Постанова № 35886896, 02.12.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 грудня 2013 року 12:14 № 826/17335/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судового засідання Паньківі В.В., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Софтлайн-ІТ"до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.06.2013 №0003642220 та №0003652220за участю представників сторін:

від позивача: Бойко А.А.

від відповідача: Марченко Р.В.

Відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 02.12.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Софтлайн-ІТ", звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправним і скасувати: податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 25 червня 2013 року № 0003642220 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 435 817 грн. 00 коп., у тому числі: 435 816 грн. 00 коп. - за основним платежем, 01 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями застосованих нібито за порушення п. 5.1 ст.5, пп. 5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.9.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-ХІУ, п.2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95р.; податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 25 червня 2013 року № 0003652220 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 376 066,00 грн. 00 коп., у тому числі: 376 065 грн. 00 коп. - за основним платежем, 01 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями, застосованих нібито за порушення пп.7.2.4 п.7.2, пп.7.4.1 та пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) та п.9.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-ХІУ, п.2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95р.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.

Відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначає, що операції по взаємовідносинах між Позивачем та його контрагентом не мали реального характеру. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Співробітниками ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС було проведено позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Софтлайн-ІТ" з питань достовірності та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «ІНТЕХМАШ» за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2011р. За результатами перевірки складено акт від 04.06.2013 р. за №2/22-221-23721848 (надалі по тексту Акт перевірки).

В акті перевірки зазначено наступні порушення вимог законодавства: п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1, п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (в редакції Закону України від 22.05.97р. № 283/97-ВР) із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 435 816,00 грн., у тому числі за І квартал 2011 року в сумі 435 816,00 грн.; пп. 7.2.4, п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5. п. 7.4., пп. 7.5.1, п. 7.5, пп. 7.7.1., п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 376 065,00 грн. в т. ч. у березні 2011 р. на суму 376 065,00 грн. та встановлено завищення залишку від'ємного значення, що включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на загальну суму 2 905,00 грн., у тому числі за березень 2011 року у сумі 2 905,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 25.06.2013 р. №0003642220, яким ЗАТ «СОФТЛАЙН» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 435 817,00 грн. (за основним платежем +435 816,00 штрафні (фінансові) санкції 1,00 грн.) та від 25.06.2013 р. №0003652220, яким ЗАТ «СОФТЛАЙН» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 376 065 грн. (за основним платежем +376 065,00 штрафні (фінансові) санкції 1,00 грн.).

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем було подано скаргу до Міністерства доходів та зборів України, за результатом розгляду скарги Міністерства доходів та зборів України було прийнято рішення від 30.09.2013 р. №12196/6/99-99-10-01-15, яким податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скаргу без задоволення.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ «ІНТЕХМАШ» (Постачальник), з іншого боку, було укладено Договори поставки №1588 від 10.03.2011 р. (надалі по тексту №1588).

У відповідності до п. 1.1 - п. 4.3 Договору №1588, Продавець зобов'язується поставити Покупцю комп'ютерну та офісну техніку в асортименті і кількості, визначених в Додатку № 1 до цього Договору (надалі - «Продукція»), а Покупець повинен прийняти і оплатити Продукцію належної якості на умовах, викладених в даному Договорі. Специфікація Продукції визначена в Додатку № 1 до цього Договору. Поставка Продукції здійснюється Продавцем на умовах DDP Київ склад Продавця за адресою: м. Київ, вул. Василя Стуса. 35/37, згідно з Правилами ІНКОТЕРМС 2000. Продавець поставить Продукцію протягом 30 (тридцять) робочих днів після підписання даного Договору. Ризик втрати або пошкодження Продукції переходить від Продавця до Покупця після її передачі Покупцю. Ціна цього Договору складає 324 896,00 грн. (триста двадцять чотири тисячі вісімсот дев'яносто шість гривень 00 коп.), крім того ПДВ (20%) 64 979,20 грн. (шістдесят чотири тисячі дев'ятсот сімдесят дев'ять гривень 20 коп.), разом з ПДВ 389 875,20 грн. (триста вісімдесят дев'ять тисяч вісімсот сімдесят п'ять гривень 20 коп.). Порядок оплати вартості Продукції: Замовник сплачує на користь Продавця 100 (сто) % ціни Договору, визначеної в п. 3.1. Договору в якості оплати вартості Продукції протягом 30 (тридцять) робочих днів з дати поставки Продукції. Всі суми, що підлягають сплаті за цим Договором, сплачуються в безготівковій формі. Датою поставки Продукції вважається дата надання Продавцем Продукції для завантаження Покупцем в запропонований Покупцем транспорт в узгодженому місті поставки, що відповідає умовам DDP Київ, відповідно Інкотермс 2000. Будь-які претензії крім прихованих, що стосуються невідповідності Продукції специфікаціям відповідно до Додатку № 1 до Договору і/або іншим Додаткам до Договору, надаються протягом 10 днів із дня поставки Продукції. Продавець зобов'язаний надати Замовнику в момент поставки Продукції, оригінал товарної накладної та податкової накладної.

