Постанова № 35953664, 02.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2013 р. Справа№ 910/17807/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Шевченка Е.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Дуб С.В., за довіреністю;

відповідача:Кузьменко М.В., за довіреністю;

розглянувши апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об"єднання "Південно-Західна залізниця"

на рішення господарського суду міста Києва від 10.10.2013

у справі № 910/17807/13 (суддя: Головатюк Л.Д. )

за позовом Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційного управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Солом'янського району м. Києва"

до Державного територіально-галузевого об"єднання "Південно-Західна залізниця"

про повернення коштів 8 834,01 грн.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Шляхово-експлуатаційного управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Солом'янського району м. Києва" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного територіально-галузевого об"єднання "Південно-Західна залізниця" про повернення коштів 8834,01 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.10.2013 у справі № 910/17807/13 позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на користь Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційного управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Солом'янського району м. Києва" суму попередньої оплати в розмірі 7673,02 грн., 3% річних в розмірі 137,48 грн., судовий збір в розмірі 1521,09 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державне територіально-галузеве об"єднання "Південно-Західна залізниця" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 10.10.2013 у справі № 910/17807/13 і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми процесуального та матеріального права.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 № 910/17807/13 у справі № 910/17807/13 сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2013 прийнято до розгляду справу № 910/17807/13. Розгляд апеляційної скарги призначений на 02.12.2013 об 11:30.

Також, зазначеною ухвалою було зобов'язано скаржника до дня слухання надати суду оригінал фіскального чеку від 24.10.2013 № 5937, що підтверджує направлення апеляційної скарги позивачу.

21.11.2013 представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду був поданий відзив на апеляційну скаргу.

28.11.2013 представником відповідача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду на виконання вимог суду було надано оригінал фіскального чеку від 24.10.2013 № 5937, що підтверджує направлення апеляційної скарги позивачу; письмові пояснення по справі.

02.12.2013 представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу і просив суд її задовольнити.

02.12.2013 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду міста Києва від 10.10.2013 у справі № 910/17807/13 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

26.01.2010 між Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно- західна залізниця" (відповідач/залізниця) та Комунальним підприємством "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Солом'янського району м. Києва" (позивач/ вантажовласник) було укладено договір № 7306881 (надалі - Договір).

З аналізу договору вбачається, що він за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В п. 3.1, 3.2 Договору сторони погодили, що вантажовласник здійснює попередню оплату залізниці, розмір якої визначається виходячи з очікуваного обсягу послуг на підставі діючих тарифів.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору вантажовласником була сплачена попередня оплата послуг.

В свою чергу залізницею на умовах Договору були надані послуги, але їх вартість була меншою ніж здійснена попередня оплата.

З пояснень представників сторін вбачається та підтверджується матеріалами справи, що точно розрахувати вартість та кількість послуг попередньо неможливо.

23.11.2011 між сторонами було складено акт звірки взаємних розрахунків, яким підтверджено виникнення на рахунку залізниці надлишку перерахованих вантажовласником коштів в сумі 7673,02 грн.

Зазначений акт підписаний в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін без будь яких зауважень і застережень та скріплений їх печатками, протокол розбіжностей відсутній.

Хоча, в п. 7.1 Договору сторони погодили строк його дії 3 роки, тобто до 26.01.2013 року, але послуги залізницею після 23.11.2011 не надавались, а позивачем не замовлялись.

31.08.2012 в зв'язку з тим, що після 23.11.2011 послуги залізницею не надавались, а позивачем не замовлялись, останній звернувся до залізниці з претензією № 504 про повернення надмірно перерахованих коштів.

Листом від 17.09.2012 № МРП - 87/1399 відповідач визнав наявність заборгованості та повідомив позивача про відсутність можливості повернення залишку невикористаних коштів внаслідок не найкращого фінансового стану.

Оскільки, з вересня 2012 року по серпень 2013 року залізницею не повернуто позивачу залишку невикористаних коштів в розмірі 7673,02 грн., то 29.08.2013 між сторонами повторно було складено акт звірки взаємних розрахунків, яким повторно підтверджено виникнення на рахунку залізниці надлишку перерахованих вантажовласником коштів в сумі 7673,02 грн.

Зазначений акт підписаний в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін без будь яких зауважень і застережень та скріплений їх печатками, протокол розбіжностей відсутній.

Не повернення відповідачем залишку невикористаних коштів в розмірі 7673,02 грн., стало підставою для звернення позивача з даним позовом.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що грошові кошти, які є предметом даного позову помилково отримані відповідачем, безпідставно ним набуті, збережені, так-як отримані шляхом списання відповідачем з особового рахунку позивача в якості попередньої оплати послуг, які не були надані залізницею, а позивачем не замовлялись, в зв'язку з чим підлягають поверненню.

