Постанова № 35961769, 05.12.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2013 року Справа № 911/2198/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Палія В.В.,

за участю представників: позивача - Мацегоріна А.О.

відповідача -

розглянувши касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Київської області від 6 серпня 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2013 року у справі за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до ТзОВ "Призма-14" про стягнення 229 852,50 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом до відповідача про стягнення 229 852,50 грн. заборгованості, в тому числі 203402,45 грн. основного боргу, 610,21 грн. інфляційних втрат та 10057,44 грн. 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за укладеним договором №06/11-478 поставки природного газу від 25 серпня 2011 року.

Рішенням господарського суду Київської області від 6 серпня 2013 року (суддя Кошик А.Ю.) позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 15782,40 грн. пені, 10057,44 грн. 3% річних, 610,21 грн. інфляційних збитків, судовий збір. В частині стягнення основного боргу в сумі 203402,45 грн. провадження у справі припинено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2013 року рішення суду залишене без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник просить їх скасувати в частині припинення провадження у справі про стягнення 203402,45 грн. основного боргу, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін з наступних підстав.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що 25 серпня 2011 року між сторонами у справі був укладений договір №06/11-478 поставки природного газу, згідно умов якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити покупцеві (відповідачу) імпортований природний газ в обсязі, визначеному п.1.2 цього договору, а покупець зобов'язувався прийняти та своєчасно оплачувати природний газ в строки і на умовах, передбачених даним договором.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів та правильно встановлено судами попередніх судових інстанцій при розгляді справи, на виконання умов укладеного договору позивачем у вересні місяці 2011 року було передано відповідачеві природний газ на загальну суму 3408346,81 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі природного газу від 30 вересня 2011 року (а.с.19).

Суд вважає, що місцевий господарський суд при розгляді справи, дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази, належним чином оцінивши їх в сукупності, дійшов обгрунтованого висновку про те, що в порушення умов укладеного договору відповідач свої зобов'язання по оплаті за отриманий ним від позивача природний газ виконав частково, сплативши тільки 3204944,36 грн., внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 203402,45 грн., у зв'язку з чим позивачем відповідачеві були нараховані 3% річних в сумі 10057,44 грн., 15782,40 грн. пені та інфляційні втрати в розмірі 610,21 грн., що і стало підставою для звернення позивача до відповідача з даним позовом до суду.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, суд вважає, що місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обгрунтовано, з урахуванням всіх обставин справи, встановивши факт неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань за спірним договором, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 610,21 грн. інфляційних нарахувань та 10057,44 грн. 3% річних.

Крім того, як правильно було встановлено судами попередніх судових інстанцій при розгляді справи, за іншим укладеним між сторонами у справі договором поставки природного газу №06/10-606 від 17.08.2010 року станом на 31.12.2010 року рахується переплата відповідача в сумі 203402,45 грн., яка позивачем не була повернута відповідачеві та безпідставно використовувалась ним в своїй господарській діяльності.

У зв'язку з чим, відповідач виконував умови укладеного договору поставки природного газу №06/11-478 від 25.08.2011 року з врахуванням існуючої переплати, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом звірки взаєморозрахунків від 31.12.2012 року, підписаному між сторонами у справі. Зокрема, згідно складеного акту звірки взаєрозрахунків встановлений факт відсутності заборгованості відповідача за поставлений позивачем у вересні 2011 року природний газ.

У червні 2013 року відповідач звернувся до позивача з заявою №280 про зарахування зустрічних однорідних вимог, вважаючи припиненими зобов'язання сторін за укладеним договором (а.с.95). Позивач листом №31/18-3146 від 09.07.2013 року відмовив відповідачеві в проведенні зарахування вважаючи, що за вказаними договорами застосовано різні ставки оподаткування.

Відповідно до норм статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами, а також згідно частини 2 цієї статті в разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Згідно частини 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

На підставі частини 1 статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов'язання, внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника.

Зарахування можливе за наявності таких умов: зустрічність вимог - одночасна участь сторін у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому зобов'язанні;

- однорідність вимог (гроші, однорідні речі);

- настання строку виконання зобов'язання або визначення строку моментом запитання, або щоб термін виконання не був вказаний взагалі, тобто виконання можна було вимагати в будь-який момент;

- ясність вимог - відсутність спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання;

- звернення з заявою однієї сторони до іншої.

Тобто, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів, тощо); строк виконання щодо таких вимог настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Розглянувши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності при прийнятті оскаржуваних судових рішень, суди попередніх судових інстанцій дійшли вірного висновку про те, що строк виконання вимоги про повернення переплати за договором №06/10-606 вважається таким, що настав, оскільки в зазначеному акті звірки взаєморозрахунків сторони засвідчили про відсутність взаємних заборгованостей і у відповідача були відсутні підстави для подальшого звернення з вимогами про повернення переплачених коштів чи звернення до суду.

Оскільки різні ставки ПДВ стосуються виключного податкового обліку і не впливають на природу та розмір грошових сум, які сторони винні одна одній, а у випадку проведення зарахування зустрічних вимог до податкового обліку мають бути внесені відповідні корегування, що не впливає на загальну суму боргу, то колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх судових інстанцій про наявність підстав для припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, у відповідності до норм статей 203 Господарського кодексу України та 601 Цивільного кодексу України.

Згідно п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, в разі відсутності предмету спору.

Таким чином, враховуючи той факт, що в частині стягнення суми основного боргу спір врегульовано шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви відповідача, поданої після порушення провадження у справі, судова колегія вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача 203402,45 грн. суми основного боргу, у зв'язку з врегулюванням спору.

Крім того, згідно п. 7.3.1 укладеного договору №06/11-478, у разі порушення покупцем умов п. 4.1 цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

На підставі ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З огляду на викладене, суд вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 15782,40 грн. пені, нарахованої позивачем за період з 06.10.2011 року по 06.04.2012 року, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для їх зміни немає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Київської області від 6 серпня 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 жовтня 2013 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя В.І. Дерепа

Судді Б.М. Грек

В.В. Палій