Ухвала суду № 35964418, 30.07.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2013 р.Справа № 816/1633/13-а

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Мельнікової Л.В. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Співак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької ОДПІ Головного управління Міндоходів у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.04.2013р. по справі № 816/1633/13-а

за позовом ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат"

до Кременчуцької ОДПІ Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2013року адміністративний позов ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" до Кременчуцької ОДПІ Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ Полтавської області Державної податкової служби № 0001362202/5/4 від 14.02.2013 року та № 0001372202/53 від 14.02.2013 року. Стягнуто з державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" витрати у вигляді судового збору у розмірі 2294 гривень.

Кременчуцька ОДПІ Полтавської області Державної податкової служби, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, вважає, що суд при винесенні цього судового рішення порушив норми матеріального і процесуального права та просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.04.2013р. скасувати, прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" заперечує проти задоволенні вимог апеляційної скарги та просить суд відмовити у її задоволенні , постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи у їх сукупності, постанову суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ Полтавської області Державної податкової служби , суд першої інстанції виходив з того , що відповідачем не доведений факт порушення позивачем п.п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та п.п. 14.1.201 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Кременчуцькою ОДПІ проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ВАТ «Полтавський ГЗК» в зв'язку з тим, що неможливо відстежити реальність господарських операцій за період з 01.01.2012 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт №1507/22.5-09/00191282 від 18.02.2013 року.

Перевіркою встановлені порушення позивачем :

- п.п.14.1.27 п.14.1 ст. 14 п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого неправомірно занижено податок на прибуток всього в сумі 176845,0 грн. у тому числі за І квартал 2012 року у сумі 39987,0 грн., за ІІ квартал 2012 року у сумі 78325,0 грн. та за ІІІ квартал 2012 року у сумі 58533,0 грн.

- п.п. 14.1.201 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого неправомірно завищено від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду всього у сумі 168425,0 грн., у тому числі за лютий 2012 року у сумі 17803,0 грн., за березень 2012 року у сумі 20190,0грн., за квітень 2012 року у сумі 31265,0 грн., за травень 2012 року у сумі 34377,0 грн., за червень 2012 року у сумі 8954,0 грн., за липень 2012 року у сумі 17688,0 грн., за серпень 2012 року у сумі 38058,0 грн.

Підставою для зазначених висновків слугувало те , що неможливо провести зустрічну звірку ПРАТ «Електронні технології» (контрагента позивача) з ТОВ «ВК Віконні системи» за лютий-жовтень 2012 року, що в свою чергу на думку контролюючого органу підтверджує безтоварність господарських операцій між ВАТ «Полтавський ГЗК» та ПРАТ «Електронні технології». Також, відповідач посилається на довідку Кременчуцької ОДПІ №93/22.5-12/37801884 від 30.01.2013 року відповідно до якої неможливо підтвердити сформовані податковий кредит з податку на додану вартість ТОВ «Технопром-плюс» » (контрагента позивача) по взаємовідносинам з ТОВ «Галактика М», ТОВ «Матадор», ТОВ «Ривс», що також на думку відповідача унеможливлює реальність господарських відносин між ВАТ «Полтавський ГЗК» та ТОВ «Технопром-плюс».

На підставі висновків акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення від 14 березня 2013 року №0001362202/5/4 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 265267,50 грн., з них за основним платежем 176845,0 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 88422,50 грн., а також №0001372202/53, за яким комбінату зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 168425,0 грн.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За приписами пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно з пунктом 137.10 статті 137 Податкового кодексу України суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.п.138.2 ст.138 Кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно 138.4. ст.138 Податкового кодексу України Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п.п. 139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Розділ V Податкового кодексу України визначає платників податку на додану вартість, об'єкт оподаткування, дату виникнення податкових зобов'язань, порядок визначення бази оподаткування, розміри ставок податку, порядок визначення суми податку та строки проведення розрахунків тощо.

Відповідно до вимог стаття 185.1 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно статті 187.1. Податкового Кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктами 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Стаття 200 Податкового кодексу України регламентує порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п. 200.1 цієї статті сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2 цієї статті при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3).

Згідно п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, від'ємне значення як категорія Кодексу - це також математична (об'єктивна) категорія; різниця між зменшуваним (податкове зобов'язання) та від'ємником (податковим кредитом). Від'ємне (позитивне) значення є результатом математичної дії -"віднімання", и в силу дії об'єктивних законів не може бути змінено будь-чиєю волею.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.1 статті 184 Податкового кодексу України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні " № 996 від 16.07.1999 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість в порядку, встановленому статтею 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

З матеріалів справи вбачається, що в перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ПРАТ «Електронні технології» на підставі договірних відносин з надання послуг №134/50 від 19.12.2011 року, №729 від 13.03.2011 року, №973 від 05.04.2012 року, №515 від 21.02.2012 року, №1289 від 27.04.2012 року, №1999 від 19.05.2011 року, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи з відповідними додатками, договірними цінами тощо (а.с. 145-246, т. 3).

Відповідно до умов вищезазначених договорів ПРАТ «Електронні технології» виконувало для ВАТ «Полтавський ГЗК» роботи з проектування автоматичної системи пожежегасіння, монтаж автоматичної системи пожежегасіння, демонтаж протипожежного обладнання на ст. Северная, а також монтаж системи змащування «Лінкольн».

В підтвердження реальності надання вищенаведених послуг позивачем надано податкові накладні, оформлені згідно із вимогами статті 201 Податкового кодексу України, підписані та скріплені печаткою контрагента позивача ПРАТ «Електронні технології» (код ЄДРПОУ 23814076), яке на момент їх видачі знаходилося в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та було зареєстровано платником ПДВ, що не заперечується відповідачем; із Акту перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні перевіряючими у ході проведення перевірки не встановлено. Розрахунки за надані ПРАТ «Електронні технології» послуги підтверджуються платіжними дорученнями, а також рахунками-фактури. Також, позивачем надані акти виконаних робіт за формою КБ-2, відповідно до яких позивачем прийняті роботи. Акти виконаних робіт підписані сторонами без заперечень (а.с. 96-250, т. 1, 1-43, т. 2).

Крім того, в підтвердження необхідності установки системи автоматичного пожежегасіння позивачем надано припис Держгірпромнагляду від 03.07.2007 року, яким зобов'язано комбінат встановити відповідну систему пожежегасіння (а.с. 28, т.4).

В підтвердження необхідності проведення демонтажу протипожежного обладнання на ст.Северная, представником позивача надано суду протокол загальних зборів ВАТ «Полтавський ГЗК» № 7 від 06.03.2012 року, відповідно до якого в зв'язку із зміною напрямку бурових робіт, ухвалено рішення про повний демонтаж ст. Северная (а.с. 29-31, т. 4).

Разом з тим, ВАТ «Полтавський ГЗК» в підтвердження реальності надання спірних послуг, позивачем також надано реєстри працівників, відповідно до яких робітники ПРАТ «Електронні технології» ознайомлювалися із інструктажем з техніки безпеки відповідно до умов Договорів (а.с. 1-13, т. 4).

Крім того, з метою встановлення наявності у ПРАТ «Електронні технології» повноважень на проведення робіт із високим ступенем ризику щодо пожежної безпеки, позивачем надано ліцензію № 457352 серія АВ від 27.11.2009 року видану Державним департаментом пожежної безпеки МНС України, видану зазначеному товариству (а.с. 125, т. 3).

Також, відповідно до висновків акту перевірки контролюючим органом ставиться під сумнів господарські операції позивача з ТОВ «Технопром-плюс».

Також, в перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Технопром-плюс» ґрунтувались на підставі укладених договорів №996 від 06.04.2012 року (купівлі-продажу) та №1863 від 13.06.2012 року (надання послуг, ремонт радіатора) (а.с. 247-250, т. 3, а.с. 22-26, т. 4).

В підтвердження придбання у ТОВ «Технопром-плюс» товару (ремонтного комплекту амортизаційної муфти, рукавів високого тиску, комплекту підсилювачів) позивачем надані податкові накладні. Зазначені податкові накладні оформлені згідно із вимогами статті 201 Податкового кодексу України, підписані та скріплені печаткою контрагента позивача ТОВ «Технопром-плюс», яке на момент їх видачі знаходилося в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та було зареєстровано платником ПДВ, що не заперечується відповідачем; із Акту перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні перевіряючими у ході проведення перевірки не встановлено. Оплата проводилась у безготівковій формі згідно платіжних доручень, копії яких наявні в матеріалах справи. Із пояснень представника позивача у судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що транспортування придбаного товару здійснювалось автотранспортом ТОВ «Технопром-плюс», на підтвердження чого позивачем залучено до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних, на яких наявна печатка ВАТ «Полтавський ГЗК» про прийняття товару на склад (а.с. 62-95, т. 1).

