Рішення № 35906258, 26.11.2013, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1316/4612/12 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д..

Провадження № 22-ц/783/7341/13 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 37

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів - Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.,

секретаря Олексіва О.А.

з участю позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача Стасіва Р.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Щирецької селищної ради з участю третьої особи ОСОБА_6 про визнання права власності на земельну ділянку та визнання прав та обов'язків забудівельника в порядку спадкування за законом, зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2, Щирецької селищної ради про визнання права власності на земельну ділянку та спонукання до вчинення дій,-

встановила:

В січні 2008 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Щирецької селищної ради, просив суд визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 0,08 га, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_1, після смерті його батька ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Заочним рішенням Пустомитівського районного суду від 14.02.2008 року позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Пустомитівського районного суду від 11.04.2008 року заочне рішення від 14.02.2008 року скасоване, справу призначено до розгляду в загальному порядку.

В межах розгляду зазначеної справи ОСОБА_5 подала позовну заяву до відповідачів ОСОБА_2 та Щирецької сільської ради, в якій просила суд визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,08 га., яка розташована в АДРЕСА_1 і призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, зобов'язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у набутті та оформленні права власності на дану земельну ділянку, а також зобов'язати Щирецьку селищну раду належним чином оформити на неї право власності на дану земельну ділянку.

В обгрунтування зазначених вимог ОСОБА_5 покликається на те, що відповідно до договору дарування житлового будинку від 29.01.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу ОСОБА_8, вона набула право власності на житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 що належав її батькові ОСОБА_9 Набувши право власності на житловий будинок та користуючись прибудинковою земельною ділянкою, позивачка звернулась до Щирецької селищної ради з клопотанням про передачу їй безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,10 га. для будівництва та обслуговування належного їй на праві власності будинку. Однак Щирецька селищна рада зазначене клопотання позивачки залишила без задоволення та повідомила, що на підставі рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 14.02.2008 року, вказана земельна ділянка у розмірі 0,08 га, перейшла в порядку спадкування до ОСОБА_2 Стверджує, що протягом п'ятнадцяти років, ще до набуття права власності на житловий будинок та по сьогоднішній час, користується спірною земельною ділянкою, вирощує сільськогосподарську продукцію, а тому за набувальною давністю набула право на земельну ділянку.

Заочним рішенням Пустомитівського районного суду від 26.11.2009 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено.

Ухвалою від 20.11.2012 року заочне рішення від 26.11.2009 року скасовано, розгляд справи призначено на загальних підставах.

02.04.2013 року позивач ОСОБА_2 подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просив суд визнати за ним, як спадкоємем першої черги в порядку спадкування за законом, право власності на земельну ділянку площею 0,08 га, цільове призначення якої будівництво і обслуговування житлового будинку і господарських будівель, за адресою АДРЕСА_1 та визнати за ним права і обов'язки забудовника.

В обґрунтування своїх вимог позивач ОСОБА_2 покликається на те, що на підставі рішення Щирецької селищної ради № 63 від 15.02.1990 року його батькові ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, надано земельну ділянку площею 0,08 га., цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель, за адресою смт. Щирець, Пустомитівського району Львівської області. Рішенням Пустомитівської районної ради № 239 від 21.06.1990 року надано дозвіл ОСОБА_7 на будівництво індивідуального житлового будинку. Вважає, що таким чином його батько ОСОБА_7 фактично отримав у власність земельну ділянку, але за життя не встиг оформити державний акт на право приватної власності на землю, що стало перешкодою для оформлення спадщини після його смерті. З покликанням на ст. 1218 ЦК України та п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" просив позовні вимоги задовольнити.

Оскаржуваним рішенням від 17.09.2013 року первісний позов ОСОБА_2 до Щирецької селищної ради - задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 права та обов'язки забудівельника ОСОБА_7, щодо будівництва індивідуального житлового будинку на земельній ділянці площею 0,08 га, що розташована в АДРЕСА_1.

В задоволені інших позовних вимог ОСОБА_2 до Щирецької селищної ради - відмовлено.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_2, Щирецької селищної ради - відмовлено.

Рішення від 17 вересня 2013 року оскаржила ОСОБА_5

Вважає, що районний суд обґрунтовано відмовив ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку, однак не погоджується з висновком суду про підставність визнання за ОСОБА_2 прав та обов'язків забудівельника, оскільки такі не ґрунтується на нормах законодавства, а оскаржуване рішення в цій частині ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що згідно рішень Щирецької селищної ради народних депутатів та Пустомитівської районної ради народних депутатів від 15.02.1990 р. № 63 та від 21.06.1990 р. № 239 відповідно, ОСОБА_7 було надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку на спірній земельній ділянці. Однак з 1990 року до будівництва ОСОБА_7 не приступав, при цьому лише виготовив частину будівельного паспорта зазначеної ділянки.

Цим самим рішенням Щирецької селищної ради народних депутатів від 15.02.1990 р. № 63 зобов"язано ОСОБА_7 виготовити будівельний паспорт та укласти нотаріально посвідчений договір з КПП до 01.01.1991 року, а у випадку невиконання зазначених вимог ОСОБА_7 позбавлявся права забудови, на що судом першої інстанції не було звернуто уваги. На її думку, районний суд помилково застосував роз'яснення, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування», оскільки ОСОБА_7 будівельних робіт не проводив та документи, які б підтверджували його право на користування земельною ділянкою для забудови, у нього не було.

Крім цього, суд першої інстанції не надав правової оцінки порядку прийняття спадщини. Позивач ОСОБА_2 на момент смерті батька разом з ним не проживав, до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не звертався. Таким чином, вирішуючи питання про визнання за позивачем прав та обов"язків забудовника в порядку спадкування, суд помилково застосував норми цивільного законодавства, які визначають способи прийняття спадщини та не надав правової оцінки пропуску строку для прийняття спадщини.

Просить змінити рішення районного суду та ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах позивача ОСОБА_2 відмовити повністю. В решті рішення залишити без змін.

В запереченні на апеляційну скаргу позивач за первісним та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 вказує, що апелянт відповідно до ст. 292 ЦПК України не має права на апеляційне оскарження рішення районного суду, оскільки не зазначає, яким чином таке в частині часткового задоволення первісного позову зачіпає її інтереси.

Просить відхилити апеляційну скаргу, а рішення районного суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_4 на підтримання доводів апеляційної скарги, а також пояснення позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на їх заперечення, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи із наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, зазначений законами України.

Статтями 10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено,, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Задовольняючи частково та відмовляючи в іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 районний суд виходив з того, що оскільки спірне будівництво здійснювалось відповідно до закону, тому права та обов'язки забудовника входять до складу спадщини ОСОБА_7, а відтак, до позивача ОСОБА_2, як спадкоємця першої черги за законом, перейшло набуте за життя спадкодавця право забудівельника спірної земельної ділянки.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитись із висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено, що рішенням виконкому Щирецької селищної ради № 63 від 15.02.1990 року виділено ОСОБА_7 земельну ділянку площею 800 м.кв. по АДРЕСА_1. Зобов"язано забудовника ОСОБА_7 одержати в районного архітектора будівельний паспорт земельної ділянки та до 01.01.1991 року заключити договір з КПП, який посвідчити в нотаріальній конторі (а.с. 115).

Рішенням виконавчого комітету Пустомитівської районної ради народних депутатів № 239 від 21.06.1990 року надано дозвіл ОСОБА_7 на будівництво індивідуального житлового будинку на земельній ділянці площею 0,08 га. в смт. Щирець, за типовим проектом (а.с. 130).

Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно із ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтями 1218, 1219 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 є сином спадкодавця ОСОБА_7 (а.с. 16, 17), відтак, згідно із ст. 1261 ЦК України він належить до спадкоємців першої черги за законом.

Главою 86 ЦК України а також спеціальним законодавством, зокрема ЗУ "Про нотаріат", підзаконними нормативними актами, визначено нотаріальний порядок оформлення права на спадщину, що відповідає встановленій законодавством сукупності функцій, притаманній юрисдикційній діяльності судів та нотаріусів. Це знайшло також підтвердження у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику в справах про спадкування".

У разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкоємцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

В судовому засіданні встановлено, що спадкодавець ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, до дня смерті був зареєстрований та проживав в АДРЕСА_2 (довідка від 11.06.2013 року № 1385, а.с. 104).

Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні повідомив, на час відкриття спадщини із спадкодавцем ОСОБА_10 не проживав, із заявою в нотаріальну контору про прийняття спадщини після смерті батька не звертався.

Таким чином, у встановлений статтею 1270 ЦК України строк позивач ОСОБА_2 спадщину після смерті спадкодавця ОСОБА_7 не прийняв.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування" №7 від 30.05.2008 року, якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника його права і обов'язки як забудовника входять до складу спадщини.

Судом встановлено, що після виготовлення будівельного паспорта на забудову земельної ділянки та затвердження такого районним архітектором Пустомитівського району в липні 1990 року, ОСОБА_7 так і не розпочав здійснювати будівництво до 2006 року на земельній ділянці площею 0,08 га, що розташована в АДРЕСА_1.

При цьому. колегія суддів звертає увагу на те, що у п. 4 рішення виконкому Щирецької селищної ради № 63 від 15.02.1990 року передбачено, що у випадку недодержання терміну без поважних причин одержання технічної документації та заключення договору в нотаріальній конторі з КПП, ОСОБА_7 позбавляється права забудови по цьому рішенні.

Таким чином, колегія суддів оцінюючи наявні у матеріалах справи докази приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання за позивачем прав та обов"язків забудовника після смерті ОСОБА_7

В іншій частині рішення апелянтом не оскаржується, відтак апеляційним судом не перевіряється.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 2 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 вересня 2013 року в частині визнання за ОСОБА_2 прав та обов'язків забудівельника ОСОБА_7, щодо будівництва індивідуального житлового будинку на земельній ділянці площею 0,08 га, що розташована в АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цих вимог.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: Ю.Р. Мікуш

О.Ф. Павлишин