Постанова № 35886893, 05.12.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 грудня 2013 року № 826/17300/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Хюндай Мотор Україна»до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень На підставі ч.4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач або податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позивних вимог позивачем вказується на протиправність та необґрунтованість спірних рішень, у зв'язку з чим представник позивача просить позов задовольнити та скасувати податкове повідомлення-рішення. У судових засіданнях позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, змін та доповнень до позову не подав.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив в повному обсязі, в обґрунтування заперечень на позов зіслався на обставини викладені в письмових запереченнях на позов.

У судовому засіданні 19.11.13р. суд у відповідності до вимог ч. 4 ст. 122 КАС України перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Працівниками Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Хюндай Мотор Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012р. по 31.12.2012р. За результатами перевірки складено акт від 30.09.13р. за № 1295/26-56-22-01-03/33261252 (надалі - акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено зобов'язання з податку на прибуток підприємств в 3-му кварталі 2012року на загальну суму 10 192 473,00грн. та порушення п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 704 468,00грн. та завищення розміру від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на додану вартість в розмірі 9 047 371,00грн.

У зв'язку із встановленням допущення позивачем зазначених норм податкового законодавства Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0003922201 від 17.10.13р. яким за позивачем визначено суму зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 15 289 049,50грн. в тому числі за основним платежем в сумі 10 192 473,00грн. та штрафні санкції в розмірі 5 096 576,50грн.

№0003932201 від 17.01.13р. яким за позивачем визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2 556 872,00грн. в тому числі за основним платежем в розмірі 1 704 468,00грн та штрафні санкції в розмірі 852 401,00грн.

№0003942201 від 17.110.13р. яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість в розмірі 9 047 371,00грн. та накладено штрафні санкції в розмірі 1 523 685,50грн.

Позивач не погоджується з такими рішеннями податкового органу, вважає їх протиправним та надуманими а тому звернувся до суду і з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про безпідставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугувало встановлення податковим органом удаваного укладення договорів купівлі-продажу білого цукру, та транспортування такого.

Позивачем у повній мірі заперечується ненастання реальних наслідків за правочинами що укладались у перевіряє мий період, та зазначається, що ним як до перевірки так і суду надано усю належну, підтверджуючу документацію.

Суд повно та всебічно дослідивши надані позивачем матеріали, не може погодитись з доводами позивача виходячи з наступних міркувань.

Так між позивачем та ТОВ «ПК «Зоря Поділля » в м. Гайсин було укладено ряд договорів поставки, а саме договір № Р 340176 від 30.05.12р. та договір за № Z340191 від 01.08.12р. відповідно до умов яких ТОВ «ПК «Зоря Поділля » зобов'язувалось поставити позивачу товар, а саме - цукор білий, кристалічний, буряковий, врожаю 2011року 3-ї та 4-ї категорії в мішках по 50 кг. Виробництва ТОВ «ПК «Зоря Поділля » або ПрАТ «ПК «Поділля».

Відповідно до умов вказаних договорів поставка товару здійснювалась на умовах EXW "Франко -склад" відповідно до ІНКОТЕРСМС-2010 .

Відповідно до змісту договору № Р 340176 від 30.05.12р. ТОВ «ПК «Зоря Поділля » зобов'язувалось поставити позивачу товар у кількості що визначатиметься у специфікаціях до цього договору, в асортименті що визначатиметься у видаткових накладних які також є невід'ємною частиною цього договору.

Із змісту наданих до матеріалів справи копій Специфікацій № 1 від 08.05.12р. та № 2 від 15.07.12р. вбачається, що ТОВ «ПК «Зоря Поділля » зобов'язувалось поставити товар вже з умовами FCA відповідно до ІНКОТЕРСМС-2000 - за адресою м. Вінниця, вул.. Карла Маркса, 38 на склади ПАТ «Вінницяоблагротехсервіс» та\або м. Гайсин, вул. Плеханова , 150 - ТОВ «ПК «Зоря Поділля ».

Слід зауважити, що за умовами поставки FCA відповідно до ІНКОТЕРСМС-2000, позивач при виборі місця поставки товарів не був обмежений адресою складу постачальника товару.

Відповідно до змісту договору № Z340191 від 01.08.12р. ТОВ «ПК «Зоря Поділля » зобов'язувалось поставити позивачу товар у кількості - 532,4 т. в асортименті, що визначатиметься у видаткових накладних які також є невід'ємною частиною цього договору, за адресою . м. Вінниця, вул.. Карла Маркса, 38.

Крім того з умов зазначених вище договорів вбачається, що передача товару здійснювалась безпосередньо особі яка належним чином уповноважена позивачем.

