Постанова № 35961921, 10.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 року Справа № 907/69/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників:прокуратуриЯговдік С.М. - прокурор відділу Генеральної прокуратури Українипозивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)відповідачівне з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5 на постановувід 17.09.2013 р. Львівського апеляційного господарського судуу справі№ 907/69/13-г господарського суду Закарпатської областіза позовомЗаступника прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеводо Ужгородської міської ради Закарпатської областітретіх осіб - ОСОБА_6 - ОСОБА_5провизнання в частині недійсним рішення Ужгородської міської ради № 1404 від 16.04.2010р.

В С Т А Н О В И В :

У січні 2013 р. заступник прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом до Ужгородської міської ради, за участі третьої особи - ОСОБА_5 про визнання недійсним пункту 1.9 рішення Ужгородської міської ради Закарпатської області від 16.04.2010 р. № 1404 "Про надання земельних ділянок" (з урахуванням ухвали суду від 25.01.2013 р.).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі державного акта на право постійного користування землею від 16.08.2002 р. земельна ділянка по АДРЕСА_1 перебуває у постійному користуванні КЕВ м. Мукачево, проте, за спірним рішенням міської ради земельна ділянка військового містечка № 42 незаконно без погодження Міністерства оборони України, передана у власність гр. ОСОБА_6, який в подальшому відчужив земельну ділянку гр. ОСОБА_5

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 12.02.2013 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 20.03.2013 р. (суддя Русняк В.С.) позовні вимоги задоволені, визнано недійсним пункт 1.9 рішення Ужгородської міської ради Закарпатської області від 16.04.2010 р. № 1404 "Про надання земельних ділянок" в частині надання ОСОБА_6 у приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га АДРЕСА_1.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог, встановивши обставини щодо незаконності вилучення міською радою з постійного користування Збройних Сил України земельної ділянки, яка в подальшому за спірним рішенням передана у приватну власність ОСОБА_6

За апеляційною скаргою ОСОБА_5 Львівський апеляційний господарський суд (судді: Новосад Д., Михалюк О., Мельник Г), переглянувши рішення господарського суду Закарпатської області від 20.03.2013 р. в апеляційному порядку, постановою від 17.09.2013 р. залишив його без змін з тих же підстав, посилаючись на судові рішення Вищого господарського суду України в аналогічних спорах.

ОСОБА_5 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням та неправильним застосування судами норм матеріального та процесуального права, посилаючись на непідвідомчість вказаного спору господарським судам та необхідність розгляду даної справи за правилами КАС України, вказуючи на те, що позов про визнання недійсним пункту рішення міської ради не відповідає способам захисту, передбаченим законодавством, а також посилаючись на практику Європейського суду з прав людини вказує на відсутність у суду правових підстав для розгляду спору по суті та прийняття рішення у даній справі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутнього у судовому засіданні прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення судами першої та апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами -землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 65 Земельного кодексу України визначено, що землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

За змістом статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" та статті 77 Земельного кодексу України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Відповідно до частини 2 статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

За приписами Законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про оборону України" передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Пунктами 4, 45 та 50 Положення "Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 483 від 22 грудня 1997 року, передбачено, що землі, які виділені в користування Міністерству оборони України, забороняється займати для будівництва індивідуальних і кооперативних житлових будинків, гаражів, інших господарських будівель, а також під дачі та садово-городні ділянки. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, відділенням морської інженерної служби Військово-Морських Сил України, на обліку яких знаходяться земельні ділянки в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що Закарпатською прокуратурою з нагляду за додержання законів у воєнній сфері проведена перевірка з питань додержання службовими особами КЕВ м. Мукачево вимог Закону України "Про використання земель оборони" стосовно законності використання земель оборони, зокрема, щодо законності використання земельної ділянки загальною площею 15,5528 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, право постійного користування якою оборонним відомством посвідчується державним актом від 16.08.2002 року І-ЗК №001247, в ході якої встановлено, незважаючи на відсутність згоди Міністра оборони України на вилучення земельної ділянки площею 1,3272 га, а також на відсутність рішення щодо передачі земельної ділянки органу місцевого самоврядування, рішенням Ужгородської міської ради від 29.12.2007 р. № 565 спірну земельну ділянку вилучено з постійного користування Збройних Сил України.

Судами під час розгляду даної справи було встановлено, що порушення порядку вилучення земельної ділянки площею 1, 3272 га по АДРЕСА_1 з постійного користування КЕВ м. Мукачева військове містечко № 42 встановлено господарським судом Закарпатської області в рішенні від 29.06.2011 р. у справі № 5008/645/2011, яким визнано недійсним (нечинним) пункт 4 рішення Ужгородської міської ради від 29.12.2007 р. № 565 "Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок", яким було припинено право користування КЕВ м. Мукачева військове містечко № 42 на земельну ділянку площею 1, 3272 га по АДРЕСА_1 та переведено вказану територію до земель запасу міста.

16.04.2010 р. Ужгородською міською радою прийнято рішення № 1404 "Про надання земельних ділянок", пунктом 1.9 якого земельна ділянка площею 0, 10 га, що входить до складу земельної ділянки військовою містечко № 42 відведена та надана в приватну власність ОСОБА_6

За приписами статей 20, 21 Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земель, в тому числі земель оборони, в межах населених пунктів здійснюється відповідними сільськими, селищними, міськими радами. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони". Порушення порядку зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними відповідних рішень органів державної влади та органів місцевою самоврядування.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно пункту 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, беручу до уваги приписи законодавства та встановлені судами під час здійснення судового провадження обставини справи, стосовно відсутності згоди Міністерства оборони України на вилучення спірної земельної ділянки із земель оборони, судова колегія вважає прийняті у справі рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Доводи скаржника про те, що даний спір не підлягає розгляду у господарському суді, судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки в даній справі предметом спору є вимога щодо недійсності рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у приватну власність, а за змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 Цивільного кодексу України, статей 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України, рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності). Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Інші доводи заявника касаційної скарги, викладені ним у касаційній скарзі колегія вважає непереконливими та такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами справи.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.09.2013 р. у справі № 907/69/13-г та рішення господарського суду Закарпатської області від 20.03.2013 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач