Постанова № 35961887, 10.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2013 року Справа № 915/862/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І.за участю представників сторін:позивачаНіколащенка С.О., представник за дов. від 03.01.2012р.відповідача третьої особи Гордієнко Л.М., представник за дов. від 13.09.2013р. Петровського Д.О., представник за дов. від 28.12.2011р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Одеська залізниця"на постановувід 03.10.2013 року Одеського апеляційного господарського суду у справі№ 915/862/13 господарського суду Миколаївської області за позовомДержавного підприємства "Одеська залізниця" до Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаТовариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон"простягнення 60 855,60 грн.ВСТАНОВИВ:

У травні 2013 року Державне підприємство "Одеська залізниця" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт" про стягнення 60 855,60 грн. плати за зберігання вантажу.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 16.07.2013 року (суддя Гриньова-Новицька Т.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.10.2013 року (головуючий суддя Ярош А.І., судді Журавльов О.О., Лисенко В.А.), в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено наявність вини відповідача в простої вагонів та не надано належних доказів того, що відповідач не приймав чи відмовлявся від прийому вагонів.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Державне підприємство "Одеська залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою № 150 від 21.10.2013 року в якій, просить рішення і постанову по справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Свої доводи позивач обґрунтував неправильним застосуванням статті 46 Статуту залізниць України та пунктів 9, 10, 12 Правил користування вагонами і контейнерами.

Відповідач та третя особа надали відзив на касаційну скаргу, в яких просять рішення господарського суду Миколаївської області від 16.07.2013 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.10.2013 року залишити без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 24.08.2012 року між позивачем та Приватним акціонерним товариством "Київ-Дніпровське МППЗТ" укладено договір ДН-4/100 про експлуатацію залізничної під'їзної колії ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" дільниця № 3 Миколаївського виробничого району Ольшанської філії (т.1, а.с. 10-11).

За умовами цього договору експлуатується під'їзна колія, яка належить ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", та примикає стрілкою № 60 до колії № 32 станції Миколаїв-Вантажний Одеської залізниці і яка обслуговується локомотивом ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ".

Положенням пункту 14 договору встановлено, що вагони подаються філія ПАТ Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт" та іншим організаціям і підприємствам, які виконують операції на під'їзній колії відповідно до договорів, письмових прохань з дозволу керівництва ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" та начальника станції Миколаїв-Вантажний.

На шляху прямування на станції Горохівка Одеської залізниці вагони були затримані за наказом № 117, що прямували на станцію Миколаїв-Вантажний через неприйняття вагонів вантажовласником - філією Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" "Миколаївський річковий порт" (т.1, а.с. 21).

За цим фактом станцією затримки Горохівка Одеської залізниці складено акт про затримку вагонів форми ГУ-23а № 16 від 31.12.2012 року (т.1, а.с. 24).

Позивачем було нараховано відповідачу плату за зберігання вантажу з урахуванням часу затримки потягів на станції Горохівка Одеської залізниці на підставі відомостей плати за користування вагонами накопичувальної картки № 14020268 від 14.02.2013 року у сумі 60 855,60 грн. у т.ч. ПДВ (т.1, а.с. 30), яку відповідач підписав із запереченнями та не оплатив, що стало підставою позовних вимог.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій з врахуванням положень пункту 8 розділу 3 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999 року дійшли висновку, що акт загальної форми № 1 від 03.01.2013 року не містить підпису уповноваженого представника відповідача, тобто вказаний акт складено з порушенням вимог щодо оформлення актів загальної форми, а тому судами не прийнято вказаний акт в якості належного доказу по справі.

Касаційна інстанція не може погодитись з таким висновком, оскільки судами не враховано, що вказаний акт складено на проміжній станції Горохівка, тобто на підході до станції призначення, з приводу зберігання вантажів.

Порядок оформлення затримки вагонів на підходах до станції призначення передбачений пунктом 10 Правил користування вагонами і контейнерами (затвердженими Наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року № 113, зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 15.03.1999 року за № 165/3458), згідно з яким облік затриманих на підходах вагонів здійснюється станцією, на якій вони простоюють, на підставі акта про затримку вагонів, що складається станцією.

Усі дані, вказані в цьому акті, передаються станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" (додаток 5) до інформаційно-обчислювального центру залізниці та на станцію призначення.

Акт про затримку вагонів складається у трьох екземплярах - один залишається на станції затримки і два додаються до перевізних документів.

Станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини, передаючи йому копію Повідомлення про затримку вагонів не пізніше двох годин після його отримання (телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником).

Помилковим є посилання суду апеляційної інстанції на те, що вантаж надійшов на станцію Горохівка Одеської залізниці, оскільки ця станція є проміжною.

Що ж стосується взаємозв'язку між затриманням вагонів на станції Горохівка та невиконанням переробної спроможності Ольшанською філією ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", то судам необхідно було надати оцінку наявним в матеріалах справи доказам, а саме договору № ДН-4/100 від 24.08.2012 року на предмет узгодження сторонами переробної спроможності відповідних колій, відомостям подачі та забирання про фактичну наявність на станції призначення вагонів (а.с. 55-56 т.1), на час затримки спірного потяга на підході до станції та співставити зазначені у них відомості.

Крім того, для розгляду даного спору по суті судам необхідно було надати оцінку змісту акта № 16 від 31.12.2012 року, та врахувати правове становище комерційних агентів у даному випадку (стаття 295 Господарського кодексу України).

Також, необхідно мати на увазі, що плата за користування вагонами та за зберігання вантажу не є мірою відповідальності, яка застосовується лише за наявності вини сторони.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення обставин, що є суттєвими для вирішення спору по суті, а касаційна інстанція позбавлена права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 16.07.2013 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.10.2013 року у справі № 915/862/13 господарського суду Миколаївської області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

Касаційну скаргу Державного підприємства "Одеська залізниця" задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

С у д д і Н. Волковицька

Л. Рогач