Рішення № 35912480, 06.12.2013, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа№592/12092/13-ц

Провадження №2/592/3097/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2013 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі головуючого судді Хитрова Б.В., при секретарі Баришевій А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми справу за позовною заявою Сумського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 22 вересня 2012 близько 19 год. 20 хв. керуючи автомобілем ВАЗ-21099 д.н. 21232СА, по вул. Л.Українки в районі будинку №7 в м. Суми скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_2. Після наїзду ОСОБА_1 залишив місце пригоди. Внаслідок ДТП постраждав ОСОБА_3, ушкодження були небезпечними для життя, (забій головного мозку, черепа). Вина відповідача у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, підтверджується вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 січня 2013 р. по справі № 1806/14618/12. Внаслідок отриманої травми ОСОБА_4 після надання спеціалізованої медичної допомоги перебував на лікарняному. Тимчасова непрацездатність тривала з 22.09.2012 р. до 09.10.2012 р. У звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням ОСОБА_4 була надана допомога по тимчасовій непрацездатності у розмірі 2820 грн. 48 коп. Тому представник позивача просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Сумської міської виконавчої дирекції Сумського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відшкодування суми завданих збитків в розмірі 2115 грн. 36 коп., які перерахувати на р/р 25600131193003 ПАТ КБ «Надра», м. Київ, МФО 380764, код 24019122.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить їх задовольнити.

Відповідач, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не зявився, причини неявки суду не повідомив, заперечень проти позову не надав.

Перевіривши матеріали справи та дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 22 вересня 2012 близько 19 год. 20 хв. керуючи автомобілем ВАЗ-21099 д.н. 21232СА, по вул. Л.Українки в районі будинку №7 в м. Суми скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_2. Після наїзду ОСОБА_1 залишив місце пригоди.

Внаслідок ДТП постраждав ОСОБА_3, ушкодження були небезпечними для життя, (забій головного мозку, черепа).

Судом встановлено, що вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 22 січня 2013 р. по справі № 1806/14618/12 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.

Внаслідок отриманої травми ОСОБА_4 після надання спеціалізованої медичної допомоги перебував на лікарняному. Тимчасова непрацездатність тривала з 22.09.2012 р. до 09.10.2012 р.

Судом встановлено, що відповідно до ст. 35 ЗУ «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» ОСОБА_4 була надана допомога по тимчасовій непрацездатності у розмірі 2820 грн. 48 коп.

Згідно із ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зазначена норма, що міститься в главі 82 ЦК України та регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.

Разом з тим правовідносини, повязані зі страхуванням різних видів, регулюються нормами глави 67 ЦК України.

Відповідно до ст. 980 ЦК України, предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і повязані з: 1) життям, здоровям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Статтею 999 ЦК України, передбачено, що законом може бути встановлений обовязок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоровя, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обовязкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Стаття 993 ЦК України, передбачає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до цієї норми до страховика переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки про відшкодування шкоди, лише в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування. В разі проведення страхових виплат за договором особистого страхування (життя, здоровя, працездатності, пенсійного забезпечення) таке право вимоги страховика до особи, відповідальної за заподіяння шкоди, не передбачено.

Зазначений висновок ґрунтується на комплексному аналізі норм ст. ст. 512, 993, 999 ЦК України, положень Основ законодавства України про загальнообовязкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року (далі - Основи) та Закону України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (далі - Закон).

Вказані закони визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообовязкового державного соціального страхування громадян та, зокрема, правову основу, економічні механізми і організаційну структуру загальнообовязкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Відповідно до ст.ст. 6, 20 Основ страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобовязання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків, основними джерелами коштів яких є внески роботодавців і застрахованих осіб.

Преамбулою Закону передбачено, що страхування на випадок тимчасової втрати працездатності є окремим видом загальнообовязкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Статтею 5 Закону визначено основні принципи страхування від нещасного випадку, якими, зокрема, є обовязковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю; державні гарантії реалізації застрахованими особами своїх прав; обовязковість фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності витрат, повязаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг в обсягах, передбачених цим Законом; формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; цільове використання коштів загальнообовязкового державного соціального страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності; відповідальності роботодавців та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за цим законом.

Згідно з п. 1 ст. 2 Закону субєктами страхування є: страховик - Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; страхувальник - роботодавець; застрахована особа - найманий працівник, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи, на користь яких здійснюється загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності. Обєктом страхування є тимчасова втрата працездатності застрахованою особою.

Таким чином, страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності є обовязковим особистим страхуванням.

Отже, оскільки страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності є обовязковим особистим страхуванням, ні Основи законодавства України про загальнообовязкове державне соціальне страхування, ні ЗУ «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», ні норми глави 67 ЦК України, не передбачають право страховика, який сплатив страхове відшкодування потерпілій особі, застрахованій за договором загальнообовязкового державного соціального страхування згідно із Законом, на звернення з вимогою до винної особи про відшкодування сплачених застрахованому страхових сум.

Крім того, задоволення таких вимог означало б заміну сторін у зобовязанні, в якому права застрахованої особи на отримання відшкодування перейшли б до страховика, у той час, як відповідно до ст. 515 ЦК України не допускається заміна кредитора в зобовязаннях, нерозривно повязаних з особою кредитора, зокрема про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоровя.

Оскільки сфера дії Закону поширюється виключно на застрахованих осіб, страхувальників та страховика й цим Законом, а також іншими нормативно-правовими актами не врегульований правовий механізм відносин Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності як страховика з іншими особами, відповідальними за шкоду, завдану життю та здоровю застрахованої особи, то до таких правовідносин підлягають застосуванню загальні положення ЦК України щодо страхування.

Дана правова позиція була відображена у постанові Верховного Суду України від 12.09.2011 року №6-21 цс 11 та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 24.04.2013 р. №6-5873св13.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Керуючись Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», ст.ст. 980, 993, 999, 1191 ЦК України, ст.ст. 5, 6, 11, 60, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Сумського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Сумської області через Ковпаківський районний суд м. Сум. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СуддяБ.В. Хитров