Постанова № 35971551, 10.12.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2013 р.Справа № 821/2288/13-а

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Ковбій О.В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Яковлєва О.В.,

суддів - Бойка А.В., Танасогло Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження, в м.Одеса, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25.06.2013 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної державної адміністрації про скасування розпорядження, поновлення на публічній службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 25.06.2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 щодо: скасування розпорядження голови Херсонської обласної державної адміністрації №198-ос від 28.05.2013 року «Про звільнення ОСОБА_1»; поновлення на роботі - посада головного спеціаліста юридичного відділу юридичного управління апарату обласної державної адміністрації; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, з якої вбачається про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Вимоги скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції не відповідає встановленим обставинам у справі, так як притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1, у відповідності до оспорюваного розпорядження, вчинено всупереч вимог трудового законодавства, оскільки прогулу позивачем не допущено, а відсутність на роботі 7, 8, 13 травня 2013 року здійснено з поважних причин.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що розпорядженням Херсонської обласної державної адміністрації № 295-ос від 21.06.2011 року позивача призначено на посаду головного спеціаліста юридичного відділу облдержадміністрації, а у відповідності до розпорядженням № 18-ос від 25.01.2013 року переведено на посаду головного спеціаліста юридичного відділу юридичного управління апарату облдержадміністрації.

Розпорядженням обласної державної адміністрації № 198-ос від 28.05.2013 року "Про звільнення ОСОБА_1", позивача звільнено з 28.05.2013 року за п. 4 ст. 40 КЗпП (прогул без поважних причин).

Приводом і підставою для звільнення є доповідна записка заступника начальника юридичного управління апарату обласної державної адміністрації-начальника юридичного відділу ОСОБА_2 від 16 травня 2013 року, матеріали перевірки за фактом відсутності на робочому місці ОСОБА_1 - 07, 08, 13 травня 2013 року, та згода профспілкової організації про звільнення.

З об'єктивних обставин вбачається, що у телефонній розмові 6 та 7 травня 2013 року позивач повідомила свого безпосереднього керівника, що захворіла і буде перебувати на лікарняному з 07 травня 2013 року.

До виконання службових обов'язків позивач приступила 14.05.2013 року, а 15.05.2013 року на підтвердження підстав відсутності на робочому місці 7 та 8 травня 2013 року надала довідку, яка видана 07.05.2013 року медичним центром "Довіра" м. Києва із зазначенням діагнозу "Пошкодження зв'язок лівого гомілковостопного суглоба", а також документ щодо ренгенообстеження грудного відділу хребта від 10 травня 2013 року. Інших документів, крім зазначених вище, позивачем не надано.

З пояснень позивача щодо причин відсутності лікарняного вбачається, що відмовилась від пропозиції лікаря медичного центру "Довіра" щодо його відкриття, оскільки їй ніде було проживати у м. Києві 5-7 днів, протягом яких лікарем рекомендовано постільний режим. Тому отримала довідку та 9 травня вибула до м. Херсона.

По факту відсутності 13.05.2013 року на робочому місці позивач пояснила, що 30 квітня 2013 року для вирішення особистих питань написала заяву про надання відпустки строком на один день за власний рахунок. Заяву передала начальнику відділу на напогодження, який не заперечував та надав згоду.

Судом встановлено, що безпосереднім керівником позивача надана попередня згода на надання відпустки 13.05.2013 року, але з обов'язковою умовою подання позивачем відповідної заяви. Як стверджує позивач, така заява подана 30.04.2013 року, тому вона вважала, що на законних підставах відсутня на робочому місце. Однак, начальник юридичного відділу наполягає на тому, що заява подана лише 15.05.2013 року, а тому розпорядження голови облдержадміністрації про надання ОСОБА_1 відпустки не видавалось.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо правомірності проведеного звільнення позивача, а саме за наявності факту прогулу позивачем допущеного 8, 13 травня 2013 року, з дотриманням процедури звільнення.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі однак висновок суду не відповідає таким обставинам, з наступних підстав.

