Ухвала суду № 35927659, 04.12.2013, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/8170/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Корольова Г. Ю.Номер провадження 22-ц/788/2599/13 Суддя-доповідач - Дубровна В. В. Категорія - 26

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

04 грудня 2013 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - Дубровної В. В.,

суддів - Криворотенка В. І., Сибільової Л. О.,

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім.М.В.Фрунзе»

на рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 10 жовтня 2013 року

у справі за позовом представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім.М.В.Фрунзе», третя особа - Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м.Суми,

про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок профзахворювання,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 10 жовтня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Сумське НВО ім. М.В.Фрунзе» на користь ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди 8 250 грн. 00 коп. та у відшкодування витрат на правову допомогу 300 грн.

Стягнуто з ПАТ «Сумське НВО ім. М.В.Фрунзе» на користь держави 114 грн. 70 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, а також вирішити питання судових витрат.

При цьому зазначає про відсутність правових підстав для стягнення моральної шкоди. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції не врахував взаємного ступеню вини сторін. Зазначає, що суд стягнув на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з вібраційною хворобою, за роботу у нешкідливих та безпечних умовах праці, тобто за відсутності передбачених на це законом підстав, а саме за відсутності порушення прав останнього на безпечні умови праці. Погоджуючись на запропоновані умови праці, ОСОБА_3 усвідомлював можливі негативні наслідки для свого здоров'я. За роботу у шкідливих умовах праці позивач отримував грошову доплату, додаткову відпустку тощо. Крім того, відповідач застрахував позивача у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, який за рахунок внесків відповідача здійснює позивачу доплату за втрату професійної працездатності та двічі надавав одноразову допомогу. Також вказує, що позивач за рахунок товариства повністю був забезпечений засобами індивідуального захисту, спецодягом та взуттям згідно нормативів. Однак, позивач, знаючи, що працює в шкідливих умовах праці, свідомо в порушення вимог ст.159 КЗпП України неефективно використовував засоби індивідуального захисту надані відповідачем для усунення шкідливих виробничих факторів, у зв'язку з чим отримав професійне захворювання. Судом не було враховано ту обставину, що виконання позивачем своїх посадових обов'язків не могло обійтись без впливу шкідливих виробничих факторів на його організм, оскільки в світі не існує досконалої технології, яка б повністю усувала їх настання. Крім того, при визначенні розміру спричиненої шкоди судом не було враховано принципів справедливості та розумності.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

02 серпня 2013 року представник ОСОБА_3- ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом.

Вимоги мотивував тим, що тривалий період працюючи на підприємстві у неналежних умовах з вини роботодавця, позивач отримав професійне захворювання, внаслідок чого втратив 65% професійної працездатності та став інвалідом третьої групи, що завдало йому моральної шкоди, яку просив стягнути з відповідача у розмірі 13 000 грн.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 15 червня 1977 року по 02 березня 2009 року перебував у трудових відносинах з ВАТ «Сумське НВО ім.М.В.Фрунзе». Працював на посадах котельника - збиральника третього розряду цеху №4 та стропольника третього розряду цеху №4, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.5).

За наказом № 1573/ок від 02 березня 2009 року позивача з 02 березня 2009 року звільнено з роботи за ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію на пільгових умовах (а.с.5 на звороті).

Під час роботи на підприємстві відповідача у зв'язку із впливом шкідливих умов виробництва позивач отримав профзахворювання.

27 січня 1997 року при виконанні трудових обов'язків з позивачем стався нещасний випадок, а 05 лютого 1997 року було складено акт №35 про нещасний випадок на виробництві. Згідно довідки лікувально - профілактичного закладу позивачу поставлений діагноз: травматична ампутація нижньої фаланги ІІ пальця правої кисті. ОСОБА_3 допущено порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці (а.с.39,40).

Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання за формою П-4 № 95 від 29 грудня 2007 року йому встановлений діагноз: хронічне обструктивне захворювання легень І-ІІ ступеня пилової етіології у фазі нестійкої ремісії. Емфізема легень І ступеня. Легенева недостатність І-ІІ ступеня. Захворювання професійне. Вібраційна хвороба ІІ ступеня від дії локальної вібрації (вегетативно-сернсорна поліневропатія верхніх кінцівок з ангіоспазмами пальців та стійкими вегетативно -трофічними порушеннями на кистях, міофіброзом м'язів передпліч та надлопаткової області, двосторонній плечево-лопатковий периартроз, ДОА ліктевих та променевозап'ястних суглобів зі стійким болевим синдромом та обмеженням функції верхніх кінцівок. Захворювання професійне. Нейросенсорна туговухість з помірним (ІІ ст.) ступенем зниження слуху професійного характеру, як основний діагноз та ДЕП, атеросклеротична І-ІІ ступеня з ХНМК переважно у вертебро -базилярному басейні. ІБС атеросклеротичний аортокардіосклероз. Гіпертонічна хвороба ІІ ступеня. Серцева недостатність І ступеня, як супутній діагноз.

24 березня 2008 року позивач пройшов первинний огляд спеціалізованою фтизіатричною МСЕК, за наслідками якого йому встановлено 65 % стійкої втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності на один рік з датою чергового переогляду 24 березня 2009 року (а.с.29-34,41,50-53).

04 березня 2013 року ОСОБА_3 пройшов повторний переогляд в цій же МСЕК, за наслідками якого йому встановлено 65% стійкої втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності безтерміново (а.с.7,25-28).

Вказані факти правильно і з достатньою повнотою встановлені судом першої інстанції на підставі належним чином досліджених та оцінених доказів.

За таких обставин суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що у зв'язку з професійним захворюванням, отриманим за час роботи на ПАТ «Сумське НВО ім. М.В.Фрунзе» в неналежних умовах праці, які виникли з вини цього відповідача, ОСОБА_3 зазнав немайнових втрат, а тому правильно поклав обов'язок їх відшкодування на даного роботодавця.

При цьому суд правильно виходив, з того, що у зв'язку із втратою 20 березня 2007 року чинності ст.ст.21, 28, 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», правовідносини, що виникли між сторонами регулюються ст.ст.153, 237-1 КЗпП України, а обов'язок по відшкодуванню заподіяної працівнику моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров'я через неналежні умови праці покладено на роботодавця або уповноважений ним орган.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 173 КЗпП України передбачено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Незважаючи на гарантоване державою право вільного вибору виду діяльності, яке передбачене ч.1 ст.43 Конституції України та абз.2 ст.5-1 КЗпП України, роботодавець в силу ст.43 Конституції України, ст.ст.153, 157 КЗпП України та ст.ст.6, 13 Закону України «Про охорону праці» зобов'язаний створити працівнику придатні для роботи безпечні умови, які б відповідали санітарно-гігієнічним та нормам охорони праці.

Посилання апелянта на те, що позивач був ознайомлений зі шкідливими умовами праці та знав про можливі шкідливі наслідки для свого здоров'я, не спростовують факту наявності вини роботодавця в неналежному забезпеченні нешкідливих умов праці та не є підставою для позбавлення позивача права на отримання відшкодування.

Доводи апеляційної скарги про не доведення факту моральної шкоди є безпідставними, оскільки втрата позивачем з вини роботодавця нормальних життєвих зв'язків, що безперечно вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, безумовно вказує на заподіяння йому немайнових втрат.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції враховував роз'яснення п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, та належно оцінив характер, обсяг страждань, яких зазнала позивачка та її немайнових втрат та інші обставини, зокрема стан його здоров'я, тяжкість вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках і виходив із засад розумності, виваженості та справедливості.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування у цій частині не вбачається.

У відповідності до ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім.М.В.Фрунзе відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 10 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -