Рішення № 3589644, 30.03.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 33/369

30.03.09

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Астеліт»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий Банк»

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

товариство з обмеженою відповідальністю «Новасел»

про стягнення 24 000 000,00 грн. боргу за банківською гарантією.

За участю представників сторін:

від позивача: Решетняк Н.Б. –представник за довіреністю № 209/09-а від 02.02.2009 року;

Ткаченко О.П. –представник за довіреністю б/н від 13.10.2008 року;

від відповідача Єкімук О.Л. - представник за довіреністю № 101-ГО/09 від 24.03.2009 року;

Галдецький В.А.- представник за довіреністю № 85-ГО/09 від 20.02.2009 року;

від третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Ярошенко Р.В. - представник за довіреністю б/н від 20.06.2008 року.

встановив :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Астеліт»звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий Банк», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю «Новасел», про стягнення 24 000 000,00 грн. боргу за банківською гарантією.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач надав позивачу Гарантію оплати від 18 травня 2007 р. № 164/Г-07 (далі –«Гарантія»), до якої були внесені зміни Повідомленням від 20 липня 2007 р. № 1 та Повідомленням від 24 січня 2008 р. № 2. Відповідно до Гарантії, відповідач безвідклично гарантував заплатити позивачу суму, загальний розмір якої не перевищує 24 000 000 гривень, у випадках, якщо позивач передав третій особі для реалізації продукцію за Договором від 19 вересня 2006 р. № АS06-UAG-360 (далі –«Договір»), а третя особа не оплатила продукцію протягом 30 календарних днів після її передачі. Позивач направив відповідачу Платіжну вимогу від 15 травня 2008 р. № 3893 (та додані документи) про сплату суми Гарантії. Відповідач листом від 21 травня 2008 р. № 8480 відмовив позивачу у задоволенні його вимог. Позивач направив відповідачу Повторну вимогу від 23 травня 2008 р. № 4020/1 про сплату суми Гарантії.

Суму Гарантії відповідач позивачу не сплатив.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15 жовтня 2008 р. порушено провадження у справі № 33/369, розгляд справи призначено на 28 листопада 2008 р.

У судове засідання 28 листопада 2008 р. з’явились представники сторін та подали документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 15 жовтня 2008 р.

Представник відповідача через загальний відділ діловодства подав клопотання про залучення у справу товариства з обмеженою відповідальністю «Новасел»у якості відповідача-2. Суд відмовив в задоволенні цього клопотання представника відповідача у зв’язку з його необґрунтованістю.

В судовому засіданні представник позивача подав клопотання про залучення до участі у справі товариства з обмеженою відповідальністю «Новасел»у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, та заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Суд задовольнив клопотання представника позивача про залучення до участі у справі товариства з обмеженою відповідальністю «Новасел»у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача та прийняв заяву про збільшення позовних вимог.

Керуючись статтями 27, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Новасел", суд відклав розгляд справи 17 листопада 2008 р.

У судове засідання 17 листопада 2008 р. з’явились представники сторін.

Через загальний відділ діловодства від представника відповідача надійшов відзив на заяву про збільшення позовних вимог, а також клопотання про зупинення провадження у справі на підставі частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, яке представники відповідача підтримали у судовому засіданні та просили зупинити провадження у справі до вирішення пов’язаної з нею справи № 6/321.

Представники позивача заперечували проти зупинення провадження у справі, просили відмовити у задоволенні клопотання відповідача.

Представники третьої особи підтримали клопотання про зупинення провадження у справі.

Суд відмовив в задоволенні клопотання представників відповідача про зупинення провадження у справі на тій підставі, що справа № 6/321 не пов’язана з даною справою.

Представники позивача подали документи на виконання вимог ухвали суду від 28 жовтня 2008 р.

Представник відповідача заявив клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з необхідністю подання апеляційної скарги на ухвалу суду про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, судом була оголошена перерва до 08 грудня 2008 р.

Відповідач подав апеляційну скаргу на ухвалу від 28 жовтня 2008 р. Господарського суду м. Києва у справі № 33/369. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2008 р. відмовлено відповідачу у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу від 28 жовтня 2008 р. Господарського суду м. Києва у справі № 33/369.

17 грудня 2008 р. відповідач подав касаційну скаргу на ухвалу від 04 грудня 2008 р. Київського апеляційного господарського суду у справі № 33/369. Постановою від 18 лютого 2009 р. Вищого господарського суду України в задоволенні касаційної скарги відмовлено. Ухвалу від 04 грудня 2008 р. Київського апеляційного господарського суду у справі № 33/369 залишено без змін.

Ухвалою від 27.02.2009 р. Господарського суду м. Києва розгляд справи призначено на 17 березня 2009 р.

В судове засідання 17 березня 2009 р. представники відповідача та третьої особи не з'явилися, проте від представника третьої особи через загальний відділ діловодства надійшла телеграма про відкладення розгляду справи. Представники позивача у судове засідання з’явились.

Керуючись статтями 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи неявку представника відповідача та клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача про відкладення розгляду справи, суд відклав розгляд справи 30 березня 2009 р.

У судове засідання 30 березня 2009 р. з’явились представники сторін.

Через загальний відділ діловодства від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, а також про направлення поштової кореспонденції.

Через загальний відділ діловодства від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке представники відповідача змінили в судовому засідання та просили суд зупинити провадження у справі до вирішення по суті справи № 6/321.

Представник третьої особи підтримав клопотання представників відповідача про зупинення провадження у справі, а у разі відмови в його задоволення просив відкласти розгляд справи.

Представники позивача проти клопотання представників відповідача про зупинення провадження у справі заперечували.

Суд відмовив у задоволенні клопотання представників відповідача про зупинення провадження у справі до вирішення по суті справи № 6/321 у зв’язку із його необгрунтованістю.

Представники позивача надали пояснення по справі, відповідно до яких просять суд задовольнити вимоги позивача у повному обсязі, стягнути з відповідача 24 000 000,00 гривень боргу за банківською гарантією, інфляційний збиток 2 208 000, 00 гривень, 2 707 594,52 гривень неодержаного доходу, процентів за користування чужими грошима 1 917 369,86 гривень, трьох відсотків річних 479 342,47 гривень, витрати по сплаті державного мита в сумі 25 500,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.

Представники відповідачів заявили усне клопотання про оголошення перерви для надання можливості підготувати і подати заяву про відвід судді.

Представники позивачів проти клопотання представників відповідача про оголошення перерви для підготовки та подання заяви про відвід заперечували.

Представник третьої особи про оголошення перерви для підготовки та подання заяви про відвід судді підтримав.

Представники відповідачів заявили усне клопотання про оголошення перерви для надання можливості ознайомитися з рішенням по справі № 6/321.

Представники позивача проти вищезазначеного клопотання представників відповідача заперечували у зв’язку із тим, що справа № 6/321 не пов’язана із даною справо.

Представник третьої особи клопотання представників відповідача про оголошення перерви підтримав.

Представники відповідача підтримали позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи підтримав позицію, викладену у відзиві на позов.

В судовому засіданні оголошена перерва до 15 год. 30 хв.

В судовому засіданні 30.03.2009 року оголошено повний текст рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Суд встановив, що відповідач надав позивачу Гарантію оплати від 18 травня 2007 р. № 164/Г-07 (Гарантія), до якої були внесені зміни Повідомленням від 20 липня 2007 р. № 1 та Повідомленням від 24 січня 2008 р. № 2. З урахуванням внесених змін, відповідно до Гарантії, відповідач, відкидаючи можливі права заперечення та захисту, які можуть виникнути у боржника-повіреного, безвідклично гарантував заплатити позивачу суму, загальний розмір якої не перевищує 24 000 000 гривень, у таких випадках (разом –гарантійний випадок):

а) позивач передав для реалізації третій особі продукцію в порядку, передбаченому Договором від 19 вересня 2006 р. № АS06-UAG-360 (Договір);

б) третя особа не виконала свої платіжні зобов’язання, передбачені Договором, протягом 30 календарних днів з дати передачі їй партії продукції у розмірі відповідного платежу, зазначеного в товаротранспортних або видаткових накладних і рахунку-фактурі позивача.

При цьому Гарантією відповідач зобов’язався сплатити позивачу будь-яку суму в межах 24 000 000 гривень протягом 5 банківських днів після отримання від позивача (разом – вимога по Гарантії):

- копій неоплачених третьою особою рахунків-фактур позивача на продукцію, передану третій особі за Договором;

- копій товаротранспортних або видаткових накладних, з підписом уповноваженої особи третьої особи, що свідчать про отримання третьою особою від позивача продукції згідно Договору;

- першої письмової вимоги в оригіналі, з посиланням на Гарантію, засвідченої підписами уповноважених осіб позивача, за умови, що у вимозі буде вказано, що сума, яку позивач вимагає сплатити, має бути сплачена у зв’язку з настанням гарантійного випадку, і будуть вказані обставини, що сталися.

Відповідно до Гарантії, вона залишалася чинною до 17 травня 2008 р.

При цьому в Гарантії відповідачем було зазначено, що вона складена у відповідності з Уніфікованими правилами Міжнародної торгової палати для гарантій по першій вимозі (публікація МТП № 458), що є обов’язковими для всіх сторін гарантійного зобов’язання.

Суд дійшов висновку, що Гарантія відповідає вимогам § 4 глави 49 Цивільного кодексу України та статті 200 Господарського кодексу України.

Суд також дійшов висновку, що відносини позивача, відповідача та третьої особи, що випливають з Гарантії, регулюються Уніфікованими правилами Міжнародної торгової палати для гарантій по першій вимозі, публікація № 458 (далі –«Правила») з огляду на таке. Зі змісту правил випливає, що вони є звичаєм ділового обороту, який містить усталені правила поведінки у сфері платіжних гарантій.

Відповідно до частини 1 статті 7 Цивільного кодексу України, цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту.

Відповідно до статті 1 Правил, Правила застосовуються до будь-якої платіжної гарантії, в якій зазначається, що вона підпорядкована Правилам. Правила є обов’язковими для всіх зацікавлених сторін, якщо в гарантії або в будь-якій зміні до неї спеціально не оговорено інше.

Відповідач в Гарантії прямо зазначив, що вона складена у відповідності з Правилами. Тому Правила є обов’язковими для позивача, відповідача та третьої особи.

Позивач направив відповідачу Платіжну вимогу від 15 травня 2008 р. № 3893 (вхідний № Відповідача 7497 від 15 травня 2008 р.), де була вказана сума, яку Позивач вимагає сплатити у зв’язку з настанням гарантійного випадку (24 000 000,00 гривень), і обставини, що сталися (настання гарантійного випадку: передача позивачем для реалізації третій особі продукції в порядку, передбаченому Договором, і невиконання третьою особою своїх платіжних зобов’язань, передбачених Договором, протягом 30 календарних днів з дати передачі їй партії продукції у розмірі відповідного платежу, зазначеного в товаротранспортних або видаткових накладних і рахунку-фактурі позивача). До цієї Платіжної вимоги від 15 травня 2008 р. № 3893 додавалися документи, надання яких вимагалося Гарантією:

- нотаріально засвідчена картка зі зразками підписів уповноважених осіб та відбитком печатки позивача на 1 аркуші;

- копії довіреностей, рахунків-фактур, накладних, актів прийому-передачі на 61 аркуші;

- копія Гарантії на 2 аркушах;

- копія Повідомлення від 20 липня 2007 г. № 1;

- копія Повідомлення від 24 січня 2008 р. № 2.

Факт отримання Платіжної вимоги від 15 травня 2008 р. № 3893 та доданих до неї документів відповідачем не заперечується.

Листом від 21 травня 2008 р. № 8480 відповідач відмовив позивачу у задоволенні його вимог. При цьому відповідач послався на отримання від третьої особи листа від 16 травня 2008 р. № 234 з доданими до нього видатковими накладними та банківськими виписками. На підставі цих документів відповідач дійшов висновку, що заборгованість третьої особи перед позивачем відсутня і гарантійний випадок не настав.

Позивач направив відповідачу Повторну вимогу від 23 травня 2008 р. № 4020/1 (вхідний № відповідача 7976 від 23 травня 2008 р.) про сплату суми гарантії. Факт отримання Повторної платіжної вимоги від 23 травня 2008 р. № 4020/1 відповідач не заперечує.

Суму гарантії відповідач позивачу не сплатив.

Суд дійшов висновку, що Платіжна вимога від 15 травня 2008 р. № 3893 відповідає чинному законодавству, Правилам, умовам Гарантії, була заявлена позивачем правомірно і мала бути задоволена відповідачем.

Частина 2 статті 564 Цивільного кодексу України встановлює, що гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності –в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Виключний перелік підстав для відмови гарантом у задоволенні вимог кредитору визначає частина 1 статті 565 Цивільного кодексу України: гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

В Гарантії відповідач зобов’язався сплатити позивачу будь-яку суму в межах 24 000 000,00 гривень протягом 5 банківських днів після отримання від позивача визначених в Гарантії документів. Я було встановлено судом, позивач надав відповідачу всі документи відповідно до Гарантії 15 травня 2008 р. Судом також встановлено, що Платіжна вимога від 15 травня 2008 р. № 3893 та додані до неї документи відповідали умовам Гарантії і були подані відповідачу до закінчення строку дії Гарантії, що вказує на те, що підстав для відмови відповідача виконати вимогу позивача не було. Тому суд дійшов висновку, що відповідач був зобов’язаний виконати вимогу позивача та сплатити позивачу 24 000 000,00 грн. не пізніше 22 травня 2008 р., а відмова відповідача це зробити, викладена ним у листі від 21 травня 2008 р. № 8480, була неправомірною. Спір виник через невиконання відповідачем своїх зобов’язань щодо сплати позивачу суми відповідно до Гарантії.

Відповідно до частини 3 статті 565 Цивільного кодексу України, якщо гарант після пред’явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов’язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника. Повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.

На підставі цієї норми, якщо відповідач дізнався про припинення зобов’язання третьої особи перед позивачем, відповідач був зобов’язаний повідомити про це позивача і третю особу та сплатити позивачу суму Гарантії після отримання від позивача Повторної вимоги від 23 травня 2008 р. № 4020/1. При цьому лист відповідача від 21 травня 2008 р. № 8480 суд оцінює саме як неправомірну відмову від виконання зобов’язань за Гарантією, а не як повідомлення про припинення зобов’язання третьої особи перед позивачем, оскільки в цьому листі відповідач саме відмовляє позивачу у задоволенні його вимоги з посиланням на те, що гарантійний випадок не настав, а не повідомляє про припинення зобов’язання з посиланням на статтю 565 Цивільного кодексу України. Тому відповідач є таким, що порушив свої зобов’язання за Гарантією, починаючи з 23 травня 2008 р. (першій день порушення).

Відповідач як гарант не мав перевіряти наявність фактичної заборгованості третьої особи перед позивачем за Договором. Навіть якщо відповідач отримав певні документи, які, на його думку, вказували на відсутність цієї заборгованості, відповідач був зобов’язаний виконати свої зобов’язання за Гарантією, оскільки зобов’язання відповідача за Гарантією не залежать від наявності такої фактичної заборгованості. Такий висновок суду ґрунтується на положеннях Правил. При цьому відносини позивача, відповідача та третьої особи, що випливають з Гарантії, регулюються цими нормами, які є обов’язковими для застосування судом.

Вступ до Правил містить положення щодо того, що Правила застосовуються при використанні платіжних гарантій, по яким зобов’язання гаранта здійснити платіж випливає з надання письмової вимоги і будь-яких інших документів, зазначених в гарантії, і воно не ставиться у залежність від фактичного невиконання принципалом своїх зобов’язань по основній угоді. Гарант має справу не з фактом невиконання зобов’язань, а лише з документами. Правила не застосовуються до поруки або умовних зобов’язань або гарантій, або інших додаткових зобов’язань, по яким гарант зобов’язаний здійснити платіж лише у тому випадку, коли принципал реально порушив свої зобов’язання.

Визначення терміну «Гарант»у Правилах містить положення, що серед умов гарантії не має міститься вимога до гаранту самостійно вирішувати, виконали чи не виконали принципал та бенефіціар свої зобов’язання по основній угоді, обставини якої гаранта не цікавлять.

Загальний висновок Правил містить положення що із статті 20, взятої у сукупності зі статтями 2 «b»та «c», 9 та 11 стає ясно, що гаранти не мають розбиратися в достовірності будь-якої заяви про порушення зобов’язань. Звісно, документи мають за зовнішнім виглядом відповідати гарантії з тим, щоб у разі їх явної зовнішньої невідповідності бенефіціару було б відмовлено в праві на платіж.

Крім того, частина 1 статті 565 Цивільного кодексу України не містить такої підстави для відмови Відповідача у задоволенні вимог позивача, як відсутність фактичної заборгованості третьої особи перед позивачем за Договором.

З огляду на викладене, суд не приймає до уваги доводи відповідача і третьої особи про відсутність заборгованості третьої особи перед позивачем за Договором. При цьому суд вважає, що питання наявності або відсутності заборгованості третьої особи перед позивачем за Договором не є предметом судового розгляду у даній справі. В даній справі суд має вирішити питання щодо відповідності Гарантії вимогам законодавства та відповідності Платіжної вимоги від 15 травня 2008 р. № 3893 вимогам законодавства, Правил та умовам Гарантії.

Суд також не приймає до уваги доводи відповідача і третьої особи, що гарантійний випадок не настав, оскільки в Гарантії відповідач вказав, що йому позивачем має бути надана вимога, де буде вказано, що сума, яку позивач вимагає сплатити, має бути сплачена у зв’язку з настанням гарантійного випадку, і будуть вказані обставини, що сталися. Ці умови позивач виконав і зазначив в своїй Платіжній вимозі від 15 травня 2008 р. № 3893, що вимагає сплати суми Гарантії у зв’язку з настанням гарантійного випадку, а також описав обставини, що сталися. Умовами Гарантії на позивача не покладено обов’язок доводити відповідачу факт настання гарантійного випадку або надавати йому відповідні докази. Крім того, Правила, якими регулюються відносини, що випливають з Гарантії, виключають можливість покладення на позивача такого обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Також суд не приймає подані відповідачем докази, які містять інформацію про господарські взаємовідносини відповідача та третьої особи (Договір про надання гарантії № 164/Г-07 від 18 травня 2007 р., Договір № 5 про внесення змін до умов гарантії платежу № 164/Г-07 від 24 січня 2008 р.) та листування відповідача та третьої особи щодо стану фактичної заборгованості третьої особи перед позивачем за Договором (лист від 15 травня 2008 р. № 8130 та лист від 16 травня 2008 р. № 234), як неналежні докази в цій справі.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем у сумі гарантії в розмірі 24 000 000,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений доказами, наданими позивачем, та не спростований доказами, що надані відповідачем, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу (24 000 000,00 грн.) визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач просить стягнути з відповідача суму гарантії з урахуванням інфляційного збитку, неодержаний дохід, проценти за користування чужими грошима та три проценти річних за період з дати порушення (23 травня 2008 р.) до дати введення мораторію на задоволення відповідачем вимог кредиторів (мораторій введено з 21 січня 2009 р.)

Національний банк України постановою від 20 січня 2009 р. № 19/БТ прийняв рішення про введення на період з 21 січня до 21 липня 2009 року (6 місяців) мораторію на задоволення відповідачем вимог кредиторів. Стаття 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначає, що протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів); після закінчення дії мораторію неустойка (штраф, пеня), а також суми завданих збитків, які банк був зобов’язаний сплатити кредиторам за грошовими зобов’язаннями та зобов’язаннями щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), можуть бути заявлені до сплати в розмірах, які існували на дату введення мораторію, якщо інше не передбачено цим Законом.

Як слідує зі статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність», чинність мораторію на задоволення відповідачем вимог кредиторів не перешкоджає розгляду судом заявлених позивачем вимог (в тому числі – вимог про стягнення з відповідача суми гарантії з урахуванням інфляційного збитку, неодержаного доходу, процентів за користування чужими грошима та трьох процентів річних за період з дати порушення до дати введення мораторію) та прийняттю судом рішення у справі. При цьому, виходячи з наведеної норми закону, після закінчення дії мораторію такі задоволені судом позовні вимоги можуть бути заявлені до сплати, тобто після закінчення дії мораторію позивач зможе подати виконавчий документ до відповідного органу держаної виконавчої служби для примусового виконання судового рішення у даній справі.

Статтею 566 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення гарантом свого обов’язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

В Гарантії, що була видана відповідачем, відповідач не встановив, що у разі порушення відповідачем свого обов’язку його відповідальність перед позивачем обмежується сумою, на яку видано гарантію, дане питання в Гарантії жодним чином не врегульоване. Тому, на підставі статті 566 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що у зв’язку з порушенням відповідачем свого обов’язку його відповідальність перед позивачем не обмежується сумою, на яку видано гарантію.

Доводи третьої особи, що позивач фізично не міг виконати умови Гарантії і надати відповідачу копії неоплачених рахунків-фактур, оскільки Договір не передбачає оформлення позивачем рахунків-фактур, суд відхиляє з тих підстав, що позивач виконав ці умови Гарантії і надав відповідачу копії відповідних рахунків фактур, і вони є в матеріалах справи.

Позивач просить стягнути з відповідача суму гарантії з урахуванням інфляційного збитку та три процента річних за час прострочення з 23 травня 2008 р. по 20 січня 2009 р. Сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення з 23 травня 2008 р. по 20 січня 2009 р. складає 26 208 000,00 гривень. Три проценти річних від простроченої суми за час прострочення з 23 травня 2008 р. по 20 січня 2009 р. складають 479 342,47 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі цієї норми суд вважає вимоги позивача в частині стягнення з відповідача боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за період прострочення до введення мораторію, а також трьох процентів річних від простроченої суми за цей же період обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Загальна сума боргу з урахуванням індексу інфляції становить 26 208 000,00 грн. та вимога про її стягнення з відповідача підлягає задоволенню. Загальна сума трьох відсотків річних становить 479 342,47 грн. та вимога про її стягнення з відповідача підлягає задоволенню.

