Постанова № 35937885, 04.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2013 р. Справа№ 910/4199/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Рєпіної Л.О.

за участю представників сторін

від позивача: Бурдак О.В. - представник за дов. №19/0024 від 01.10.2013р.;

від відповідача: Печерний С.Л. - представник за дов. №2-393 від 16.08.2013р.,

розглянувши апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз", Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на рішення Господарського суду м. Києва від 25.06.2013 р.

у справі № 910/4199/13 (суддя: Стасюк С.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз"

до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

про стягнення 12 988 452,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 10417 016,41 грн. основного боргу, проценти за користування грошовими коштами в розмірі 1 068 214,62 грн., штраф за порушення грошового зобов'язання в розмірі 1 068 214,62 грн., 3 % річних з простроченої суми основного боргу у розмірі 426167,73 грн., 3 % річних з простроченої суми процентів за користування грошовими коштами у розмірі 8 838,74 грн. (з урахуванням заяви про збільшення заявлених позовних вимог).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2013р. у справі №910/4199/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" 10417016,41 грн. заборгованості, 142 984,25 грн. 3% річних та 55 952,72 грн. судового збору. В іншій частині позову - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2013р. у справі №910/4199/13 в частині відмови у стягненні процентів за користування чужими грошима в сумі 1068214,62 грн., штрафу за порушення грошового зобов'язання в розмірі 1068214,62 грн. та 3% річних з простроченої суми процентів за користування грошовими коштами у розмірі 8838,74 грн. Прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 1068214,62 грн., штрафу за порушення грошового зобов'язання в розмірі 1068214,62 грн. та 3% річних з простроченої суми процентів за користування грошовими коштами у розмірі 8838,74 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2013р. у справі №910/4199/13, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2013р. у справі №910/4199/13 в частині задоволення стягнення 10417016,41 грн. - суми основного боргу та 142984,25 грн. 3% річних. Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 10417016,41 грн. - суми основного боргу та 142984,25 грн. 3% річних. В іншій частині рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права.

Крім того, апелянт зазначив про необхідність застосування до спірних правовідносин ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2013р. у справі №910/64199/13, скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013р. «Про зміну складу колегії суддів» в зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці було доручено розгляд апеляційної скарги у справі №910/4199/13 колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів Рєпіної Л.О., Тищенко А.І.

11.09.2013р. в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду було оголошено перерву на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2013р. «Про зміну складу колегії суддів» в зв'язку з перебуванням суддів Рєпіної Л.О. та Суліма В.В. на лікарняному, було доручено розгляд апеляційної скарги у справі №910/4199/13 колегії суддів у складі: Тищенко А.І. - головуючий суддя, суддів Тарасенко К.В., Авдеєв П.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2013р. розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2013р. «Про зміну складу колегії суддів» в зв'язку з виходом суддів Суліма В.В. та Рєпіної Л.О. з лікарняного та участі судді Авдєева П.В. в іншому судовому процесі, було доручено розгляд апеляційної скарги у справі №910/4199/13 колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів Тарасенко К.В., Рєпіна Л.О.

13.11.2013р. в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду було оголошено перерву на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційні скарги, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2013р. підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз", Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалам справи, 29.09.2011 р. між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз") та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" було укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1109011190/Т15 (далі - договір - 1), предметом якого відповідно до умов договору є зобов'язання Газотранспортного підприємства надати Замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу Замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій, а Замовник зобов'язується сплатити кошти за надані послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами у розмірі, у строки та у порядку, передбаченому умовами цього Договору.

Відповідно до п. 2.4. договору 1 Газотранспортне підприємство приймає газ від Замовника на пунктах приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи та здійснює його транспортування по території України до ГРС, де передає газ Замовнику в загальному потоці в газорозподільні мережі.

Згідно п. 2.11.1. договору - 1 послуги по транспортуванню природного газу оформлюються Газотранспортним підприємством і Замовником актами наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами.

Договору 1 договір діє в частині транспортування газу до 31.12.2012 р., а в частині проведення розрахунків за надані Газотранспортним підприємством послуги - до повного виконання Замовником своїх зобов'язань за цим договором (п. 10.1. договору 1).

30.09.2011 р. позивач уклав з Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (далі - НАК "Нафтогаз України") договір № 14/2203/11 на купівлю - продаж природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями (далі - договір - 2), та Договір № 14/2215/11 на купівлю-продаж природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, що утримуються за рахунок бюджету та іншими споживачами (далі - договір - 3).

Згідно з п. 1.1. договорів-2,3 НАК "Нафтогаз" зобов'язалась передати у власність позивача у IV кварталі 2011 року та у 2012 імпортований природний газ для потреб суб'єктів господарювання, що виробляють теплову енергію, який використовується для виробництва теплової енергії, а позивач зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах Договорів-2 та З відповідно. Згідно з пунктами 3.1. договорів-2,3 НАК "Нафтогаз України" передає позивачу газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі споживачів позивача. Право власності на газ переходить від Продавця до позивача в пунктах приймання-передачі.

Відповідно до пунктів 5.1. договорів- 2, 3 ціна на природний газ та послуги з його транспортування встановлюються НКРЕ. У пункті 5.2. договорів- 2, 3 зазначено, що до ціни газу додається тариф на послуги з транспортування природного газу, та цим же пунктом визначений його розмір.

Загальна сума вартості природного газу за договором 2 складається з вартості фактично переданого за цим договором газу та фактично наданих послуг з його транспортування (пункт 5.6 договору 2).

Відповідно до п. 5.5. договору 3 загальна сума вартості природного газу за договором 3 складається із сум вартості місячних поставок газу.

Тобто, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач фактично придбав газ у НАК "Нафтогаз України" за ціною, до якої вже був включений тариф на його транспортування.

Порядок проведення розрахунків за природний газ визначений у статті 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" № 2476-VI від 08.07.2010 р., де зазначено, що кошти за природний газ, отримані гарантованим постачальником споживачів, зараховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, відкритий в уповноваженому Кабінетом Міністрів України банку. Забороняється зарахування коштів за природний газ, спожитий усіма категоріями споживачів на інші рахунки.

Алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств (надалі-Алгоритм), встановлений постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1529 від 25.12.2008 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповідності до норм Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та згідно з Алгоритмом Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" не мало змоги впливати на процедуру розщеплення коштів, що надійшли від споживачів на рахунок із спеціальним режимом використання, втім НКРЕ встановила такий механізм, при якому гроші за транспортування газу зараховувались не на рахунок НАК "Нафтогаз України" у відповідності до умов Договорів-2,3, а надходили на рахунок відповідача.

При цьому, у відповідності до умов п.2.11.1. договору-1, послуги по транспортуванню природного газу оформлюються Газотранспортним підприємством та Замовником актами наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами (далі-акти наданих послуг). Пунктом 2.11.4. вказаного Договору встановлено, що акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків Замовника з Газотранспортним підприємством. У пункті 4.4. зазначено, що вартість фактично наданих газотранспортним підприємством Замовнику послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг. Пунктом 4.6. Договору-1 закріплено, що у випадку, якщо Замовник є Гарантованим постачальником, то Замовник здійснює оплату послуг по транспортуванню газу в місяці, в якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок Газотранспортного підприємства в порядку, установленому Алгоритмом. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Замовником до 20 (двадцятого) числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Послуги з транспортування природного газу він отримував від НАК "Нафтогаз України", тому саме з нею узгоджував обсяги та вартість отриманого газу, а також послуг з його транспортування. Це підтверджується актами приймання передачі природного газу від 31.10.2011 р., 30.11.2011 р., 31.12.2011 р., 31.01.2012 р., 29.02.2012 р., 31.03.2012 р., 30.04.2012 р., 31.05.2012 р., 30.06.2012 р., 31.07.2012 р., 31.08.2012 р. до яких включена вартість послуг за транспортування.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції жодного акту приймання-передачі послуг з транспортування газу за Договором-1 відповідач не складав, позивачу їх не надсилав та відповідним чином не узгоджував.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з листами (наявні в матеріалах справи) у яких просив повернути зайво перераховані кошти.

