Ухвала суду № 35962244, 10.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/81810/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Загороднього А.Ф.,

суддів Білуги С.В.,

Гаманка О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Одеської обласної державної адміністрації про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

встановила:

У березні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Одеської обласної державної адміністрації про поновлення на посаді завідуючого сектором режимно-секретної роботи апарату Одеської обласної державної адміністрації та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій із прийняттям нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, вбачає порушення судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, і тому вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, з наступних підстав.

Судами встановлено, що з 18 червня 1999 року ОСОБА_2 прийнятий на посаду головного спеціаліста відділу мобілізаційної роботи управління з питань оборонної i мобілізаційної роботи Одеської обласної державної адміністрації, а з 16 травня 2006 року позивача призначено на посаду завідуючого сектором режимно-секретної роботи апарату Одеської обласної державної адміністрації.

06 травня 2011 року позивача письмово попереджено про можливе наступне звільнення.

Розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації від 05 липня 2011 року № 127/K-2011 ОСОБА_2 звільнений з роботи за пунктом 1статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку зі скороченням чисельності працівників апарату Одеської обласної державної адміністрації. 06 липня 2011 року видано трудову книжку та проведено з ним розрахунки.

Підставами для скорочення посади завідуючого сектором режимно-секретної роботи були розпорядження голови Одеської обласної державної адміністрації від 25 березня 2011 року № 205/А-2011 «Про затвердження структури та граничної чисельності правників підрозділів апарату Одеської обласної державної адміністрації» та від 21 квітня 2011 року № 272/А-2011 «Про затвердження штатного розпису апарату Одеської обласної державної адміністрації». Згідно з даними розпорядженнями скорочено низку посад, серед яких є посада завідуючого сектору режимно-секретної роботи апарату.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно частини 2 статті 36 Кодексу законів про працю України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Частинами 1-3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Згідно частини 2 статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні даного спору, не було з'ясовано наявність чи відсутність інших вакантних посад в Одеській обласній державній адміністрації, які відповідали б досвіду роботи та кваліфікації ОСОБА_2 та не встановлено неможливості перевести позивача за його згодою на інші вакантні посади.

При новому розгляді справи судам першої та апеляційної інстанцій необхідно з'ясувати чи вжила Одеська обласна державна адміністрація усіх заходів для переміщення або переведення своїх правцівників, чи працевлаштування їх на інше місце, як це передбачено частиною 2 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Крім того, судами не встановлено та не досліджено чи була надана згода профспілкового комітету на звільнення ОСОБА_2, у зв'язку із скороченням його посади.

Тобто, судам необхідно звернути увагу на дотримання з боку відповідача норм трудового законодавства України, які регулюють припинення трудових відносин, зокрема статті 40, частини 1 статті 43 та статті 492 Кодексу законів про працю України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що приймаючи рішення у даній справі, суди першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі дослідили обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також не дали оцінку всім доказам, з яких суди першої та апеляційної інстанцій виходили при винесенні рішень.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вказані порушення норм матеріального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до вимог частини 1 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій, із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_2 до Одеської обласної державної адміністрації про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді С.В. Білуга

О.І. Гаманко