Рішення № 35925231, 27.11.2013, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

______________

Справа №: 2/0109/3333/2012Головуючий суду першої інстанції:Тонкоголосюк О.В. Головуючий суду апеляційної інстанції:Шестакова Н. В.

РІШЕННЯ

"27" листопада 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіШестакової Н.В. СуддівАдаменко О.Г., Макарчук Л.В. При секретаріТаранець О.О розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації

за зустрічним позовом ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» про визнання дій протиправними та договорів недійсними

за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя АРКрим від 10 грудня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.06.2007 року ОСОБА_7 уклала з ЗАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір на суму 33180 доларів США строком до 15.06.2017 року зі сплатою 0,92 % на місяць; кредитні зобов'язання забезпечені іпотекою нерухомості за договором іпотеки від 15.06.2007 року між банком та ОСОБА_6; станом на 25.08.2011 року у ОСОБА_7 мається заборгованість перед Банком у розмірі 2638,41 доларів США, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 23739,71 доларів США; заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 2052,47 доларів США; заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 300,00 доларів США та пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором у розмірі 291,23 доларів США.

Ухвалою суду від 14.12.2011 року позов Банку в частині визнання дійсним договору іпотеки від 15.06.2007 року залишено без розгляду.

У листопаді та грудні 2012 року (а.с.156,186,т.1) ОСОБА_7 звернулася з позовом до ПАТ «ПриватБанк» про визнання дій протиправними та визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, зазначивши, що відповідачем порушені норми Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про банки та банківську діяльність», оскільки Банком не було складено графіку погашення кредиту та оплати відсотків; у кредитному договорі не зазначена реальна процентна ставка; підвищення процентної ставки з 11,04 % до 13,08 % за кредитним договором зроблено в односторонньому порядку без повідомлення позичальника і без обґрунтування такого підвищення; розрахунок Банку зроблено неправильно; кредитний договір укладений в наслідок обману з боку Банку щодо дійсних умов кредитування; ії як споживача не було поставлено до відома щодо істотних умов договору кредиту; кредитний договір є нікчемним, тому договір іпотеки, укладений в забезпечення нікчемного договору, є недійсним.

Ухвалою суду від 20 листопада 2012 року позовні заяви Банку і ОСОБА_7 об'єднані в одне провадження (а.с.183,т.1).

2

Рішенням суду першої інстанції позов Банку задоволено частково. Постановлено: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15.06.2007 року в розмірі 210275 грн. 77 коп., що за курсом 7,97 відповідно до службового розпорядження НБУ від 25.08.2011року відповідає 26383,41доларам США, звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 40,3кв.м. шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки, реєстровий № 697 від 15 червня 2007 року) ПАТ КБ «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, з початковою ціною предмета іпотеки для його реалізації згідно експертної оцінки. В задоволені решти вимог відмовити. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовити. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову Банку в позові, в також про задоволення її позову, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено тайну нарадчої кімнати; судом не перевірені розрахунки Банку, які не містять підстави нарахування збільшеної процентної ставки; обставини справи встановлені неповно; кредитний договір укладено на строк 10 років, вона здійснювала необхідні платежі, тому банк не мав право достроково звертати стягнення на предмет іпотеки; дійсність договору іпотеки судом не перевірялася, хоча відсутня згода дружини на передачу квартири в іпотеку, не враховані інтереси неповнолітньої дитини, не перевірені повноваження представника; договір доручення укладено з порушеннями.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову банку про виселення ОСОБА_6 з квартири, яка є предметом іпотеки, та зняття його з реєстраційного обліку не оскаржено, тому у зазначеній частині не переглядається.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги відповідно до ст.303 ЦПК України, заслухавши апелянта, а також представників банку та ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення в оскарженій частині, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки; апелянт - боржник за кредитним договором не виконувала свої зобов'язання належним чином, тому позов Банку підлягає задоволенню з урахуванням розрахунків Банку.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції в частині розрахунків заборгованості зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягають уточненню, в іншій частині рішення суду є законним та обгрунтованим.

За матеріалами справи вбачається, що 15.06.2007 року між Банком і ОСОБА_8 було укладено кредитний договір; у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 15.06.2007 року між Банком та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, посвідчений нотаріально, предметом якого зазначена квартира АДРЕСА_1; на підставі свідоцтва про шлюб від 03 липня 2009 року ОСОБА_8 змінила прізвище на ОСОБА_7, у зв'язку з чим ухвалою суду було уточнено призвіще третьої особи (а.с.184.т.1); за умовами кредитного договору Банком було видано ОСОБА_8 кредит в сумі 33180 доларів США на строк до 15.06.2017року зі сплатою 0,92 % на місяць (11,04% річних) на суму залишку заборгованості; за до п.7.1 кредитного договору позичальник зобов`язався проводити погашення заборгованості в наступному порядку: щомісяця в період сплати, з 15 по 20 число кожного місяця, надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 476,54 доларів США для погашення заборгованості за кредитом, яка складається з заборгованості за кредитом, за відсотками, комісії та інших платежів; за розрахунками

3

Банку позичальник не виконав узяті зобовязання, у зв`язку із чим станом на 25.08.2011 року у ОСОБА_7 перед Банком виникла заборгованість у розмірі 26383,41 доларів США, що за курсом 7,97 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 25.08.2011 року дорівнює 210275 грн. 77 коп., і складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 23739,71 доларів США, що складає 189205 грн. 49 коп.; заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 2052,47 доларів США, що складає 16358 грн. 18 коп.; заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 300,00 доларів США, що складає 2391 грн. 00коп.; пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором у розмірі 291,23 доларів США, що складає 1842 грн. 90 коп.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як зазначено у ст.ст.525,526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст.610,612,625 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За положеннями ст.589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

За п.п.3.8,24 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168, Банк повинен надати споживачу достовірну інформацію про умови кредитування та розпис сукупної вартості кредиту. У разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач.

Відповідно до ст.ст.12,33 спеціального Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено на підставі рішення суду.

За процедурою, встановленою ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти

4

рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Разом з тим, за ч.2 ст.35 зазначеного Закону положення частини першої статті 35 Закону не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що п.7.1 кредитного договору має чітке зазначення усіх платежів і строків здійснення цих платежів у виконання фінансових зобов'язань, що по суті є розписом платежів. Крім того, за матеріалами справи апелянт після укладення кредитного договору на протязі тривалого часу своєчасно сплачувала належні платежі відповідно до умов кредитного договору, що визнано апелянтом і свідчить про те, що їй було відомо графік погашення заборгованості за кредитним договором.

Як зазначено у п.23 договору іпотеки (а.с.11, зв.), позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається за письмовою вимогою про усунення порушень основного зобов'язання або умов іпотечного договору, яка надсилається іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику та зміст якою відповідає ст.35 Закону України «Про іпотеку». Розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки можливо, якщо протягом встановленого вимогою строку, але не менш тридцять днів, що надається для усунення порушень, вимога іпотекодержателя залишилась без задоволення, крім випадків, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричиняти знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

За матеріалами справи вбачається, що письмова вимога іпотекодавцю надсилалася. Крім того, за роз'ясненнями у п.24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» пред'явленням вимоги до поручителя є яку направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову.

Відповідно до ч.1 ст.39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотеко держателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо оцінки дійсності кредитного договору, виходячи з того, що на час укладення зазначеного договору законодавство не встановлювало жодних обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

За ст.ст.47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст.5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями.

Як свідчать матеріали справи, наявність у ПАТ КБ «ПриватБанк», який є правонаступником ЗАТ КБ «ПриватБанк», зазначеної генеральної ліцензії на день укладення кредитного договору не оспорювалися.

5

Є неспроможними доводи ОСОБА_7 щодо наявності дисбалансу договірних прав та обов'язків при оплаті кредиту у доларах США, оскільки стабільний курс долару США до національної валюти не передбачений.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що при укладанні кредитного договору в іноземній валюті апелянт повинна була усвідомлювати, що курс національної валюти України до долару США може змінюватися, тому повинен був передбачити та врахувати можливі коливання курсів валют на фінансовому ринку з відповідними наслідками, і що зміна курсу національної валюти відносно до іноземної не тягне за собою зміну об'єму прав та обов'язків сторін кредитного договору.

Відповідно до ст.36 Закону України «Про національний банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.

Як встановлено ч.1 ст.8 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», валютні курси встановлюються НБУ за погодженням із КМУ.

У сенсі роз'яснення у п.10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Наявність обману з боку Банку при укладенні кредитного договору не встановлено, апелянт не надала відповідних доказів в обгрунтування апеляційної скарги у зазначеній частині.

За роз'ясненнями у п.9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» Право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Відповідно до п.29 зазначеної постанови Пленуму передбачене статтею 1050 ЦК України право кредитодавця вимагати від позичальника дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, є самостійним. Реалізація такого права жодним чином не залежить від пред'явлення кредитодавцем вимог про розірвання кредитного договору відповідно до положення статті 651 ЦК.

Тому довід апеляційної скарги щодо необхідності необхідної умови звернення стягнення на предмет іпотеки розірвання кредитного договору не заслуговує на увагу.

Колегія суддів також погоджується з оцінкою судом першої інстанції договору іпотеки, як дійсного.

Колегія суддів звертає увагу на те, що додаткову позовну заяву про оспорювання договору іпотеки (а.с.186-189,т.1)у ОСОБА_7 подавала тільки у своїх інтересах, не зазначаючи про представництво інтересів іпотекодавця з наданням документа про наявність певних повноважень; підставою визнання недійсним договору іпотеки вона зазначала тільки те, що підлягає визнанню недійсним кредитний договір.

6

Апеляційна скарга на рішення суду подана також особисто ОСОБА_7 в своїх інтересах без зазначення на те, що рішення оскаржується нею і в інтересах іпотекодавця; доказів наявності у неї повноважень на представництво інтересів сина на час подачі апеляційної скарги також не надавала; в апеляційній скарзі зазначені додаткові правові підстави для визнання договору іпотеки недійсним, які не були зазначені у позовній заяві, зокрема, відсутність згоди дружини іпотекодавця на укладення договору іпотеки відносно сумісного майна.

Тільки в засіданні суду апеляційної інстанції 27 листопада 2013 року ОСОБА_7 надана довіреність від імені іпотекодавця - свого сина, за змістом якої ОСОБА_7 на час розгляду справи в суді першої інстанції мала право представляти в суді інтереси свого сина і подавати від його імені апеляційну скаргу.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає розгляду в частині оспорювання договору іпотеки тільки з підстави, що у разі визнання недійсним кредитного договору підлягає визнанню недійсним ї договір іпотеки; інші правові підстави, зазначені в апеляційній скарзі стосовно договору іпотеки обговоренню не підлягають.

Таким чином, оскільки кредитний договір є дійсним, відповідно є дійсним і договір іпотеки.

В частині розрахунків заборгованості за кредитним договором колегія суддів вважає необхідним виходити із висновків судової економічної експертизи від 31 жовтня 2013 року (а.с.245-255,т.3), якою визначені загальна сума заборгованості за кредитом в сумі 23 739,71 доларів США та заборгованість за кредитом в сумі 300,00 доларів США, всього заборгованість в сумі 24 039,71 доларів США.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Банком до суду першої інстанції були надані розрахунок заборгованості на а.с.5,т.1, який неможливо прочитати та перевірити, а також на а.с.41,т.1. Останній розрахунок є не зовсім зрозумілий, оскільки, починаючи з листопада 2008 року застосована підвищена процентна ставка 13,08 відсотків; крім того, з 22 квітня 2009 року у графі 6 зазначено про застосування процентної ставки за прострочку у розмірі 33.36. Представник Банку у засіданні суду апеляційної інстанції не зміг пояснити розрахунків в частині застосування 33,36 відсотків за прострочку, у зв'язку з чим, а також у зв'язку із відсутністю розгорнутого розрахунку Банку судом апеляційної інстанції була призначена судова економічна експертиза.

За змістом експертизи Банк не надав експерту усі необхідні документи, у зв'язку з чим експерт зробив висновки про неможливість визначення суми заборгованості за відсотками без урахування підвищення відсоткової ставки, а також з урахуванням підвищеної відсоткової ставки відповідно до умов п.2.3.1 кредитного договору від 15.06.2007 року та за пенею за вказаним кредитним договором станом на 25.08.2011 року.

Приймаючи до уваги засади змагальності та диспозитивності, колегія суддів вважає, що Банк не довів правильність своїх розрахунків в частині визначення заборгованості за відсотками та за пенею як на стадії розгляду справи в суді першої інстанції, так і на стадії апеляційного розгляду справи, оскільки суду апеляційної інстанції не було заявлено клопотань щодо призначення додаткової або повторної експертизи, не надано ніяких додаткових документальних даних для перевірки розрахунків у зазначеній частині і не надано доказів надання експерту усіх необхідних документів.

Колегія суддів звертає увагу також на неможливість застосування розрахунків Банку, оскільки в цих розрахунках необгрунтовано застосована підвищена відсоткова ставка 13,08.

За п.2.3.1 кредитного договору Банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в України і при певних умовах, при цьому Банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів.

7

Між тим, за матеріалами справи вбачається, що Банк своїм листом від 21.02.2009 року підтвердив той факт, що з боку правління банку було прийнято рішення не підвищувати відсоткові ставки за валютними кредитами з 03.02.2009 року, тому Банк

просив вважати лист від 31.12.2008 року, надісланий ОСОБА_7, про збільшення відсоткової ставки по іпотечному валютному кредиту таким, що втратив силу (а.с.86.т.1).

Як роз'яснено у п.28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1 ЦК у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58), всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10 січня 2009 року (Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Таким чином, відсутні правові підстави для застосування підвищеної відсоткової ставки у розмірі 13,08% з квітня 2009 року.

У зв'язку з наведеним розрахунки заборгованості, надані Банком, підлягали корегуванню і не можуть бути застосовані у тому вигляді, у якому вони надані суду.

Розрахунки заборгованості за кредитним договором, зроблені експертом, апелянт не оспорювала.

За правилами ст.10,11,60 ЦПК України, які встановлюють принципи змагальності і диспозитивності у цивільному судочинстві, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, шляхом надання належних і допустимих доказів, як встановлено у ст.ст.58,59 ЦПК України; доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Оскільки Банком не надано обгрунтованих розрахунків кредитної заборгованості в частині відсотків та пені без підвищення відсоткової ставки, колегія суддів вважає, що

розмір кредитної заборгованості, яка підлягає врахуванню при зверненні стягнення на предмет іпотеки, підлягає зменшенню відповідно до висновків експертизи до 191 596 (Сто дев'яносто одна тисяча п'ятсот дев'яносто шість) грн. 50коп., що еквівалентно сумі 24 039,71 доларів США за курсом 7,97, який застосовано Банком.

В іншій оскарженій частині рішення суду першої інстанції по суті спору постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмова суду першої інстанції в частині позову ОСОБА_7 про визнання протиправними дій Банку щодо застосування підвищеної відсоткової ставки також є обґрунтованою, приймаючи до уваги те, що по у цій частині спосіб захисту не відповідає характеру спірних правовідносин. Розмір кредитної заборгованості і застосування підвищеної відсоткової ставки повинні перевірятися як спірні обставини по справі при розгляді предмету позову.

Інші доводи апеляційної скарги апелянтом не доведені і не спростовують висновків суду першої інстанції щодо обґрунтованості звернення стягнення на предмет іпотеки.

8

Керуючись ст.ст.303,307,308,309 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10 грудня 2012 року змінити в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором, зменшивши розмір заборгованості за кредитним договором від 15.06.2007 року станом на 25.08.2011 року до 191 596 (Сто дев'яносто одна тисяча п'ятсот дев'яносто шість) грн. 50коп. В решті рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10 грудня 2012 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку на протязі двадцяти днів.

Судді:

Шестакова Н.В. Макарчук Л.В. Павловська І.Г.