Ухвала суду № 35970858, 09.12.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

"09" грудня 2013 р.Справа № 922/4358/13

ОКРЕМА УХВАЛА

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного українсько-казахського підприємства "Епіцентр", м. Київ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків про стягнення коштів ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне українсько - казахське підприємство "Епіцентр" звернулося до господарського суду Харківської області із позовною заявою до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення 78319,92грн. заборгованості (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог б/н від 08.11.2013р. (вх.№41624 від 11.11.2013р., прийнятої судом до розгляду 25.11.2013р.).

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням зобов"язань за договорами № 46/Е від 01.02.2011 року та № 17/Е від 04.01.2010 року, у частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар.

Розгляд справи, призначений на 25.11.2013 року відкладений на 09.12.2013 року.

Ухвалою суду від 09.12.2013р. розгляд справи відкладений на 09.01.2014 року зокрема з підстав неявки представника позивача в судове засідання (при цьому ухвалою суду від 25.11.2013р. явка представника позивача визнана обов'язковою) та неподання останнім доказів на виконання судової ухвали від 25.11.2013року.

Крім того, в процесі судового розгляду даної справи встановлено, що додаткові пояснення за вх.№41625 та за вх.№41619, з якими позивач звернувся до суду 11.11.2013р., свідчать про те, що між позивачем та відповідачем існують господарські відносини по трьом договорам : № 46/Е від 01.02.2011 року, № 17/Е від 04.01.2010 року та № 60 від 15.01.2009 року, в той час як позовна заява в редакції станом на 31.07.2013р. (вх.№4358/13 від 16.10.2013р.) мотивована неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договорами № 46/Е від 01.02.2011 року та № 17/Е від 04.01.2010 року, при цьому до суми позовних вимог позивачем включена і заборгованість по договору який не був зазначений в первісній редакції, що може, у тому числі, свідчити як про неналежне ведення бухгалтерської документації так і про недбале ставлення уповноваженого позивачем представляти його інтереси представника, що звертався до суду з відповідними заявами.

Стосовно накладних, наданих позивачем до матеріалів справи, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить в собі інформацію щодо господарської операції та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (надалі - Положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До первинних документів відносяться, зокрема, накладні на відпуск товарно-матеріальних цінностей (видаткові накладні), метою яких є підтвердження здійснення господарської операції і які є підставою для здійснення бухгалтерських записів.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У п.2.4 Положення також передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, в п.2.5 Положення вказано, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Згідно з п.2.15 Положення первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

При цьому відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців).

Порядок використання доручень регулюється Наказом Мінфіну України № 99 від 16.05.1996 року Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 12.06.1996 року №293/1318.

Пунктом 2 Інструкції визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.

Відповідно до вимог вказаної Інструкції забороняється відпускати товар у разі пред'явлення доручення, яке видано з порушенням встановленого порядку заповнення, тим більше, зовсім без доручень.

Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для її бухгалтерського обліку.

Аналіз наведених вище нормативних приписів надає суду підстави для висновку про те, що надані позивачем накладні (а.с.25-43) не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки в них не зазначено посади позивача, яка здала товарно-матеріальні цінності, відсутнє прізвище і посада особи з боку відповідача, що не дає змоги ідентифікувати особу, яка прийняла товарно-матеріальні цінності, підписи осіб не скріплені печаткою, а також не зазначено номеру договору, за яким відбувається поставка товару.

Даний факт свідчить про те, що на підприємстві позивача не в повній мірі здійснюється ведення бухгалтерського обліку та оформлення бухгалтерської документації щодо відображення господарських операцій.

Відповідно до частини 3 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до статті 4-5 Господарського процесуального кодексу України ("Судові рішення") господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України. Усі судові рішення викладаються у письмовій формі.

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими для виконання на всій території України.