Відповідач в свою чергу, листом № 1765/12-044 від 21.02.2012 р. повідомив позивача, що не має можливості повернути кошти та пропонував зарахувати передоплату на погашення заборгованості по іншим договорам, які укладені між сторонами у даній справі.

Крім того, листом № 5088/12-044 від 24.05.2012 року відповідач повідомив, що у позивача наявна заборгованість перед Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз", після погашення якої відповідач буде мати можливість розглянути питання повернення зайво перерахованих коштів за договором - 1.

08.11.2012 р. позивач звернувся до відповідача з претензією № 08/7111 у якій вимагав повернути грошові кошти у розмірі 11 281 860,69 грн., що були помилково перераховані відповідачу згідно договору 1.

Листом № 11440/6 від 26.11.2012 р. відповідач у відповідь на претензію від 08.11.2012 р. повідомив, що претензійні вимоги позивача не відповідають вимогам Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, сума коштів, які безпідставно були отримані відповідачем, станом на день розгляду даної справи в суді першої інстанції, становила 10 417 016,41 грн.

Згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

В той же час, норми ст. 1212 Цивільного кодексу України регулюють не договірні зобов'язання, коли між сторонами виникають цивільні відносини з певних юридичних фактів, зокрема безпідставного отримання особою майна, яке належить іншій особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Згідно ч. 1 ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині повернення на користь позивача безпідставно набутого майна, а саме грошові кошти у сумі 10417 016,41 грн.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування грошовими коштами в розмірі 1 068 214,62 грн., штрафу за порушення грошового зобов'язання в розмірі 1 068214,62 грн., та 3 % річних з простроченої суми основного боргу у розмірі 426167,73 грн., з огляду на наступне.

Включення процентів, які передбачено статтею 536 Цивільного кодексу України, до глави "Виконання зобов'язання" свідчить про те, що вони не належать ні до пені (стаття 549 Цивільного кодексу України, глава "Забезпечення виконання зобов'язань"), ні до процентів як виду цивільно-правової відповідальності (стаття 625 Цивільного кодексу України, глава "Правові наслідки порушення зобов'язань. Відповідальність за порушення зобов'язання").

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами розмір відсотків не погоджувався. Не встановлений він в даному випадку і законодавством, оскільки вказані у п. б ст. 231, п. 4 ст. 232 Господарського кодексу України проценти є саме штрафними санкціями за порушення договірних зобов'язань між сторонами.

У зв'язку з тим, що судом першої інстанції було відмовлено в стягненні з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 1 068 214,62 грн., суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з відповідача 3 % річних з простроченої суми процентів за користування грошовими коштами у розмірі 8838,74 грн.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня.

Згідно з ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається зі змісту договору - 1, сторонами не було забезпечено виконання відповідачем обов'язку щодо повернення суми попередньої оплати, проведеної замовником, в разі невиконання газотранспортним підприємством зобов'язань щодо надання послуг з транспортування природного газу, неустойкою у вигляді нарахування штрафу, а тому вимоги позивача про стягнення штрафу в розмірі 1 068 214,62 грн. є неправомірними , та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов"язань.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на статті 1212, 1214 Цивільного кодексу України, норми яких регулюють відносини, що виникають в результаті безпідставного отримання особою майна, яке належить іншій особі.

Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце. зокрема, у випадку коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним або коли закінчився строк дії договору, на підставі якого особа користувалася майном, тощо.

Так, для всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році»).

Враховуючи вищевикладені норми матеріального права, Київський апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок суми 3 % річних, погоджується з розрахунком суду першої інстанції, що обґрунтованими є вимоги позивача лише про стягнення трьох відсотків річних за період з 02.01.2013р. до 17.06.2013р., що становить 142 984,25 грн.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги частково.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

Доводи апелянта щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційних скаргах не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2013р. у справі №910/4199/13 підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз", Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" - задоволенню не підлягають.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз", Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2013р. у справі №910/4199/13 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/4199/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді К.В. Тарасенко

Л.О. Рєпіна