Заперечуючи проти позовних вимог скаржник посилається на те, що Договором не передбачений його обов'язок повертати позивачу кошти у випадку, коли їх розмір перевищує вартість наданих послуг, що унеможливлює застосування положень ст. 1212 ЦК України.

До того ж, скаржник стверджує, що при вирішенні даного спору необхідно керуватись положеннями Статуту залізниці України, які визначають обов'язки, права та відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій установ і громадян які користуються залізничним транспортом.

Крім того, скаржник вважає, що з урахуванням положень ч. 2 ст. 9 ЦК України, ст. 315 ГК України, ст. 136 Статуту залізниці України позивачем пропущено шестимісячний строк позовної давності, який обчислюється відповідно до ст. 134 Статуту залізниці України.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

В силу приписів ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються також до витребування майна власником з чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З приписів ч.2 ст. 1214 Цивільного кодексу України, глави 13 Цивільного кодексу України зокрема ст. 179, 181, 190, 192 Цивільного кодексу України) випливає, що норми ст. 1212 Цивільного кодексу України повною мірою стосуються і випадків безпідставного набуття або збереження грошей.

Оскільки, статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання може виникати безпосередньо із закону, що регулює господарську діяльність, та господарського договору, то можливо зробити висновок, що кошти у даному випадку вважатимуться підставно набутими, якщо вони отримані за виконані послуги, передбачені договором.

У відносинах, щодо яких виник господарський спір, обов'язкова наявність попередньої оплати послуг передбачена п. 3.1, 3.2 Договору, але в зв'язку з тим, що точно розрахувати вартість та кількість послуг попередньо неможливо, позивачем було перераховано суму коштів за очікуваний обсяг послуг.

Однак, списуючи з особового рахунку позивача в якості попередньої оплати послуг кошти в розмірі 7673,02 грн., які не були надані залізницею, а позивачем не замовлялись, відповідач зберіг у себе кошти позивача без достатньої правової підстави, чим порушив вимоги закону, а отже, в силу норми ст. 1212 Цивільного кодексу України зобов'язаний їх повернути власнику.

Факт набуття та збереження коштів відповідачем за рахунок позивача підтверджується наявними в матеріалах справи актами звірки взаємних розрахунків.

Отже, вказані фактичні обставини підтверджують, що грошові кошти, які є предметом даного позову помилково отримані відповідачем, безпідставно ним набуті, збережені тому підлягають поверненню позивачу.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 402,99 грн., інфляційні збитки в сумі 758,00 грн.

Нормами ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Сплата процентів за користування чужими грошовими коштами є прямим обов'язком боржника на підставі положень ст. 536 ЦК України.

Однак, стаття 536 ЦК України сама по собі не встановлює розміру відсотків за користування грошовими коштами, віддаючи це на вирішення на рівні договору, закону, іншим актам цивільного законодавства.

Статтею 625 ЦК України надано можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, стягувати з нього суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом тощо.

Отже, зважаючи на зазначені положення законодавства, кредитор має право вимоги від боржника сплати індексу інфляції та процентів за зберігання та користування ним грошовими коштами кредитора до моменту, коли такі кошти були повернуті або перераховані боржником кредитору.

З оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції зробив власні перерахунки індексу інфляції, відсотків річних та встановив, що інфляційні збитки мають від'ємний результат (-61,34), а загальна сума процентів за договором складає 137,48 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Проаналізувавши власні перерахунки індексу інфляції та процентів суду першої інстанції колегія суддів вважає їх обґрунтованими та правильними, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимогу позивача про стягнення відсотків річних з відповідача на його користь частково, а саме в розмірі 137,48 грн. і обґрунтовано не стягнув з відповідача інфляційні збитки, так-як мають від'ємний результат.

Колегія суддів звертає увагу на те, що спір який розглядається, випливає не з договору перевезення (позивач не є ні вантажовідправником, ні вантажоодержувачем, ні перевізником за приписами ст. 307 Господарського кодексу України та ст. 909 Цивільного кодексу України), а з договору про надання послуг, пов'язаних з перевезенням (додаток № 1 до Договору).

Зазначені відносини хоч і є пов'язаними з економічної та юридичної точки зору, однак опосередковуються різними господарськими договорами (п. 22 Статуту залізниць України, а відтак немає підстав застосування скорочених строків позовної давності до спору.

До тог ж, лист 17.09.2012 № МРП - 87/1399 відповідача та акти звірки взаємних розрахунків, в розумінні положень ст. 264 ЦК України є діями, що свідчать про визнання скаржником боргу і як наслідок про переривання перебігу строку позовної давності.

Отже, позивачем було подано позов в межах строку позовної давності.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову частково.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 10.10.2013 у справі № 910/17807/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об"єднання "Південно-Західна залізниця" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 10.10.2013 у справі № 910/17807/13 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/17807/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді О.Ф. Синиця

Е.О. Шевченко