Рішення № 3594460, 21.04.2009, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

21 квітня 2009 р. Справа 7/40-09

за позовом: Приватного виробничо-комерційного підприємства "Ятрань", м. Житомир.

до: Відкритого акціонерного товариства "Калинівський Агрохім", м. Калинівка, Вінницька область.

про стягнення 333 714,26 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Юрчак Л.C.

Представники

позивача : Дідиченко О.О. - представник, довіреність № 2-Д від 22.01.2009 року.

відповідача : Катрич П.С. - представник, довіреність № 35 від 03.02.2006 року.

ВСТАНОВИВ :

Подано позов про стягнення з ВАТ "Калинівський Агрохім" на користь Приватного виробничо-комерційного підприємства "Ятрань" суми боргу у розмірі 333714,26 грн., в тому рахунку 243966,00 грн. основного боргу, 24989,92 грн. пені, 56356,15 грн. інфляційних втрат, 8402,19 грн. 3 % річних внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору від 20.11.2007 року № 20/11 в частині своєчасної та повної оплати вартості отриманого товару.

Ухвалою суду від 25.02.2009 року порушено провадження у справі № 7/40-09 та призначено до розгляду на 23.03.2009 року.

Відповідач в судове засідання 23.03.2009 року не з'явився, не надав витребуваних ухвалою суду від 25.02.2009 року доказів, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, оскільки ухвалу від 25.02.2009 року він отримав 02.03.2009 року, що підтверджується поштовим повідомленням № 106717 наявним в матеріалах справи.

Разом з тим 20.03.2009 року відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити участь в судовому засіданні його представника.

Враховуючи неявку відповідача, подане ним клопотання та ненадання сторонами витребуваних доказів в повному обсязі, суд відклав розгляд справи до 21.04.2009 року.

21.04.2009 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечує проти позову в частині стягнення пені на суму 7715,41 грн.. Свої заперечення відповідач мотивує тим, що відповідно до ст. 258 ЦК України щодо стягнення пені застосовується позовна даність в один рік, яку останній і просить застосувати у відношенні відповідної вимоги позивача.

За письмовим клопотанням представників позивача та відповідача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

20.11.2007 року між Приватним виробничо-комерційним підприємством "Ятрань" (Продавець) та ВАТ "Калинівський Агрохім" (Покупець) було укладено договір № 20/11, згідно п. 1.1 якого Продавець зобов'язувався передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язувався прийняти та оплатити в строк, встановлений договором мінеральні добрива.

В пункті 1.2 договору сторони узгодили кількість, ціну товару та загальну вартість Договору.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 243966,00 грн.. На підтвердження поставки позивач надав суду накладну № 121 від 29.11.2007 року та довіреність НБЕ № 496698 від 29.11.2007 року на ім'я Олійник Н.А..

Слід відзначити, що у вказаних первинних документах є посилання на договір від 20.11.2007 року № 20/11, що свідчить про поставку товару саме за умовами вказаного договору.

Проте відповідачем не було проведено розрахунків за отриманий товар в результаті чого і виник борг. Крім іншого, сума боргу в розмірі 243966,00 грн. підтверджується і актом звіряння розрахунків, який був підписаний сторонами 03.02.2009 року.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, в п. 3.1 Договору № 20/11 від 20.11.2007 року сторони встановили, що розрахунок за відвантажений товар здійснюється на протязі 10 днів. Оскільки поставку було здійснено 29.11.2007 року, розрахунок повинен був проведений до 10.12.2007 року.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням наведеного позовні вимоги про стягнення боргу в розмірі 243966,00 грн. з відповідача підлягають задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 24989,92 грн. пені, 56356,15 грн. інфляційних втрат та 8402,19 грн. 3% річних в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У п. 5.1. договору сторони закріпили, що у випадку затримки оплати за відвантажений товар покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочки платежу.

Слід зауважити, що статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені, 3 % річних, інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

При цьому судом здійснено перевірку розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат за результатами чого встановлено наступне.

Так, позивачем заявлено до стягнення 24989,92 грн. пені за період з 10.12.2007 року по 10.06.2008 року.

При цьому суд прийнявши до розгляду заяву відповідача про застосування позовної давності щодо пені вважає необхідним застосувати її з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

При цьому необхідно врахувати, що згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частина 5 ст.261 ЦК України вказує, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як вже вказувалось вище, відповідно до п.3.1 Договору № 20/11 від 20.11.2007 року з врахуванням здійсненої 29.11.2007 року поставки розрахунок повинен був бути проведений до 10.12.2007 року. Тобто саме з цієї дати (10.12.2007 року) починається перебіг строку позовної давності.

Також судом встановлено, що позивач звернувся до суду 19.02.2009 року, що вбачається із відбитку штемпеля відділення поштового зв'язку на описі вкладенні у цінний лист та на конверті в якому до суду надійшла позовна заява.

В частині 2 статті 264 ЦК України вказано, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

З врахуванням викладеного вище, період за який пеня підлягає стягненню починається з 19.02.2008 року, а закінчується 10.06.2008 року, а до нарахованої до цієї дати пені необхідно застосувати строк позовної давності.

Провівши підрахунок пені за вказаний період судом отримано суму 16184,41 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

В решті заявленої до стягнення пені суд відмовляє в зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Перевіривши розрахунок 3 % річних судом виявлено у ньому помилки, які полягають у неправильному визначенні розміру 3 % річних за один день, який зазначено позивачем в меншому розмірі. Крім того, позивач проводив розрахунок 3 % річних за період з 10.12.2007 року по 02.02.2009 року без врахування того, що в 2008 році кількість днів в році становила 366.

Проведений судом перерахунок привів до отримання 8421,83 грн. 3 % річних.

Як вбачається із викладеного судом при перевірці було встановлено неправильність обрахунку позивачем 3 % річних, але суд задовольняє заявлену до стягнення суму в межах вимог позивача ( 8402,19 грн. 3 % річних), оскільки вона є меншою від суми, яку отримав суд в результаті перевірки правильності їх обрахунку.

В наданому позивачем розрахунку інфляційних втрат судом також виявлено помилки.

Так, позивач заявив до стягнення інфляційні втрати за період з грудня 2007 року по грудень 2008 року. При цьому позивач сумуючи інфляційні втрати за вказаний період не врахував, що в липні-серпні 2008 року була дефляція, а тому від загальної суми інфляційних втрат необхідно було відняти суму боргу з врахуванням дефляційних показників. Натомість позивач у розрахунку за липень-серпень 2008 року вірно зазначаючи суму з врахуванням індексу інфляції не вносив до графи "Сума інфляційних за період" від'ємного значення.

Провівши перерахунок інфляційних втрат шляхом визначення середнього значення індексу інфляції за вказаний позивачем період судом отримано 54404,42 грн., в той час як позивачем заявлено до стягнення 56356,15 грн.. Оскільки позивач допустив помилку в обрахунку в стягненні 1951,73 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

З врахуванням встановлених обставин та наявних у справі первинних бухгалтерських документів суд вважає суму боргу відповідача перед позивачем в розмірі 243966,00 грн. доведеною.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду від 25.02.2009 року та від 23.03.2009 року відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, пені, 3 % річних, та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо відмови в стягненні 8805,51 грн. пені та 1951,73 грн. інфляційних втрат.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

За письмовим клопотанням позивача та відповідача 21.04.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 6, 11, п.1 ч.2 ст.258, ч.5 ст.261, ч.2 ст.264, ч.4 ст.267, ст.ст. 509, 525, 526, 527, ч.1 ст.530, ч.1 ст. 546, ст. 549, ч. 1 ст.550, ст.610, п.3 ч.1 ст.611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст. 625, 627, 628, 629 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, ч.2 ст.217, ст.230, ч.6 ст.232 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Калинівський Агрохім", вул. Чкалова, 1а, м. Калинівка, Калинівського району, Вінницької області, 22400 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 05487478, р/р - 26005055300292 в ВФ КБ "ПриватБанк" м. Вінниця, МФО - 302689) на користь приватного виробничо-комерційного підприємства "Ятрань", вул. Кибальчича, 2/4Б, кв. 10, м. Житомир, Житомирської області, 10009 - (інформація про реквізити - р/р - 26008301000541 в ЖФ ВАТ "ВТБ Банк", МФО-311346, ідентифікаційний код - 20423949) - 243966 грн. 00 коп. боргу, 16184 грн. 41 коп. пені, 8402 грн. 19 коп. 3% річних, 54404 грн. 42 коп. інфляційних втрат, 3229 грн. 57 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 114 грн. 20 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити в стягнені 8805,51 грн. пені та 1951,73 грн. інфляційних втрат.

5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 27 квітня 2009 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - ПВКП "Ятрань", вул. Кибальчича, 2/4Б, кв. 10, м. Житомир, 10009.

3 - відповідачу - ВАТ "Калинівський Агрохім", вул. Чкалова, 1а, м. Калинівка, Вінницька область.