Рішення № 35935112, 05.12.2013, Дергачівський районний суд Харківської області

Справа №619/5098/13-ц

провадження №2/619/2082/13

РІШЕННЯ

іменем України

05 грудня 2013 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської областіу складіголовуючого - суддіБолибок Є.А.за участю секретаря судового засідання Молотко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6, ОСОБА_5 про усунення перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення та зняття з реєстраційного обліку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_5, в якому просила усунути їй перешкоди у здійсненні права власності на житловий будинок разом з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2; виселити ОСОБА_6 та ОСОБА_5 із зазначеного житлового будинку та зняти їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою. В обґрунтування позову позивач зазначила, що на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27 вересня 2002 року державним нотаріусом Дергачівської державної нотаріальної контори Харківської області Маренич Г.П., реєстраційний №2-2633, вона є власником жилого будинку з надвірними будівлями, який розташований в АДРЕСА_2. Позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1. Зазначена квартира належить відповідачу ОСОБА_6 та в цій квартирі позивач проживає разом з ОСОБА_8. Між сторонами існувала усна домовленість про те, що вони - ОСОБА_3 та ОСОБА_8 проживатимуть в належній ОСОБА_6 квартирі, а ОСОБА_6 та ОСОБА_5 проживатимуть у належному позивачу житловому будинку. У вересні 2013 року ОСОБА_6 звернулась до Комінтернівського районного суду м. Харкова та рішенням цього суду від 17 вересня 2013 року виселено ОСОБА_8 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 та знято його з реєстрації. У разі виселення з квартири позивач має намір проживати в належному їй житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2, але відповідачі не погоджуються добровільно звільнити займаний ними житловий будинок.

Відповідачі по справі подали до суду заперечення проти позову, в обґрунтування якого зазначили, що у 1993 році ОСОБА_6 за власні кошти придбала старий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2, який на той час був непридатним для житла. У період з 1993 по 1998 рік на місці вищезазначеного старого будинку за власні кошти та із власних будівельних матеріалів побудувала новий житловий будинок та господарські надвірні споруди, всі наведені факти підтверджуються відповідними документами, як повноцінному власнику житлового будинку було видано свідоцтво про право власності на даний житловий будинок. 31 травня 2002 року за нотаріально посвідченим договором дарування вона передала в дар своєму синові - ОСОБА_8 цей жилий будинок з надвірними будівлями. 27 вересня 2002 року ОСОБА_8 уклав зі своєю співмешканкою ОСОБА_3 фіктивний договір купівлі продажу житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_2, продаж будинку вчинено на суму 2000 гривень, яка на той момент була значно меншою ніж справжня інвентаризаційна вартість житлового будинку з надвірними будівлями. Загальна інвентаризаційна вартість житлового будинку за технічним паспортом на той момент складала 13602 гривні, що свідчить про те, що договір купівлі-продажу між сином та його співмешканкою ОСОБА_3 є фіктивним. Після укладання фіктивного договору купівлі-продажу житлового будинку усі правовстановлюючі документи на житловий будинок залишились в неї, так як ОСОБА_3 вони були не потрібні. Після цього з метою покращення своїх житлових умов вона за власні кошти разом із своїм цивільним чоловіком - ОСОБА_5 зробила капітальний ремонт житлового будинку.

У судовому засіданні відповідачі та їх представник ОСОБА_10 заперечували проти задоволення позову з підстав, які зазначені у письмових запереченнях.

У судовому засіданні прокурор прокуратури Дергачівського району Харківської області Сірик В.В. заперечувала проти задоволення позову.

У судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_12 просили позов задовольнити з підстав, які зазначені у позовній заяві.

Судом встановлені обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Згідно договору купівлі-продажу від 27.09.2002 року, зареєстрованого в реєстрі за №2-2634, ОСОБА_8 продав, а ОСОБА_3, купила жилий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_2.

Згідно рішення від 17 вересня 2013 року Комінтернівського районного суду м. Харкова, усунено ОСОБА_6 перешкоди в здійсненні права власності, виселено та знято з реєстраційного обліку ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_1.

Згідно акта депутата Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 29 жовтня 2013 року, ним обстежено домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2. У зазначеному житловому будинку постійно проживають ОСОБА_6 та ОСОБА_5.

Відповідно до довідки №02-22/1491 від 03 жовтня 2013 року, виданої Русько-Лозівським сільським головою, у по господарській книзі сільської ради житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 рахується за ОСОБА_3 та в будинку зареєстровані: ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Згідно довідки адресно-довідкового підрозділу ГУ ДМС України в Харківській області від 09.10.2013 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2.

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися позивачі, як на підставу своїх вимог, оцінивши ці докази в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних мотивів.

За положеннями ч.1 ст.317 та ч.1 ст.319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном і він реалізовує їх на власний розсуд.

Згідно із ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст.321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 379 ЦК України вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Глава 28 ЦК України визначає житло об'єктом права приватної власності.

Згідно ч.1 ст.383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно ч.1 ст.405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Судом встановлено, що відповідачі зареєстровані в спірному будинку та мешкають у ньому. ОСОБА_3 є власником спірного будинку.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно ч.1 ст.156 ЖК УРСР, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно ч.3 ст.156 ЖК УРСР, до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.64 ЖК УРСР, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Оскільки ОСОБА_3 є власником житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, відповідачі вселилися до цього будинку та проживають в ньому не як члени сім'ї власника будинку, то суд дійшов до висновку про виселення останніх.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, суд дійшов до висновку про виселення ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Щодо вимоги позивача про зняття відповідачів з реєстрації, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні цієї вимоги з наступних мотивів.

За теоретичним визначенням, позов - це матеріально-правова вимога до відповідача з приводу порушеного права, а належними сторонами в цивільному процесі є особа, якій належить право вимоги - позивач та особа, яка повинна відповідати за позовом - відповідач.

Кожна особа має конституційне право на судовий засіб захисту, зокрема право на пред'явлення позову в процесуальному розумінні. Відсутність же права на позов у матеріально-правовому розумінні є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні позову за безпідставністю.

Відповідно до ч.1 ст.33 ЦПК України, суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Згідно ст.11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV, реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері реєстрації фізичних осіб, затверджує відповідно до закону порядок реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні, зразки документів, необхідних для реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та місця перебування.

Згідно ст. 1 «Положення про Державну міграційну службу України», затвердженого Указом Президента України №405/2011 від 06 квітня 2011 року, Державна міграційна служба України (ДМС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України (далі - Міністр). ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Відповідно до п.20 ст.4 «Положення про Державну міграційну службу України», затвердженого Указом Президента України №405/2011 від 06 квітня 2011 року, ДМС України відповідно до покладених на неї завдань: здійснює реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб, веде відповідні реєстраційні обліки.

Таким чином, законодавством встановлений порядок реєстрації місця проживання осіб, відповідно до якого на Державну міграційну службу України покладені здійснення зняття з реєстрації місця проживання.

Як вбачається з заяви, ОСОБА_3 позов до Дергачівського РВ ГУ ДМС України в Харківській області не подавала, клопотання про залучення його до участі у розгляді справи у якості співвідповідача не заявляла.

До того ж, відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст.7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Оскільки суд задовольняє позов в частині виселення відповідачів з житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2, то з урахуванням вимог ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV, зазначене рішення є підставою для зняття з реєстрації відповідачів.

Згідно ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 59, 60, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_3 перешкоди у здійсненні права власності та виселити ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в судову палату по цивільних справах апеляційного суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ч.1 ст. 223 ЦПК України.

Суддя Є.А. Болибок