Між сторонами було до Договору №1588 від 10.03.2011 р. підписано Додаток №1 (Специфікація Продукції) з зазначенням найменування, кількість, ціна.

Крім того, між Позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ «ІНТЕХМАШ» (Постачальник), з іншого боку, було укладено Договори поставки №1591 від 11.03.2011 р. (надалі по тексту №1591).

У відповідності до п. 1.1 - п. 4.3 Договору №1591, Продавець зобов'язується поставити Покупцю комп'ютерну та офісну техніку в асортименті і кількості, визначених в Додатку № 1 до цього Договору (надалі - «Продукція»), а Покупець повинен прийняти і оплатити Продукцію належної якості на умовах, викладених в даному Договорі. Специфікація Продукції визначена в Додатку № 1 до цього Договору. Поставка Продукції здійснюється Продавцем на умовах DDP Київ склад Продавця за адресою: м. Київ, вул. Василя Стуса. 35/37, згідно з Правилами ІНКОТЕРМС 2000. Продавець поставить Продукцію протягом 30 (тридцять) робочих днів після підписання даного Договору. Ризик втрати або пошкодження Продукції, переходить від Продавця до Покупця після її передачі Покупцю. Ціна цього Договору складає 770 600.00 грн. (сімсот сімдесят тисяч шістсот гривень 00 коп.), крім того ПДВ (20%) 154 120,00 грн. (сто п'ятдесят чотири тисячі сто двадцять гривень 00 коп.). разом з ПДВ У24 720,00 грн. (дев'ятсот двадцять чотири тисячі сімсот двадцять гривень 00 коп.). Порядок оплати вартості Продукції: Замовник сплачує на користь Продавця 100 (сто) % ціни Договору, визначеної в п. 3.1. Договору в якості оплати вартості Продукції протягом 30 (тридцять) робочих днів з дати поставки Продукції. Всі суми, що підлягають сплаті за цим Договором, сплачуються в безготівковій формі. Датою поставки Продукції вважається дата надання Продавцем Продукції для завантаження Покупцем в запропонований Покупцем транспорт в узгодженому місті поставки, що відповідає умовам DDP Київ, відповідно Інкотермс 2000. Будь-які претензії крім прихованих, що стосуються невідповідності Продукції специфікаціям відповідно до Додатку №1 до Договору і/або іншим Додаткам до Договору, надаються протягом 10 днів із дня поставки Продукції. Продавець зобов'язаний надати Замовнику в момент поставки Продукції, оригінал товарної накладної та податкової накладної.

Між сторонами було до Договору №1591 від 11.03.2011 р. підписано Додаток №1 (Специфікація Продукції) з зазначенням найменування, кількість, ціна.

Також, між Позивачем (Покупець), з одного боку, та ТОВ «ІНТЕХМАШ» (Постачальник), з іншого боку, було укладено Договори поставки №1592 від 11.03.2011 р. (надалі по тексту №1592).

У відповідності до п. 1.1 - п. 4.3 Договору №1592, Продавець зобов'язується поставити Покупцю комп'ютерну та офісну техніку в асортименті і кількості, визначених в Додатку № 1 до цього Договору (надалі - «Продукція»), а Покупець повинен прийняти і оплатити Продукцію належної якості на умовах, викладених в даному Договорі. Специфікація Продукції визначена в Додатку № 1 до цього Договору. Поставка Продукції здійснюється Продавцем на умовах DDP Київ склад Продавця за адресою: м. Київ, вул. Василя Стуса. 35/37, згідно з Правилами ІНКОТЕРМС 2000. Продавець поставить Продукцію протягом 30 (тридцять) робочих днів після підписання даного Договору. Ризик втрати або пошкодження Продукції, переходить від Продавця до Покупця після її передачі Покупцю. Ціна цього Договору складає 799 356.00 грн. (сімсот дев'яносто дев'ять тисяч триста п'ятдесят шість гривень 00 коп.), крім того ПДВ (20%) 159 871,20 грн. (сто п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот сімдесят одна гривня 20 коп.), разом з ПДВ 959 227,20 грн. (дев'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч двісті двадцять сім гривень 20 коп.). Порядок оплати вартості Продукції: Замовник сплачує на користь Продавця 100 (сто) % ціни Договору, визначеної в п. 3.1. Договору в якості оплати вартості Продукції протягом 30 (тридцять) робочих днів з дати поставки Продукції. Всі суми, що підлягають сплаті за цим Договором, сплачуються в безготівковій формі. Датою поставки Продукції вважається дата надання Продавцем Продукції для завантаження Покупцем в запропонований Покупцем транспорт в узгодженому місті поставки, що відповідає умовам DDP Київ, відповідно Інкотермс 2000. Будь-які претензії крім прихованих, що стосуються невідповідності Продукції специфікаціям відповідно до Додатку № 1 до Договору і/або іншим Додаткам до Договору, надаються протягом 10 днів із дня поставки Продукції. Продавець зобов'язаний надати Замовнику в момент поставки Продукції, оригінал товарної накладної та податкової накладної.

Між сторонами було до Договору №1592 від 11.03.2011 р. підписано Додаток №1 (Специфікація Продукції) з зазначенням найменування, кількість, ціна.

Зобов'язання сторін за Договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується: накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками, деклараціями, накази, інвентаризаційним описом основних засобів (оригінали були дослідженні та копії залучені до матеріалів справи).

Крім того, Суд звертає увагу, що в матеріалах справи міститься Договір оренди нежитлових приміщень, свідоцтва про право власності, договори купівлі-продажу, штатний розпис, акти звірки взаєморозрахунків, звіти про суми нарахованої заробітної плати та інші документи, які залучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні представник надав суду пояснення та зазначив, що придбаний товар ним використовується в господарській діяльності.

Суд звертає увагу, що в Акті перевірки, в податкових повідомленнях-рішеннях та в запереченнях на позовну заяву Відповідач посилається на порушення Позивачем Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР та Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, в той час, як дані Закони втратили чинність з 1 січня 2011 року (згідно Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI), а спірні правовідносини між Позивачем та ТОВ «ІНТЕХМАШ» виникли в березні 2011 р., в даному випадку повинні були застосовані саме норми Податкового кодексу України.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України "Про податок на додану вартість".

Оскільки матеріали справи містять податкові накладні, надані позивачу його контрагентом, відповідачем в акті перевірки не зазначено жодних посилань щодо несплати ними податку на додану вартість до бюджету, судом вбачаються неправомірними посилання відповідача, викладені в акті перевірки.

У відповідності ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд звертає увагу, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи Відповідачем не надано переконливих доказів про те, що контрагента Позивача було ліквідовано або припинено підприємницьку діяльність даного контрагента під час укладання та виконання договору.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Суд звертає увагу на те, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З врахування викладених норм права Суд вважає, що податковим органом не доведені обставини на підтвердження того, що укладаючи оскаржені договори сторони діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладено з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом, контрагент позивача та Позивач, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платником податку на додану вартість.

Податкове законодавство не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податків, як припущення контролюючого органу щодо ознак фіктивності правочинів або існування тверджень податкового органу щодо нікчемності правочинів, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, наявних в матеріалах справи.

Крім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними": при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого Позивача та контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договір, укладений позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори були укладені з метою настання реальних обставин, а тому висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно із статтею 201.8, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договірні взаємовідносини були укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

У відповідності до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України (який набрав чинності в цій частині з 01 квітня 2011 року та діяв в період взаємовідносин позивача з контрагентами) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

При цьому, підпунктом є) підпункту 138.10.2 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

У відповідності до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Визначення терміну «господарська діяльність» міститься в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин). Так, згідно п.1.32 ст.1 вищезазначеного Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року, господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З вищенаведених норм слідує, що обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договірні взаємовідносини були укладені з метою настання реальних обставин, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні" від 16.07.1999р № 996-XIY. Частина 2 ст. 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.

На момент укладення договорів, складання актів приймання виконаних робіт (наданих послуг) та податкових накладних, контрагент Позивача, як юридична особа не була припинено.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно позивача чи його контрагента, а саме відносно посадових осіб цих суб'єктів господарювання, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом надано не було.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в щодо скасування податкових повідомлень-рішень підлягають задоволенню.

Крім того, Суд звертає увагу, що в податкових повідомлення-рішення: від 25.06.2013 р. №0003642220 та від 25.06.2013 р. №0003652220 зазначено: «ЗАТ «СОФТЛАЙН» в той час, як у відповідності до установчих документів та витягу з ЄДР за кодом ЄДРПОУ 23721848 зазначено юридичну особу ТОВ "Софтлайн-ІТ", в судовому засіданні Відповідач зазначив, що в спірних повідомлення-рішеннях міститься описка і що нових податкових повідомлень-рішень податковим органом не виносились.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2013 року по справі 2а-15590/12/2670; Ухвалі ВАСУ від 15 жовтня 2013 року К/800/11789/13; Ухвалах ВАСУ: від 05 червня 2013 року К/9991/58219/12; від 22 жовтня 2012 р. К/9991/52018/12; від 01 жовтня 2012 р. К/9991/42373/12, від 16 жовтня 2013 р. К/800/45872/13, від 30 жовтня 2013 р. К-40444/10.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним і скасувати: податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 25 червня 2013 року № 0003642220 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 435 817 грн. 00 коп., у тому числі: 435 816 грн. 00 коп. - за основним платежем, 01 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 25 червня 2013 року № 0003652220 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 376 066,00 грн. 00 коп., у тому числі: 376 065 грн. 00 коп. - за основним платежем, 01 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук