Ухвала суду № 35922992, 10.12.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/5310/13 Головуючий у 1 інстанції: Парій О.В.

Суддя-доповідач: Боєва В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Боєвої В.В.,

Суддів Денисенко Т.С., Коваленко А.І.,

При секретарі: Хомяк К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Бердянськсільмаш» на заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 липня 2013 року за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Бердянськсільмаш» про стягнення коштів, належних при звільненні та середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Бердянськсільмаш» про стягнення коштів, належних при звільненні та середньої заробітної плати за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

В позові зазначав, що він з 19.05.1993 року працював на підприємстві відповідача. 21.03.2013 року він подав заяву про звільнення за власним бажанням. На підставі наказу № 31/10-02 від 10.04.2013 року його звільнено з 10.04.2013 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. На день звільнення відповідач не здійснив повний розрахунок належних до виплати сум. Посилаючись на ці обставини, просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку у сумі 84993,63 грн., середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 10.04.2013 року по 20.05.2013 року за 24 робочих дня в сумі 5867,52 грн. та вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 14668,50 грн.

Заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 липня 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Бердянськсільмаш» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в розмірі 79793,63 грн., а також середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 10.04.2013 року по 22.07.2013 року за 68 робочих днів в розмірі 16224,80 грн., всього 96018 грн. 43 коп.

В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Стягнуто з ПАТ «Бердянськсільмаш» на користь держави судовий збір в розмірі 960 грн. 18 коп.

У серпні 2013 року ПАТ «Бердянськсільмаш» звернулося до суду з заявою про перегляд заочного рішення суду.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 вересня 2013 року заяву ПАТ «Бердянськсільмаш» про перегляд заочного рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 липня 2013 року залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «Бердянськсільмаш» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судове засідання апеляційного суду представник апелянта не з'явився.

Судова колегія відхилила заяву апелянта від 03.12.2013 року про відкладення розгляду справи, в якій зазначено: «У зв'язку з відсутністю представника, який може представляти інтереси Публічного акціонерного товариства «Бердянськсільмаш» та з метою його залучення просимо відкласти розгляд справи на більш пізній строк» (а. с. 76).

При цьому колегія суддів виходила з того, що у відповідності до статті 27 ЦПК України участь в судовому засіданні є правом особи, яка бере участь у справі. Суд не вбачив підстав для відкладення розгляду справи в порядку ч. 1 ст. 305 ЦПК України, оскільки згідно даної норми процесуального права апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано судом поважними.

Крім того, з рекомендованого поштового повідомлення вбачається, що судову повістку про виклик у судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 04 грудня 2013 року представник апелянта отримав ще 01 листопада 2013 року, тобто, мав в своєму розпорядженні майже місяць для того, щоб надати повноваження стосовно представництва інтересів підприємства будь-якій особі (а. с. 69).

Апелянт, який є юридичною особою, вправі представляти свої інтереси в особі керівника підприємства, але жодних відомостей про те, що він не в змозі прибути в засідання апеляційного суду, апелянтом не надано. Таким чином, Публічне акціонерного товариство «Бердянськсільмаш» реалізувало надане йому статтею 27 ЦПК України право брати участь в судовому засіданні на власний розсуд.

З огляду на приписи статті 303-1 ЦПК України, якою визначено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду, судова колегія ухвалила розглянути апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Бердянськсільмаш» за відсутності представника апелянта, оскільки подальше відкладення розгляду справи суперечить вищевикладеним положенням процесуального права.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

У відповідності до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції вірно посилався на положення статей 116, 117 КЗпП України, якими визначено строки розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні та виходив з того, що відповідач не провів передбаченого законом розрахунку при звільненні 10.04.2013 року позивача ОСОБА_2

Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, належним чином оціненим доказам, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Частиною 3 статті 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 4 статті 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Основні доводи апеляційної скарги полягають в тому, що судом першої інстанції допущено неповне з'ясування обставин справи та їх доведеність, що мають значення для справи, в зв'язку з чим судом неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права.

Проте, такі доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження при апеляційному розгляді.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 працював в Публічному акціонерному товаристві «Бердянськсільмаш» з 19 травня 1993 року, остання посада - заступник генерального директора по ОКР - головний конструктор. На підставі наказу від 10.04.13 року 31/10-02 звільнено з 10 квітня 2013 року за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України (а. с. 4-5; 24).

В день звільнення та в наступні дні розрахунок з позивачем не здійснено. Заборгованість відповідача перед позивачем враховуючи компенсацію за 178 днів невикористаної відпустки, а також отримані ним суми, становить 79793,63 грн., що підтверджується довідкою з підприємства, середньоденна заробітна плата складає 238, 60 грн., що підтверджується наданими відповідачем довідками. Довідки підписані генеральним директором та в.о. головного бухгалтера та завірені печаткою, тобто, є належними та допустимими письмовими доказами (а. с. 25-27).

Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, належних йому від підприємства, проводиться у день звільнення, а статтею .117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженного ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи з положень статей 116, 117 КЗпП України, суд дійшов вірного висновку, що на користь позивача слід стягнути з ПАТ «Бердянськсільмаш» заборгованість по заробітній платі та компенсацію за 178 днів невикористаної відпустки - в загальній сумі 79793,63 грн., а також середній заробіток (за період з 11.04.13 року по 22.07.2013 року - день ухваленнясудового рішення) за 68 робочих днів в розмірі 16224,80 грн. (68 роб.дн. х 238,60 грн. в день = 16224,80 грн.).

Також суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку, оскільки відповідно до поданої заяви та наказу № 31/10-02 позивач звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням, а цієї нормою права не передбачено проведення таких виплат (а. с. 23-24).

Інший довід апеляційної скарги полягає в тому, що на думку апелянта позивач ОСОБА_2 пропустив тримісячний строк позовної давності, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Такий довід спростовується наступним.

З матеріалів справи видно, що позивач ОСОБА_2 звільнений з підприємства 10.04.2013 року, а звернувся до суду з даним позовом 21.05.2013 року, тобто, позивачем не пропущений тримісячний строк позовної давності (а. с. 1-3; 5; 24).

Судова колегія вважає за необхідне вказати, що Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" вирішив: «В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат». (Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2013 від 15.10.2013 р.).

Також апелянт посилається на те, що суд не врахував, що відсутня вина підприємства у невиплаті позивачу ОСОБА_2 розрахунку при звільненні, оскільки виконавчою службою було заарештовано рахунки підприємства.

Ці доводи апеляційної скарги є неспроможними, оскільки не підтверджені будь-якими належними та допустимими письмовими доказами.

Крім того, в пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено: «Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності».

Із апеляційної скарги вбачається, що інші доводи не мають належного обґрунтування у чому полягає порушення вимог матеріального і процесуального права, а тому не дають підстав для висновку щодо незаконності чи неправильності оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин судова колегія вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Бердянськсільмаш» відхилити.

Заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 22 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: