Рішення № 35889782, 16.09.2013, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/1635/13-ц

Провадженя№ 2/266/682/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2013 м. Маріуполь Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області в складі головуючої судді Шишиліна О.Г. при секретарі Зіберовій К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Комунального комерційного підприємства Маріупольтепломережа до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення боргу за спожиту теплову енергію, вказуючи на те що відповідач, який є квартиронаймачем квартири № 68 яка розташована за адресою: м. Маріуполь, пров. Дніпропетровський, буд. 13, є споживачами теплової енергії. У звязку з несплатою за спожиту теплову енергію за період з 01.10.2005 року по 01.04.2013 року має заборгованість в сумі 8750,70 грн. у добровільному порядку заборгованість не погашає. З метою захисту своїх інтересів позивач звертався до Приморського районного суду м. Маріуполя з заявою про видачу судового наказу, яку було задоволено про що видано судовий наказ № 2н-2275/08 від 24.10.2008 року про стягнення заборгованості. 21.11.2012 року ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя судовий наказ № 2н-2275/08 було скасовано за заявою відповідача. Крім основного боргу відповідач має сплатити на користь позивача суму інфляційних витрат за весь час прострочи зобовязання, яка складає 601,37 грн., та 3 % річних, які складають 566,65 грн. Просить стягнути з відповідача на його користь вказані суми.

Представник позивача у судове засідання не зявився, але надав до суду письмове клопотання про розгляд справи без його участі, підтримав позовні вимоги, просив поновити строк позовної давності, оскільки пропущений не звини позивача, оскільки за вказаною заборгованістю було видано судовий наказ від 24.10.2008р., який згодом 21.11.2012р. було судом скасовано, що відповідно до норм ЦПК України унеможливлювало звернення з позовом до суду під час дії наказу (а.с.40).

Відповідач та представник відповідача повідомлені належним чином у судове засідання, не зявилися, але від відповідача надійшла заява до суду згідно якої просить справу розглянути у його відсутності, позов не визнав, просив суд застосувати строк позовної давності. (а.с. 48, 49)

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав:

Судом встановлено, що відповідно до особового рахунку №0148, відповідач ОСОБА_1 є користувач з постачання теплоенергії в квартиру № 68 яка розташована в буд. № 13 по пров. Дніпропетровському у м. Маріуполь (а.с.59). Відповідно інформаційної довідки з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником квартири № 68 яка розташована в буд. № 13 по пров. Дніпропетровському у м. Маріуполь (а.с.53).

Як вбачається із змісту заяви про застосування строків позовної заяви, відповідач не оспорюючи правовідносин, що склалися між сторонами про постачання теплоенергії, просить відмовити в позові на підставі ст..258 ЦК України у звязку із пропущенням строків давності (а.с.49).

Як вбачається з розрахунку суми заборгованості та роз шифровки особового рахунку відповідач має заборгованість за користування тепловою енергією за період з жовтня 2005 року по березень 2013 року з в сумі 8750,70 гривень ( а.с. 6-8, 41-43).

До комунальних послуг згідно ч. 1 ст. 13 Закону України Про житлово-комунальні послуги відносяться в тому числі послуги з центрального опалення, постачання гарячої води.

Згідно ч. 3 ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги споживач зобовязаний своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги у строки встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 68 ЖК України наймач зобовязаний своєчасно сплачувати квартирну плату та плату за комунальні послуги.

За умовами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За п. 20 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води та водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань приладів обліку води і теплової енергії, або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документу.

Згідно зі ст.19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату за фактично отриману теплову енергію. Відповідно до п.18 Правил, розрахунковим періодом для здійснення оплати за теплову енергію є календарний місяць. Плата вноситься не пізніше 20 числа місяця наступного за розрахунковим. Плата вноситься у відповідності з показаннями приборів обліку або за нормами споживання.

Виходячи з наведених вимог діючого законодавства, суд приходить до висновку, що відповідач має перед позивачем зобовязання вносити плату за спожиту теплову енергію, оскільки відповідачем отримувалися надані позивачем послуги, та між сторонами існували фактичні договірні відносини, які регулюються зокрема Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Постановою кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, п. 18 яких передбачений обовязок споживача сплатити надані йому послуги в термін не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. На зазначені правовідносини поширюється і дія Закону України Про захист прав споживачів. Відсутність письмового договору в цьому випадку не позбавляє споживачів обовязку щодо оплати за надані їм послуги.

Суд вважає, що розрахунок боргу, зроблений позивачем, відображує офіційні дані позивача щодо наданих послуг та їх вартості, здійснений з урахуванням опалювальної площі в квартирі відповідача відповідно до діючих тарифів та показників приладів обліку, що підтверджується наданими представником позивача розшифровками нарахувань за період з жовтня 2005 року по квітень 2013 року, у звязку з чим приходить до висновку про обґрунтованість вартості наданих послуг в сумі 8750 гривень 70 копійки.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ст. 257, ст. 260 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як вбачається зі ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивач звернувся до суду із заявою про поновлення строків на захист своїх прав обґрунтовуючи свої вимоги наявністю не скасованого наказу.(а.с.40)

Як вбачається з судового наказу від 24.10.2008р. Приморського районного суду м. Маріуполя з відповідача на користь позивача було стягнуто суму заборгованості за споживання теплоенергії станом на 01.10.2008р. в сумі 2778,29 грн. Цей наказ було позивачем подано на виконання до Державної виконавчої служби. Як вбачається з відмітки на наказі його було ВДВС повернуто позивачу 07.09.2011р. на підставі ст..47 п.2 ЗУ «Про виконавче провадження». 23.09.2013р. також повернуто на підставі ст..47 п.2 ЗУ «Про виконавче провадження». (а.с.57 57 об.) На підтвердження зазначеної обставини позивачем надано постанову ВДВС про повернення виконавчого документу від 23.09.2013р. (а.с.58).

Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя від 21.11.2012р. вищезазначений судовий наказ було скасовано. (а.с.9)

Із змісту ч.3 ст..118 ЦПК України вбачається, що предявлення позову в частині вимог по заборгованості станом до 01.10.2008р. позивач мав можливість тільки після скасування вищезазначеного судового наказу. Оскільки строк позовної давності позивачем пропущено з незалежних від нього обставин суд вважає, необхідним поновити позивачу строк позовної давності за вимогами про стягнення суми заборгованості за користування теплоенергією станом до 01.10.2008р.

Що стосується вимог про стягнення суми боргу в період з 01.10.2008р. по березень 2013р., то в цій частині слід зазначити, що позивач звернувся із позовом 08.04.2013р. Таким чином загальний строк позовної давності у позивача за вимогами з 01.10.2008р. по 08.04.2010 року сплив і доказів в обґрунтування поважності пропущення цього строку позивач не надав, тому цей строк не підлягає поновленню.

Оскільки в матеріалах справи є заява про застосування строку позовної давності, суд вважає, що до вимог про стягнення заборгованості за теплоенергію за період з 01.10.2008р. по 08.04.2010 року слід відмовити у звязку із спливом строку позовної давності на підставі ч.4 ст..267 ЦК України.(а.с.49).

Таким чином з відповідача підлягає стягненню заборгованість за період з жовтня 2005р. по вересень 2008 року, що дорівнює 2778,29 грн., та з квітня 2010р. по березень 2013р., що дорівнює 3847,29 грн., а загалом 6625,58 грн.

Доводи позивача про переривання позовної давності у звязку з визнанням відповідачем боргу шляхом часткової оплати заборгованості безпідставні, оскільки не відповідають обставинам справи. Як вбачається з самого розрахунку позивача в період утворення заборгованості за межами строків позовної давності відповідач розрахунків не здійснював, а здійснив платежі: квітень, травень 2011р. та січень 2012р. Доказів про те, що відповідач здійснював платіж на погашення заборгованості, яка утворилася поза межами строку позовної давності позивач суду не надав. Зі змісту ч.1 ст.264 ЦК України вбачається, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Тобто активної поведінки (дії) боржника про визнання боргу, яка в судовому засіданні не доведена позивачем і спростовується його розрахунком (а.с.41-43).

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст.901 ЦК України).

Отже, договір про надання послуг є складним зобовязанням, що складається з двох, органічно поєднаних між собою, зобовязань: по перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обовязку; по друге, правовідношення, в якому замовник зобовязаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Виходячи з положень ст.ст.524,533-535,625 ЦК України, грошовим зобовязанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Частиною 3 ст.510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобовязанні має одночасно і права і обовязки, вона вважається боржником у тому, що вона зобовязана вчинити на користь другої сторони і одночасно, кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Тому, грошовим слід вважати будь - яке зобовязання, що складається, в тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обовязок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем є зобовязальними (договірними), грошовими зобовязаннями, в яких, серед інших прав та обовязків сторін, праву виконавця (кредитора) - позивача вимагати від замовника (боржника) - відповідача сплати грошей за надані послуги по теплопостачанню на його користь відповідає обовязок відповідача оплатити ці послуги.

Зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобовязань, на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобовязання.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки встановлений законом обовязок споживача щодо внесення щомісячної плати за надані комунальні послуги є грошовим зобовязанням, а відповідач у встановлені строки та належним чином його не виконував, у звязку з чим утворилася заборгованість перед позивачем, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суму інфляційних втрат за період в межах заявлених позовних вимог прострочки зобовязання за період з серпня 2010 р. по березень 2013р., яка складає 386,73 грн., та 3 % річних, які складають 396,71 грн. (розрахунок інфляційних та 3% річних додається).

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, на користь Позивача з Відповідача підлягає стягненню 172,05 гривень у відшкодування судового збору пропорційно 75% розміра задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 64, 68, 162, 179 ЖК України, ст.ст. 7,13, 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги, ст. ст. 257,320, 526, 625 ЦК України, п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10.1992 року, п. 18, 21 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Постановою кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, керуючись ст. 10, 11, 60, 88, 213, 215, 224-226, 232 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов Комунального комерційного підприємства Маріупольтепломережа до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (іпн 25300189390) на користь Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» (р/р 2603333 ПАТ «ПУМБ» м. Донецьк, МФО 334851, код ЄДРПОУ 33760279) заборгованість за теплову енергію за період з жовтня 2005р. по вересень 2008 року в сумі 2778,29 грн., та з квітня 2010р. по березень 2013р., в сумі 3847,29 грн., суму інфляційних втрат за весь час прострочки зобовязання 386,73 грн.; 3 % річних в сумі 396,71 грн.; судовий збір в розмірі 172,05 грн.

В задоволені іншої частини вимог - відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі через Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:Шишилін О. Г.