Ухвала суду № 35969648, 27.08.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2013 р.Справа № 818/2020/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.

Суддів: Курило Л.В. , Русанової В.Б.

за участю секретаря судового засідання Мурги С.С.,

за участю: представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.04.2013р. по справі № 818/2020/13-а

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби, у якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач, Охтирська ОДПІ) від 12 грудня 2012 р. №0000531710 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 8956 грн. основного платежу та 2239 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2013 р. Охтирську об'єднану державну податкову інспекцію Сумської області Державної податкової служби замінено належним відповідачем правонаступником Охтирською об'єднанню державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Сумській області.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 р. позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції в зв'язку з ненаданням належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2013 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України «Про податок на додану вартість», Цивільний кодекс України, господарський кодекс України, КАС України та не відповідність висновків суду обставинам справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників осіб, які беруть участь справі, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності визначення правомірності податкових зобов'язань та податкового кредиту по взаємовідносинам з підприємством ПП "ДК ЛТД" за травень-червень 2010 р., про що складено акт №260/17-123/НОМЕР_1 від 29 жовтня 2012р. (а.с.68-82), яким встановлено порушення позивачем ст. ст. 203, 215,216, 228 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 7 Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на момент виникнення спірних правовідносин, по взаємовідносинам з ПП "ДК ЛТД",

На підставі зазначеного акту перевірки було винесено податкове повідомлення - рішення № 0000531710 від 12 грудня 2012 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 8956 грн. основного платежу та застосовані 2239 грн. штрафні (фінансові) санкції (а.с.10).

Також судом першої інстанції встановлено, що підставою для висновків про порушення позивачем вимог ЗУ "Про ПДВ", стало отримання Охтирською ОДПІ результатів зустрічної перевірки його контрагента - ПП "ДК ЛТД".

Тростянецьким відділення відповідачу був направлений акт №8215/36636116 від 18 квітня 2011 р. про проведення позапланової документальної перевірки ПП "ДК ЛТД" з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01 жовтня 2009р. по 28 лютого 2011 р. (а.с.90-100).

Висновками зазначеного акту перевірки встановлено відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 3, 4, 7 ЗУ "Про податок на додану вартість", встановлено порушення ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП "ДК ЛТД" з постачальниками та покупцями товарно-матеріальних цінностей за період з 01 жовтня 2009 р. по 28 лютого 2011 р. та мають ознаки нікчемності.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення необґрунтоване та прийняте з порушенням діючого законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

30 травня 2010 р. між позивачем та ПП "ДК ЛТД" було укладено договір поставки продуктів нафто/газопереробки №16 (а.с.35), умовами зазначеного договору передбачено, що ПП "ДК ЛТД" зобов'язаний передати у власність позивача дизельне паливо, фактична кількість якого визначається видатковими накладними.

Позивачем зазначений товар був отриманий, що підтверджується специфікаціями до договорів № 02 від 30 червня 2010 р., № 01 від 30 травня 2010 р., видатковими накладними № 101 від 30 червня 2010 р., № 85 від 31 травня 2010 р., податковими накладними (а.с. 40- 43).

Безготівкова оплата зазначеного товару підтверджується платіжними дорученнями (а.с.45).

Вищезазначений товар був доставлений позивачу перевірзником ПП ОСОБА_2, що підтверджується договором надання транспортних послуг №1 від 02 січня 2010 р., укладеному між позивачем та ПП ОСОБА_2, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу товарно-транспортними накладними від 30 червня 2010 р., 31 травня 2010 р. (а.с. 46-50).

Крім того, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції під час розгляду справи було допитано у якості свідка перевізника ОСОБА_2, який пояснив, що дійсно має у своєму розпорядженні автотранспорт - паливоцистерна, має ліцензію на переведення нафтопродуктів, у 2010 році він особисто надавав позивачу транспортні послуги з перевезення дизельного палива, товар, зазначений в ТТН від 30 червня 2010 р. та 31 травня 2010 р., ним дійсно перевозився разом із позивачем до м. Харкова, навантажувався в районі вул. Привокзальної та був відвантажений на АЗС позивача, яке розташоване в с. Мала Павлівка.

Сторонами у судовому засіданні не заперечується, що в перевіряємому періоді, позивач займався оптовою та роздрібною торгівлею паливом, фактично діяльність здійснює за адресою, де розташована багатопрофільна АЗС в Охтирському районі с. Мала Павлівка, яке в подальшому був реалізований кінцевому споживачу.

Крім того під час судового розгляду справи було з'ясовано, що на підтвердження здійснення зазначені господарських операцій всі первинні документи були надані позивачем під час перевірки. (а.с. 55 зворотн.стор.-56 зворотн.стор.).

Згідно акту Тростянецького відділення Охтирської ОДПІ №8215/36636116 від 18 квітня 2011 р. про проведення позапланової документальної перевірки ПП "ДК ЛТД" з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01 жовтня 2009 р. по 28 лютого 2011 р. ПП "ДК ЛТД" були задекларовані суми податкових зобов'язань, подавалися відповідні податкові декларації з податку на додану вартість, при цьому вони самостійно були відкориговані у відповідній електронній базі самим податковим органом після проведення перевірки, в зв'язку із чим виникли розбіжності між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями його контрагента (а.с.90-100).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5. ст.7 Закону України "Про ПДВ", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про ПДВ", податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно вимог п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про ПДВ", платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

П.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про ПДВ", передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку. Тобто мова йде не тільки про фактично сплачені, а й про нараховані суми, але які можуть бути включені до податкового кредиту

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені вимоги, додержання сторонами яких є необхідним для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (далі за текстом Постанова Пленуму ВСУ № 9) суд зауважує наступне. В силу положень п. 18 Постанови Пленуму ВСУ № 9, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем не надано доказів, що угода, укладена між ПП "ДК ЛТД" та позивачем, визнана судом недійсною, а відтак, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24 листопада 2008 року - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано до суду першої та апеляційної інстанції доказів, які б підтверджували недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.04.2013р. по справі № 818/2020/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Присяжнюк О.В.Судді Курило Л.В. Русанова В.Б.

Повний текст ухвали виготовлений 02.09.2013 р.