому числі ІІ квартал 2012 року в сумі 93988 грн., ІІІ квартал 2012 року в сумі 44764 грн.

На підставі розгляду зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000732200 від 20 травня 2013 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 168474,00 грн., з яких за основним платежем 112316 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 56158 грн. (т. 1 а.с. 30); № 000074200 від 20 травня 2013 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 173 440 грн., з яких за основним платежем 138 752 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 34688,00 грн. (т. 1 а.с. 29).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними та необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при апеляційному перегляді справи, що висновки відповідача про встановлені під час перевірки порушення, викладені в акті перевірки № 255/22-13/30957466 від 15 квітня 2013р., зроблені ним з урахуванням актів перевірки Західною МДПІ у м. Харкові Харківської області ДПС ТОВ "Інтако": № 788/22-417/36371642 від 10 серпня 2012 року, № 504/22-417/36371642 від 25 жовтня 2012 року про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ "Інтако" (код ЄДРПОУ 36371642) щодо документального підтвердження господарських операцій, з постачальниками та покупцями, їх реальності та повноти відображення в обліку за період грудень 2011 року, березень-червень 2012 та за липень, серпень 2012 року.

Зокрема, за висновками вказаних актів встановлено неможливість ТОВ "Інтако" реально здійснювати господарську діяльність за перевірений період.

Враховуючи зазначену інформацію, відповідач дійшов висновку, що господарські операції, які згідно наданих до перевірки документів, мали місце між позивачем та ТОВ "Інтако" в реальності не спричинили настання правових наслідків, що ними обумовлені, отже позивач не мав законних підстав для формування податкового кредиту з ПДВ та відповідних валових витрат за наслідками таких операцій.

Судом першої інстанції вказані висновки відповідача обґрунтовано не взято до уваги. Колегія суддів зауважує, що згідно матеріалів справи встановлено укладення між ТОВ „Інтако" (продавець) та ТОВ "Інтерфакт-плюс" (покупець) договору № 3004-У від 30 квітня 2012 року, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар - вугілля українського походження, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість товару (т. 1 а.с. 69-70).

Відповідно до додатків № 1 від 30 квітня 2012 року та № 2 від 18 травня 2012 року до вказаного договору сторони погодили найменування товару, якість, ціну, обсяги та умови поставки. Зокрема, передбачена поставка на умовах Інкотермс-2000 (т. 1 а.с. 71, 72).

На виконання умов договору № 3004-У від 30 квітня 2012 року ТОВ „Інтако" у перевіреному періоді передав у власність позивача товар - вугілля, що підтверджується рахунками фактурами, копії яких залучено до матеріалів справи.

У зв'язку із здійсненими операціями ТОВ „Інтако" на адресу позивача виписано податкові накладні, суми ПДВ по яких ТОВ "Інтерфакт-плюс" в подальшому включено позивачем до податкового кредиту відповідних періодів, відображені у реєстрі отриманих податкових накладних за травень-липень 2012 року.

Крім того, судовим розглядом було встановлено, що між ТОВ "Інтерфакт-плюс" (замовник) та ТОВ "Укрстройсервис" (виконавець) був укладений договір про надання послуг № 10/01-12 від 10 січня 2012 року, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених цим договором виконати роботи по автоперевезенню вугілля (т. 2 а.с. 30-33).

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору договірна ціна з урахуванням ПДВ складає 6000,00 грн., вартість одного рейсу автоперевезення автомобілем MAN, DAF. Згідно з додатковою угодою від 04 лютого 2010 року до вказаного договору про надання послуг сторони домовились викласти п. 2.1. договору в наступній редакції: "договірна ціна з врахуванням ПДВ складає 5000 грн., вартість одного рейсу автоперевезення автомобілем MAN, DAF" (т. 2 а.с. 34).

На виконання умов договору ТОВ "Укрстройсервис" були надані позивачу транспортні послуги, що підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт та реєстрами від 24 травня 2012 року, 31 травня 2012 року, 21 червня 2012 року, 27 червня 2012 року, 20 липня 2012 року, 27 липня 2012 року, (т. 2 а.с. 150-163).

Оплата за надані транспортні послуги була здійснена позивачем шляхом безготівкових розрахунків шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "Укрстройсервис", про що свідчать долучені до матеріалів справи платіжні доручення та акт звіряння взаємних розрахунків за травень-липень 2012 року між ТОВ "Інтерфакт-плюс" та "Укрстройсервис" за договором № 10/01-12 від 10 січня 2012 року (т. 2 а.с. 145, 146-148).

Крім того, між ТОВ "Інтерфакт-плюс" (орендар) та ФОП ОСОБА_2 (орендодавець) були укладені договори оренди № 1/09-11 від 01 вересня 2011 року та № 2/09-11 від 01 вересня 2011 року, відповідно до яких орендодавець надає орендарю у тимчасове платне користування автомобіль марки SCANIA, рік випуску 2001, реєстраційний номер НОМЕР_2 з причепом НОМЕР_4 та автомобіль марки SCANIA, рік випуску 2001, реєстраційний номер НОМЕР_3 з причепом НОМЕР_5 для виконання робіт на території України (т. 2 а.с. 193, 194).

Згідно з копією наказу № 3/09-П від 01 жовтня 2011 року "Про закріплення транспортних засобів", зазначені транспорті засоби закріплено за водійським складом позивача Оплата за орендовану транспортних засобів здійснена позивачем шляхом безготівкових розрахунків шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_2

Таким чином, з урахуванням досліджених доказів, судом першої інстанції було обґрунтовано встановлено, що товар, який постачався згідно договору № 3004-У від 30 квітня 2012 року, фактично був отриманий позивачем, доставлений орендованим у ФОП ОСОБА_2 автомобільним транспортом від місць навантаження, оприбуткований належним чином та, в подальшому використаний позивачем у власній господарській діяльності. Вартість товару у повному обсязі сплачена позивачем грошовими коштами.

Доказів фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, використання позивачем придбаного товару не за призначенням, несумісності товару з напрямом господарської діяльності позивача відповідач до суду не надав.

Разом з тим, докази, надані позивачем до суду в обґрунтування своєї правової позиції, є належними: надані документи не мають дефектів форми або змісту, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит визначається виходячи з договірної вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними або оформлені із порушенням вимог або не підтверджені митними деклараціями.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України).

Пункт 201.8 ст.201 Податкового кодексу України, передбачає, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим в якості платників податку у порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

З урахуванням наведеного в даній справі суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності ТОВ "Інтерфакт-плюс" всіх належних та достатніх підстав для формування податкового кредиту за здійсненими з ТОВ "Інтако" господарськими операціями з придбання товару.

Стосовно визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток згідно податкового повідомлення-рішення № 000074200 від 20 травня 2013 року, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції, за якими таке нарахування не має під собою правових підстав, з огляду на наступне.

Відповідно до приписів п.14.1.27 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.8 ст.138 Податкового кодексу, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт: наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Приписами абз.1 пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України передбачено, що до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до абз.1 п.44.2. статті 44 ПК України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути фактично здійснені і підтверджуватися належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій.

Згідно матеріалів справи витрати позивача, здійснені за господарськими операціями з ТОВ "Інтако" підтверджені належними доказами, в зв'язку з чим він мав законні підстави для обчислення податку на прибуток в періоді, що перевірявся (ІІ квартал 2012 року, ІІІ квартал 2012 року), в загальній сумі 138752 грн.

Переглянувши у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Нововодолазької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Укрвїни у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2013р. по справі № 820/4435/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Присяжнюк О.В.Судді Бартош Н.С. Курило Л.В.