Ухвала суду № 35962236, 20.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/23763/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.04.2011

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012

у справі № 2270/3994/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Продтекст»

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Продтекст» (надалі - позивач, ТОВ «Продтекст») звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому (надалі - відповідач, ДПІ у м. Хмельницькому), у якому просило суд визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Хмельницькому від 11.03.2011 № 0001581600/497 та № 0001591600/496.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.04.2011, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012, адміністративний позов ТОВ «Продтекст» задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Хмельницькому від 11.03.2011 № 0001581600/497 та № 0001591600/496.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку по декларації за грудень 2009 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалося за листопад 2009 року, за наслідками перевірок інших платників податків, які свідчать про порушення Закону України «Про податок на додану вартість», за результатами якої 02.03.2011складено акт № 1473/15-1/31157038 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 і пп. 7.4.5 п. 7.4 та пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, у зв'язку з безпідставним включенням до податкового кредиту податку на додану вартість по операції з поставки зерна гороху від ФГ «Калина».

На підставі акта 11.03.2011 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0001581600/497, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 5 657,00 грн., та нараховано штрафні санкції в сумі 3 915,00 грн.; № 0001591600/496, яким визначено позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 20 013,00 грн., у тому числі 16 010,00 грн. основного платежу та 4 003,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача щодо відсутності у позивача права на включення до податкового кредиту податку на додану вартість в сумі 31 666,67 грн., сплаченого в ціні придбаного у ФГ «Калина» гороху, є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції, посилаючись на те, що останній правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Із аналізу зазначених норм вбачається, що податкова накладна, видана платником податку, що поставляє товари/послуги, на вимогу їх отримувача, є єдиною та достатньою підставою для нарахування податкового кредиту останнього, за умови фактичного здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.10.2009 між позивачем та ФГ «Калина» укладено договір поставки № 2, за умовами якого ФГ «Калина» зобов'язалось в термін до 31.12.2010 поставити позивачу зерно гороху.

Виконання умов вказаного договору позивачем підтверджено наданими до суду та долученими до матеріалів справи документами, зокрема: видатковими накладними від 03.11.2009 № 49 і від 09.11.2009 № 51, податковими накладними від 03.11.2009 № 49 і від 09.11.2009 № 51, складською книгою ФГ «Калина» за 2009 рік та журналом реєстрації довіреностей за 2009 рік позивача. Факт оплати придбаного позивачем товару підтверджено квитанціями до прибуткових касових ордерів за період з 03.11.2009 по 27.11.2009, виписаними ФГ «Калина», касовою книгою позивача за 2009 рік та касовою книгою ФГ «Калина».

Судами також досліджено подальший рух придбаного позивачем зерна: його транспортування, зберігання на складах позивача, використання в господарській діяльності, що підтверджено первинними бухгалтерськими та податковими документами, складеними у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, судами встановлено, що придбаний у ФГ «Калина» горох в кількості 100 т позивач, окрім використання у власній господарській діяльності для виробництва круп, частково (в кількості 20 т) експортував по вантажній митній декларації від 19.11.2009 № 400000001/9/010801 на виконання зовнішньоекономічного контракту від 12.11.2009 № 17.

У зв'язку з цим, витрати, понесені позивачем в листопаді 2009 року, які засвідчують факт придбання товару, позивач відніс до складу валових витрат, а податок на додану вартість, сплачений в його ціні - до податкового кредиту звітного періоду.

Вищенаведені обставини свідчать про те, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за господарськими операціями згідно договору поставки № 2, які підтверджуються належними первинними документами. Відповідач, наведені позивачем доводи та встановлені судами обставини, не спростував.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, які скасували податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Хмельницькому від 11.03.2011 № 0001581600/497 та № 0001591600/496.

Таким чином, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому залишити без задоволення.

2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.04.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2012 у справі № 2270/3994/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна