Ухвала суду № 35962200, 13.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/78217/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2012

у справі № 2а/1570/3252/2011

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління № 17»

до Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23.03.2012 відмовлено у задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства «Будівельно-монтажне управління № 17» (надалі - позивач, ВАТ «Будівельно-монтажне управління № 17») до Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у м. Южному Одеської області ДПС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.04.2011 № 0000122310.

Суд першої інстанції дійшов висновку про непідтвердження реальності господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2012 скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог. При винесенні вказаного рішення суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правомірність формування позивачем валових витрат підтверджується оформленими належним чином первинними документами.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2012 та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.03.2012.

Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної із осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками ДПІ у м. Южному Одеської області ДПС проведено позапланову виїзну документальну перевірку ВАТ «Будівельно-монтажне управління № 17» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.01.2011. За результатами перевірки складено акт від 31.03.2011 № 148/11/23-1007/05459306, у висновках якого зазначено про порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), внаслідок чого занижено податок на прибуток за 4 квартал 2010 року у сумі 521 465,00 грн.; ч. 1, 5 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання підприємством вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів з ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД», ТОВ «Профстройплюс ЛТД», які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені такими правочинами.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.04.2011 № 0000122310 про визначення ВАТ «Будівельно-монтажне управління № 17» податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 521 465,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 260 732,50 грн.

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про помилковість висновків суду апеляційної інстанції та наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Пунктом 1.32 ст. 1 цього Закону передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, виходячи з наведених положень, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись неможливістю реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутністю необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо.

У світлі наведених рекомендацій судом першої інстанції встановлено, що фактично учасниками договірних відносин було здійснено лише обмін документами (договори, податкові накладні, товарні накладні, акти виконаних робіт, довідки), власне матеріали не переміщувались, їх відвантаження, передачу та зберігання, як і виконання робіт, не підтверджено. Суду також не були надані заявки на продукцію, обов'язковість складання яких передбачено п. 2.2.1 Договорів поставки, що містяться в матеріалах справи.

При цьому, позивач придбавав товари та послуги у контрагентів, що не мали достатніх технічних можливостей, трудових ресурсів, транспортних засобів, виробничого обладнання для виконання будівельно-монтажних робіт і надання та доставки матеріалів з огляду на час виконання, місцезнаходження їх виробничих потужностей та місце отримання зазначених робіт і матеріалів.

Обґрунтування своєї позиції недійсністю таких правочинів судом першої інстанції до уваги не прийнято, оскільки укладені між позивачем та його контрагентами договори у встановленому законом порядку недійсними не визнавались.

Водночас, колегія суддів погоджується з тим, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватись незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від видів стягнень за порушення інших галузевих інститутів законодавства.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не підтверджено факт реального придбання товарів та послуг у ПП «Одеська будівельна компанія», ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД» та ТОВ «Профстройплюс ЛТД» у відповідності до укладених між ними договорів та, відповідно, не підтверджено факт понесення ВАТ «Будівельно-монтажне управління № 17» витрат, що були пов'язані з таким придбанням.

Згідно статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Доводи касаційної скарги наводять достатньо підстав вважати, що при прийнятті рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права, що свідчить про необхідність скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Южному Одеської області Державної податкової служби задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2012 у справі № 2а/1570/3252/2011 скасувати.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23.03.2012 у справі № 2а/1570/3252/2011 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна