Рішення № 3595862, 21.04.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.09 Справа № 6/101

За позовом

Закритого акціонерного товариства компанія “Райз”, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Племінний завод імені Літвінова”,

с. Сміле Слов’яносербського району Луганської області

про стягнення 451 978 грн. 40 коп.

за участю представників сторін:

від позивача –Сніжко Р.В., дов. № 838/1-07 UR від 18.12.07,

Гнілобоков М.П.,дов. № 578/2-07ДР від 11.12.07;

від відповідача –Ковальов С.О., дов. № 17 від 01.03.09;

в с т а н о в и в:

Обставини справи: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 451 978 грн. 40 коп., в тому числі: борг у сумі 290 981 грн. 49 коп., проценти за користування кредитом у сумі 622 грн. 28 коп., пеня у сумі 13 584 грн. 45 коп., збитки у сумі 116 392 грн. 59 коп., проценти за неправомірне користування коштами у сумі 15 848 грн. 52 коп. та інфляційні нарахування у сумі 14 549 грн. 07 коп.

Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, за яким останній визнає позовні вимоги частково в сумі 290 981 грн. 46 коп. та зазначає, що ця сума складається із заборгованості за договором № Х8 8352019 від 07.04.08, решта суми нарахована позивачем неправомірно, окрім цього розрахунок інфляційний зроблений невірно.

Представники позивача проти доводів відповідача заперечили та надали з цього приводу усні пояснення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши доводи представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

07.04.08 між ЗАТ компанія «Райз»(позивач по справі) та ТОВ «Племінний завод ім. Літвінова»(відповідач по справі) був укладений договір поставки на умовах товарного кредиту № Х8 8352019 з додатками до нього, за умовами якого позивач - «Постачальник» зобов’язується передати у власність відповідача –«Покупця» продукцію виробничо-технічного призначення –товар, а «Покупець»зобов’язався прийняти товар та оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу певний товар на суму 247 958 грн. 40 коп., який останній оплатив частково у сумі 57 119 грн. 89 коп., але залишилась заборгованість в сумі 190 838 грн. 51 коп., відповідно до п.2.2 договору позивач здійснив розрахунок заборгованості з урахуванням курсової різниці долару США до гривні. Оскільки вказана сума відповідачем в добровільному порядку сплачена не була, позивач звернувся до суду із даним позовом, за яким просить стягнути з відповідача окрім основного боргу в сумі 290 981 грн. 46 коп., ще і проценти за користування кредитом у сумі 622 грн. 28 коп., пеню у сумі 13 584 грн. 45 коп., збитки у сумі 116 392 грн. 59 коп., проценти за неправомірне користування коштами у сумі 15 848 грн. 52 коп. та інфляційні нарахування у сумі 14 549 грн. 07 коп.

Відповідач з позовні вимоги визнав частково з підстав, вказаних у відзиві.

Оцінивши матеріали справи та доводи позивача, суд, прийшов до наступного.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як було вказано вище, між сторонами у справі укладено договір поставки на умовах товарного кредиту № Х8 8352019 з додатками до нього, за умовами якого позивач зобов’язався поставити відповідачу відповідний товар на умовах товарного кредиту, а відповідач –прийняти товар, оплатити його вартість та сплатити відсотки за користування товарним кредитом.

Відповідно до п.2.1 договору визначено, що вартість товару та сума нарахованих відсотків визначена в гривнях, а також визначається в грошовому еквіваленті в іноземній валюті, відповідно до додатків.

Пунктом 2.5 договору сторони узгодили, що вартість частини товару, яка оплачується на умовах відстрочення кінцевого розрахунку, сплачується відповідачем в наступні терміни: перший платіж не пізніше 01.08.08 другий платіж –не пізніше 01.09.08; третій платіж –не пізніше 01.10.08; четвертий платіж –не пізніше 01.11.08.

Із матеріалів справи, в тому числі: видаткових накладних, довіреностей на отримання товару (арк. справи 34-57), а також розрахунку позивача вбачається, що ним, на виконання умов договору, поставлено товар відповідачу на загальну суму 247 958 грн. 40 коп., який останній оплатив частково в сумі 57 119 грн. 89 коп., що підтверджено банківськими виписками (арк. справи 58-68), у зв’язку з чим залишилась заборгованість на суму 190 838 грн. 51 коп. Вказана сума також визнана і відповідачем.

Пунктом 2.2. договору сторони встановили, що протягом дії договору, грошові зобов’язання відповідача існують і підлягають сплаті у гривнях. Сума в гривні, що підлягає сплаті визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни договору (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору, на офіційний курс гривні до іноземної валюти, який буде встановлений на день фактичної оплати відповідачем ціни договору (її неоплаченої частини).

Як свідчать матеріали справи, на момент поставки товару грошовий еквівалент вартості товару в доларах США складав 37 789,80 доларів США (5,05 грн.). На момент звернення позивачем до суду, вартість неоплаченого товару складає 190 838 грн. 51 коп., офіційний курс долара США за даними НБУ станом на 12.02.09 складав 7 грн. 70 коп., у зв’язку з чим позивачем вартість неоплаченого відповідачем товару визначена як 290 981 грн. 46 коп.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Наведені вище обставини та матеріали справи свідчать про те, що позивачем зазначена сума нарахована правомірно, у зв’язку з чим позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

Щодо стягнення з відповідача процентів за користування товарним кредитом, слід визначити, що умовами договору було передбачено, що відповідач сплачує як вартість товару так і відсотки за користування товарним кредитом. Так, у п.2.10 договору сторони узгодили, що до процентів застосовується порядок визначення розміру грошових зобов’язань відповідача та їх оплати, встановлений пунктами 2.2, 2.3 договору.

Також, в договорі сторони передбачили певний порядок розрахунку процентів за користування товарним кредитом.

Відповідно до актів здачі-приймання робіт (надання послуг), підписаних повноважними представниками сторін без доповнень та зауважень і скріплених печатками підприємств (акр. справи 69-100) позивачем були нараховані відсотки за користування товарним кредитом на загальну суму 7 191 грн. 68 коп. Вказана сума відповідачем була оплачена частково на суму 6 783 грн. 56 коп., у зв’язку з чим залишилась заборгованість по відсоткам на суму 622 грн. 28 коп. ( з урахуванням положень п.2.2 договору).

Приймаючи до уваги обставини справи, слід визначити, що розрахунок відсотків позивачем здійснений вірно і ці вимоги є обґрунтованими, у зв’язку з чим їх слід задовольнити.

Щодо стягнення з відповідача пені за період з 03.12.08 по 12.02.09 слід вказати на таке.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

В той же час, пунктом 7.3 договору сторони визначили, що відповідач, за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості товару та процентів за користування товарним кредитом, сплачує за кожен день прострочення на користь позивача пеню в розмірі 0,3 відсотка від суми боргу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.

В даному випадку, матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що ним умови договору, з урахуванням узгодженого сторонами графіку, виконувалися неналежним чином, у зв’язку з чим на момент звернення позивачем до суду залишилась заборгованість в сумі 290 981 грн. 49 коп. З огляду на викладене, слід визначити, що нарахування пені на вказану суму з боку позивача є обґрунтованим та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача процентів за неправомірне користування коштами в сумі 15 848 грн. 52 коп. та інфляційних в сумі 14 549 грн. 07 коп. слід визначити наступне.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 7.5 договору сторони встановили, що у випадку прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання по оплаті вартості товару та сплаті відсотків, останній сплачує на користь позивача відсотки за неправомірне користування коштами в розмірі 28 процентів річних з простроченої суми.

Тобто, сторонами при підписання договору був передбачений інший розмір відсотків за невиконання грошового зобов’язання.

Матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем, що останнім було припущено прострочення виконання зобов’язання з оплати поставленого товару в сумі 290 981 грн. 46 коп., у зв’язку з чим нарахування з боку позивача відсотків та інфляційних за наданим розрахунком є обґрунтованим. З огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача збитків в сумі 116 392 грн. 59 коп. слід визначити, що в обґрунтування цих вимог позивач посилається на п. 7.4 договору. За вказаним пунктом передбачено, що відповідач відшкодовує збитки, завдані позивачу невиконанням або неналежним виконання грошових зобов’язань. Сторони встановлюють розмір збитків позивача в твердій сумі в залежності від строків порушення зобов’язання 10% неоплаченої вартості товару за першим місяць із наступним збільшенням цієї суми на 10% за кожний повний чи неповний місяць прострочення. Збитки відшкодовуються в повній сумі понад неустойку.

Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки особі, права або законні інтереси якої порушено.

У розумінні статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Аналогічні приписи містяться у статті 225 Господарського кодексу України. Згідно з пунктом 1 якої до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до норми ст.19 Основного Закону держави –Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

В силу статей 42, 43, 33 ГПК України правосуддя в господарських сулах здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вказані положення позивач при зверненні з позовом мав обґрунтувати свої вимоги поданими суду доказами, а відповідач –спростувати доводи позивача. Тобто, виходячи з наведених приписів, згідно з принципом змагальності саме позивач мав надати суду певні докази понесених збитків. У разі ж надання позивачем відповідних доказів та невизнання певних обставин відповідачем, на останнього покладається обов’язок їх спростування.

Так, позивач зобов’язаний довести суду обставини щодо наявності шкоди, протиправної поведінки відповідача, яка спричинила шкоду, причинний зв'язок між шкодою та поведінкою, вину відповідача як підставу для настання відповідальності, підстави виникнення обов’язку відповідача по відшкодуванню збитків та надати докази понесених позивачем збитків у заявленому розмірі.

Позивачем не доведено, що ним понесені будь-які збитки в наслідок невиконання відповідачем зобов’язань за договором поставки на умовах товарного кредиту № Х8 8352019, а також причинний зв’язок між діями відповідача та заподіяними збитками. З огляду на викладене у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача збитків слід відмовити.

На підставі викладеного позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача та користь позивача борг у сумі 290 981 грн. 49 коп., проценти за користування кредитом у сумі 622 грн. 28 коп., пеню у сумі 13 584 грн. 45 коп., проценти за неправомірне користування коштами у сумі 15 848 грн. 52 коп. та інфляційні нарахування у сумі 14 549 грн. 07 коп. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судові витрати слід покласти на відповідача пропорційно обґрунтовано заявлених та задоволених вимог.

На підстав викладеного, керуючись ст.ст. 44,49,82,84,85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Племінний завод імені Літвінова». С. Сміле Слов’яносербського району Луганської області, вул. Первомайська, код 33253194, на користь:

- Закритого акціонерного товариства компанія «Райз», м. Київ, вул. академіка Заболотного, 152, код 13980201 борг у сумі 290 981 грн. 49 коп., проценти за користування кредитом у сумі 622 грн. 28 коп., пеню у сумі 13 584 грн. 45 коп., проценти за неправомірне користування коштами у сумі 15 848 грн. 52 коп. та інфляційні нарахування у сумі 14 549 грн. 07 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 3 355 грн. 85 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 87 грн. 61 коп., видати наказ позивачу.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Дата підписання - 22.04.2009.

Суддя Т.А.Василенко

Помічник судді Т.В.Шкуть