Позивач просить стягнути з відповідача неодержаний дохід за час прострочення з 23 травня 2008 р. по 20 січня 2009 р. керуючись частиною 1 та 2 статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є в тому числі доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Посилаючись на статтю 224 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються в тому числі не одержані доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Керуючись частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються в тому числі неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

За твердженням позивача, такий неодержаний дохід дорівнює середньозваженій відсотковій ставки у річному вираженні за строковими депозитами у гривні за період з 23 травня 2008 р. по 20 січня 2009 р. Виходячи з інформації Національного Банку України, розміщеної на його сайті, про відсоткові ставки у річному вираженні за строковими депозитами у гривні за вказаний період, неодержаний дохід позивача складає 2 707 594,52 грн.

Згідно частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушено права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Крім того, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення:

- протиправної поведінки;

- збитків;

- причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника і збитками;

- вини.

При відсутності хоч би одного з цих елементів цивільна відповідальності не наступає.

Оскільки, відсутній причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, тому суд не приймає до уваги доводи позивача, що той не одержав дохід від розміщення суми заборгованості на депозиті через те, що відповідач не сплатив позивачу суму заборгованості. Вимога позивача щодо стягнення з відповідача неодержаного доходу у сумі 2 707 594,52 грн., є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Позивач просить стягнути з відповідача процент за користування чужими грошима за час прострочення з 23 травня 2008 р. по 20 січня 2009 р.

Стаття 536 Цивільного кодексу України встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В обґрунтування своєї вимоги позивач зазначає, що наведена норма передбачає безоплатне користування чужими грошовими коштами лише на підставі договору між фізичними особами. Позивач і відповідач є юридичними особами, тому користування відповідачем грошовими коштами позивача має бути платним. Сторони не укладали договору щодо розміру процентів за користування відповідачем грошовими коштами позивача. Тому, відповідно до статті 8 Цивільного кодексу України, позивач вважає за необхідне за аналогією застосувати до даних правовідносин статтю 1048 Цивільного кодексу України, частина 1 якої встановлює, що якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. За час прострочення облікова ставка Національного банку України складала 12 процентів річних. Тому проценти за користування Відповідачем чужими (позивача) грошима (сумою заборгованості) за період з 23 травня 2008 р. по 20 січня 2009 р. складають 1 917 369,86 грн.

Оскільки ні договором, ні законом, ні будь-яким іншим актом цивільного законодавства розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлений, тому вимога позивача щодо стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошима у сумі 1 917 369,86 грн., є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

- при задоволенні позову - на відповідача;

- при відмові в позові - на позивача;

- при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати по сплаті державного мита покладаються:

на позивача в сумі 3 825,00 грн., на відповідача –21 675,00 грн.

Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються:

на позивача в розмірі 18,00 грн., на відповідача –100 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтею 44, ст. 49, статтями 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, кореспондентський рахунок № 32000175001 в Головному управлінні НБУ по місту Києву і Київській області; МФО у 321024; код ЄДРПОУ 19357325) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Астеліт»(03110, місто Київ, вулиця Солом’янська, 11 А, поточний рахунок № 26004101788001 у ЗАТ «Альфа-банк», місто Київ, МФО 300346, код ЄДРПОУ 22859846) суму богу в розмірі 24 000 000 (двадцять чотири мільйони) грн. 00 коп., індекс інфляції в сумі 2 208 000 (два мільйони двісті вісім тисяч) грн., три відсотки річних в сумі 479 342 (чотириста сімдесят дев’ять тисяч триста сорок дві) грн. 47 коп., витрат по сплаті державного мита 21 675 (двадцять одну тисячу шістсот сімдесят п’ять) гривень 00 копійок, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 100 (сто) гривень 00 копійок.

3. В частині стягнення 2 707 594 (два мільйони сімсот сім тисяч п’ятсот дев’яносто чотири) грн. 52 коп. неодержаного доходу та 1 917 369 (один мільйон дев’ятсот сімнадцять тисяч триста шістдесят дев’ять) грн. 86 коп. процентів за користування чужими грошима відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя С.М.Мудрий