Обов'язковість судових рішень (до яких належать і ухвали суду) визначена частиною 3 статті 129 Конституції України як одна з основних засад судочинства.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" передбачено, зокрема, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України; невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

В разі відмови підприємства чи організації у наданні документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору господарський суд може реагувати, зокрема, таким чином:

- якщо підприємство чи організація, яка припустилася порушення, є стороною у справі - на підставі пункту 5 статті 83 Господарського процесуального кодексу України вирішити питання про стягнення з неї в доход Державного бюджету України штрафу у розмірі, передбаченому цією нормою;

- незалежно від участі зазначеного підприємства чи організації у справі - відповідно до частини 4 статті 90 Господарського процесуального кодексу України надіслати належним органам повідомлення про виявлення в діяльності працівників підприємства чи організації порушення законності, що міститься ознаки дії, переслідуваної в кримінальному порядку, а саме - порушення, передбаченого статті 382 Кримінального кодексу України, у вигляді невиконання службовою особою, зокрема, ухвали суду; - згідно з приписами частинами 1, 2 статті 90 Господарського процесуального кодексу Українивинести і надіслати відповідну окрему ухвалу, маючи при цьому на увазі, що невжиття заходів щодо окремої ухвали суду тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену статтею 185-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

При цьому, притягнення певної фізичної та/або юридичної особи до встановленої законом відповідальності не звільняє підприємство чи організацію від обов'язку виконати ухвалу господарського суду, в тому числі про витребування необхідних документів і матеріалів.

Про порушення позивачем вищевказаних норм, зокрема, свідчить те, що як зазначалося вище позивачем не було надано до суду доказів, що витребувані ухвалою суду від 25.11.2013 року, а саме позивачем не надано до суду обігово-сальдової відомості по розрахункам із відповідачем за спірними господарськими операціями станом на час розгляду справи та власного письмового підтвердження того, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а також не має рішення цих органів з такого спору (що має суттєве значення в контексті того, що позивач після місяця судового розгляду справи зазначає, що між сторонами існують господарські відносини про які він не зазначив під час звернення із позовом до суду, включивши при цьому заборгованість по цих відносинах до позовної заяви).

Також не забезпечено явки представника позивача в судове засідання, що була визнана обов'язковою (пункт 5. резолютивної частини ухвали суду від 25.11.2013 року).

Вказаний факт свідчить про ігнорування товариством з обмеженою відповідальністю Спільним українсько-казахським підприємством "Епіцентр" вимог Конституції України, Закону України "Про судоустрій України" та Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язковості рішень, ухвал та постанов суду.

Основним завданням судочинства в господарських судах є захист економічних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, сприяння зміцненню законності у цій сфері та розгляду справи у встановлені строки незалежним та незацікавленим судом. Необґрунтоване затягування процесу перешкоджає своєчасному здійсненню правосуддя, що не узгоджується із засадами господарського судочинства.

Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену Господарським процесуальним кодексом України та іншими законами України.

Неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами.

Відповідні дії або бездіяльність з урахуванням конкретних обставин справи можуть тягти за собою, зокрема, винесення у встановленому порядку окремих ухвал (стаття 90 Господарського процесуального кодексу України), про що наголошується у пункті 3.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

За вказані порушення пункту 5 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено стягнення до Державного бюджету штрафу в розмірі до 1700 грн., який цього разу суд не застосовує, а обмежується направленням окремої ухвали.

Керуючись саттями 86, 90 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

1. Окрему ухвалу надіслати керівнику товариства з обмеженою відповідальністю Спільного українсько-казахського підприємства "Епіцентр" м. Київ.

2. Повідомити керівника товариства з обмеженою відповідальністю Спільного українсько-казахського підприємства "Епіцентр"про вказані недоліки у юридичному забезпеченні діяльності підприємства - для вжиття відповідних організаційно-правових заходів.

3. Про вжиті заходи повідомити господарський суд Харківської області у місячний строк.

Суддя Ємельянова О.О.