Відповідно до ст.139 КЗпПУ, працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 141 КЗпПУ передбачено, що власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Статтею 147 КЗпПУ встановлено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Також, ст.14 ЗУ "Про державну службу" передбачено, що крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Статтею 149 КЗпПУ, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Згідно ч.1 ст.30 Закону України "Про державну службу", підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України, та спеціальними, які наведені у джаній нормі.

Пунктом 4 ст. 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) працівника без поважних причин.

У відповідності до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.1992 р., зазначається, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148,149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової

відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Судовою колегією встановлено, що за наслідком встановлених обставин у справі судом першої інстанції дано належну правову оцінку щодо поважності причин відсутності позивача на робочому місці 07.05.2013 року, оскільки такою причиною є відсутність працівника на роботі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, яка підтверджена в установленому порядку медичною довідкою, виданою лікувальною установою чи медичним працівником, у відповідності до наказу МОЗ №455 від 13.11.01 року «Про затвердження Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян».

З таким висновком суду першої інстанції сторони погодились, що підтверджується апеляційною скаргою та запереченнями відповідача.

Оцінюючи обставини відсутності на робочому місці 08.05.13 року суд першої інстанції виходив з того, що медична допомога позивачу в м. Києві не надавалась, а лише надані консультації, що є свідченням відсутності необхідності в госпіталізації чи медичній допомозі з метою покращення її становища. В довідці не зазначено ступінь отриманої травми та обмежень щодо пересування.

Однак, такий висновок не узгоджується з обставинами у справі, так як визнаючи поважність причин відсутності на робочому місці у зв'язку із звернення до лікувальної установи 07.05.13 року, судом помилково не враховано, що місцем надання медичної установи є місто Київ, а тому щоб з'явитись на робоче місце у м.Херсон необхідний час.

Дані обставини роботодавцем та судом, в порушення вищезазначених норм, не перевірялись, однак останні мають суттєве значення у справі, так як саме цей факт впливає на поважність відсутності позивача на робочому місці та на які посилається останній у своєму позові та наданих поясненнях.

Вбачається, що після відвідування лікувальної установи в м.Києві позивач на автомобілі лише 10.05.13 року повернувся до м.Херсона та в цей же день звернувся до лікувальної установи за медичною допомогою, без оформлення лікарняного листа.

Про факт отримання травми та звернення до лікувальної установи позивач повідомив роботодавця телефоном, що не заперечується сторонами.

З пояснень позивача вбачається, що повернення до м.Херсона 10.05.13 року обумовлено фізичною не можливістю та висновком лікаря, згідно довідки, де зазначено постільний режим 5-7 днів, а тому вважає, що це є доказом того, що він не міг самостійно пересуватись та бути на робочому місці 08.05.2013р.

Оцінюючи дії позивача щодо факту підтвердження відсутності на робочому місці колегія відзначає не сумлінність з боку останнього, так як за наявності обставин які перешкоджають виконанню службових обов'язків по медичним показникам, останній повинен звернутися до лікувальної установи з оформленням лікарняного листа, а не посилатись на довідку не зазначено про постільний режим, оскільки такий висновок не звільняє від роботи.

В даному випадку колегія вважає, що за наявності встановлених у справі обставин відповідачем при застосуванні крайнього заходу дисциплінарної відповідальності не дотримано вищезазначених вимог щодо повного встановлення об'єктивних обставин відсутності на робочому місці, не враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку, а як наслідок застосування дисциплінарного заходу у вигляді звільнення не відповідає зазначеним критеріям.

З висновку суду першої інстанції щодо відсутності позивача на роботі 13.05.13 року вбачається, що необхідною умовою надання відпустки без збереження заробітної плати є угода між працівником та власником або уповноваженим ним органом, яка оформлена відповідною заявою та наказом роботодавця, що в даному випадку не дотримано.

Об'єктивними обставинами встановлено, що безпосереднім керівником позивача надана попередня згода на надання відпустки 13.05.2013 року, але з обов'язковою умовою подання позивачем відповідної заяви. Як стверджує позивач, така заява подана 30.04.2013 року, тому останній вважав, що на законних підставах відсутній на робочому місці. Однак, начальник юридичного відділу наполягає на тому, що заява подана лише 15.05.2013 року, а тому розпорядження голови облдержадміністрації про надання ОСОБА_1 відпустки не видавалось.