Надані прибуткові ордери підтверджують факт оприбуткування придбаного комбінатом товару.

В підтвердження факту ремонту радіатора за договором №1863 від 13.06.2012 року (а.с. 22-26, т.4) судом витребувано, досліджено та залучено до матеріалів справи податкову накладну №1836 від 15.08.2012 року, рахунок №32 від 15.08.2012 року, платіжне доручення №34929 від 04.09.2012 року, акт виконаних робіт №1 від 15.08.2012 року та акт списання деталей в зв'язку із поведеним ремонтом №402 від 15.08.2012 року (а.с.90-95, т.1).

Сторони в повному обсязі виконали взяті на себе зобов'язання, здійснили поставку товарів в обумовлені строки покупцю, сторони один до одного претензій не мають, а отже договір між ними укладений та виконаний у встановленому законом порядку.

Таким чином, реальність здійснення господарських операцій між ВАТ "Полтавський ГЗК" та ТОВ «Технопром-плюс», ПРАТ «Електронні технології» на підставі вищевказаних договорів підтверджується належним чином оформленими первинним документами бухгалтерського обліку, копії яких наявні в матеріалах справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем валові витрати за І квартал 2012 року у сумі 39987,0 грн., за ІІ квартал 2012 року у сумі 78325,0 грн. та за ІІІ квартал 2012 року у сумі 58533,0 грн. та податковий кредит за лютий 2012 року у сумі 17803,0 грн., за березень 2012 року у сумі 20190,0 грн., за квітень 2012 року у сумі 31265, 00 грн., за травень 2012 року у сумі 34377, 00 грн., за червень 2012 року у сумі 8954,0 грн., за липень 2012 року у сумі 17688,0 грн., за серпень 2012 року у сумі 38058,0грн. по фінансово-господарським операціям з ПРАТ «Електронні технології» та ТОВ «Технопром-плюс» сформовано з дотриманням вимог Податкового кодексу України.

ПРАТ «Електронні технології» та ТОВ «Технопром-плюс» на час здійснення господарських операцій було включено до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців.

Також, колегією суддів критично оцінено твердження відповідача, що укладені між позивачем та ПРАТ «Електронні технології» та ТОВ «Технопром-плюс» правочини є недійсними (нікчемними) відповідно до приписів статті 228 ЦК України, як такі, що порушують публічний порядок, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти апеляційним судом встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Правовідносини між позивачем та ПРАТ «Електронні технології» та ТОВ «Технопром-плюс»не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для обох сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.

Посилання відповідача на те, що контрагенти позивача не знаходяться за адресою, що позбавляє контролюючий орган провести перевірку платника, суд не бере до уваги, оскільки Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит та валові витрати в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону № 168/97 -ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97 -ВР).

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно п. 6.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків, крім іншого, зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи тощо.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Зазначене узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08 та від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10.

Згідно ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на прибуток та на додану вартість і накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Однак факт порушення контрагентом-постачальником позивача своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди -відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань.

Норми Податкового кодексу України не пов'язують виникнення права на податковий кредит та віднесення сум до валових витрат з особливостями оподаткування постачальників 2-го чи іншого ланцюга.

Діючим законодавством не передбачений і не визначений обов'язок підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Тобто, колегія суддів зазначає, що позивач виконав усі необхідні умови, передбачені Податковим кодексом України, які надають йому правові підстави для формування валових витрат і нарахування податкового кредиту , в його діях не має порушень вимог Податкового кодексу України, відповідно позивачем правомірно віднесено ці суми до валових витрат та сформовано податковий кредит.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України правомірність винесених податкових повідомлень - рішень належним чином в суді не довів , у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ Полтавської області Державної податкової служби № 0001362202/5/4 від 14.02.2013 року та № 0001372202/53 від 14.02.2013 року не відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню, а позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької ОДПІ Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 22.04.2013р. по справі № 816/1633/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Подобайло З.Г.Судді(підпис) (підпис) Мельнікова Л.В. Григоров А.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Подобайло З.Г.

Повний текст ухвали виготовлений 02.08.2013 р.