В ході судового розгляду справи судом першої інстанції не досліджено факт наявності самої заяви від 30.04.13 року, а на вимогу судової колегії відповідачем повідомлено щодо відсутності останньої.

Однак з матеріалів справи вбачається, що на факт існування заяви вказує сам відповідач, зазначаючи про подання її лише 15.05.13 року, однак з акту про відсутність на робочому місці від 16.05.13 року про наявність заяви мова не йде. Також, відсутній факт реєстрації зазначеної заяви та рішення щодо результатів розгляду.

В даному випадку відповідачем в порушення вищезазначених вимог та Інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, затвердженої постановою КМУ №1242 від 30.11.11 року, не здійснено належне прийняття, реєстрація та вирішення по суті поданої заяви, що унеможливлює надання належної правової оцінки, а тому всі сумніви відносно цього факту трактуються в бік позивача.

Крім того, в ході перевірки факту відсутності на робочому місці відповідачем, в порушення вимог ст.149 КЗпПУ, не відібрано пояснення у ОСОБА_1, що підтверджується поясненнями останньої від 15.05.13 року, з яких вбачається пояснення факту відсутності на роботі 07,08 травня 2013 року. З пояснень відповідача вбачається, що позивачу пропонувалось надати відповідні пояснення однак останній відмовився. Таким поясненням колегія дає критичну оцінку, так як у випадку відмови ОСОБА_1 від надання пояснень роботодавець повинен був підтвердити дану відмову належними доказами. В даному випадку ОСОБА_1 надано пояснення по факту не виходу на роботу 07,08.05.13 року, однак жодним чином не зазначено про відсутність 13.05.13 року, що вказує на те, що пояснення даних обставин від неї не вимагалось.

Колегія зазначає, що з боку позивача мало місце не сумлінне відношення до службових обов'язків, так як останній не переконавшись у наявності розпорядження щодо надання відгулу, а саме погодження роботодавцем, здійснив не вихід роботу.

Таким чином, відповідачем в порушення вищезазначених вимог не виконано обов'язок щодо належного встановлення обставин вчинення дисциплінарного проступку з порушенням процедури притягнення особи до відповідальності.

У відповідності до роз'яснення вищезазначеного Пленуму ВСУ під прогулом розуміється самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, що у конкретному випадку не відповідає об'єктивним обставинам, так як таке погодження мало місце в особі безпосереднього керівника, яка прийняла заяву ОСОБА_1 про відгул.

Судова колегія зазначає, що в обох випадках не виходу на роботу ОСОБА_1 з боку останньої вбачається не сумлінне відношення до проходження публічної служби, однак з урахуванням об'єктивних обставин, а саме: отримання травми та звернення до медичного закладу; необхідність прибуття з м.Києва до м.Херсона; не можливість встановлення обставин погодження відгулу 13.05.13 року, яку колегія трактує в бік позивача; порушення з боку відповідача вимог трудового законодавства, що в свою чергу вказує на те, що застосування крайнього заходу дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення не відповідає ступеню тяжкості вчиненого проступку і заподіяної ним шкоди, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Враховуючи вищевикладене, колегія вважає, що судом першої інстанції порушено вимоги норм матеріального та процесуального права, а тому судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови.

Керуючись ст.ст. 185, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, судова колегія,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25.06.2013 року - скасувати та прийняти у справі нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Херсонської обласної державної адміністрації про скасування розпорядження, поновлення на публічній службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Херсонської обласної державної адміністрації №198-ос від 28.05.2013 року «Про звільнення ОСОБА_1».

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста юридичного відділу юридичного управління апарату Херсонської обласної державної адміністрації з 28.05.2013 року.

Зобов`язати Херсонську обласну державну адміністрацію виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.05.2013 року по день поновлення на роботі.

Постанова в частині позовних вимог щодо поновлення на публічній службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу підлягає негайному виконанню.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом 20 днів, після набрання нею законною сили до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.В. Яковлєв

Судді: А.В. Бойко

Т.М. Танасогло