Разом з тим позивачем до матеріалів справи не надано жодного доказу направлення уповноваженого працівника для отримання товару від ТОВ «ПК «Зоря Поділля », відсутні будь які докази приймання від ТОВ «ПК «Зоря Поділля ».

Суд звертає увагу, що позивачем не надано суду Акти виконаних робіт, а відповідно до наданої позивачем документації не можливо встановити, де та за яких обставин ним отримувався товар від ТОВ «ПК «Зоря Поділля», за адресою м. Вінниця, вул.. Карла Маркса, 38 на складах ПАТ «Вінницяоблагротехсервіс», чи все ж таки за адресою реєстрації постачальника, в м. Гайсин по вул. Плеханова , 150.

Крім того судом встановлено що між позивачем та ПрАТ «ПК «Поділля» в смт. Крижопіль, було укладено ряд договорів поставки, а саме договір № Р340172 від 04.05.12р., договір № Р340175 від 30.05.12р., та договір № Р340187 від 31.07.12р., відповідно до умов яких ПрАТ «ПК «Поділля» зобов'язувалось поставити позивачу товар, а саме - цукор білий, кристалічний, буряковий, врожаю 2011року виробництва ПрАТ «ПК «Поділля». Відповідно до умов вказаних договорів поставка товару здійснювалась на умовах FCA відповідно до ІНКОТЕРСМС-2000 за адресою: м. Вінниця, вул.. Карла Маркса, 38 на склади ПАТ «Вінницяоблагротехсервіс» та\або Вінницька область, Крижопільський район, с. Городківка, вул.. Леніна, 103, при цьому завчасно письмово повідомити покупця про готовність товару.

Крім того з умов зазначених вище договорів вбачається, що передача товару здійснювалась безпосередньо особі яка належним чином уповноважена позивачем.

Разом з тим позивачем до матеріалів справи не надано жодного доказу направлення уповноваженого працівника для отамання товару від ПрАТ «ПК «Поділля», відсутні будь які докази приймання товару від ПрАТ «ПК «Поділля».

Суд звертає увагу, що позивачем не надано суду Акти виконаних робіт, а відповідно до наданої позивачем документації не можливо встановити, де та за яких обставин ним отримувався товар від ПрАТ «ПК «Поділля», за адресою м. Вінниця, вул.. Карла Маркса, 38 на складах ПАТ «Вінницяоблагротехсервіс», чи все ж таки за адресою реєстрації постачальника, : Вінницька область, Крижопільський район, с. Городківка, вул.. Леніна, 103.

Крім того позивачем не надано письмові повідомлення про готовність товару, які відповідно до п.п. 2.2 договорів укладених з ПрАТ «ПК «Поділля» зобов'язувалось направляти позивачу.

Також судом встановлено, що на формування податкових зобов'язань позивача у перевіряємому періоді вплинуло формування валових витрат та податкового кредиту за результатам договірних відносин щодо отримання позивачем транспортних послуг.

Відповідно до наявних матеріалів справи між позивачем та ТОВ «ПК «Зоря Поділля » було укладено договір № Z440020 від 13.06.12р. на надання транспортних послуг, відповідно до змісту якого ТОВ «ПК «Зоря Поділля » зобов'язувалось надати послуги по забезпеченню залізничних перевезень товару у відповідності до вимог внутрішніх та міжнародних правил залізничних перевезень.

В підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем до матеріалів справи додано копію акту здачі-приймання виконаних робіт за №РН00-200-01157 від 05.09.12р., відповідно до змісту кого ТОВ «ПК «Зоря Поділля » надано послуги по перевезенню цукру в кількості 196т.

Однак із змісту вказаного акту неможливо встановити, звідки та куди доставлявся такий товар.

Також судом встановлено, що між позивачем та ПрАТ «ПК «Поділля» було укладено договір № Р4400300 від 10.11.11р. на надання транспортних послуг, відповідно до змісту якого ПрАТ «ПК «Поділля» зобов'язувалось надати послуги по забезпеченню залізничних перевезень товару у відповідності до вимог внутрішніх та міжнародних правил залізничних перевезень.

До вказаного договору було укладено додаткову угоду №1к від 01.06.12р. відповідно до змісту якої, ПрАТ «ПК «Поділля» зобов'язувалось здійснювати транспортування товару автомобільним транспортом.

Відповідно до пп. 1.1 вказаної додаткової угоди дата загрузки, маршрут, кількість вантажу, місце завантаження та розвантаження та ін. в кожному окремому випадку визначаються в Заявках до договору які підписуються уповноваженими особами.

Вартість послуг що надавались відповідно до вказаного договору, визначалась Протоколами погодження договірної ціни, копії таких протоколів позивачем додано до матеріалів справи.

В підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем до матеріалів справи додано копії актів здачі-приймання виконаних робіт, а саме : РН-401-00777 від 31.07.12р., № РН00-401-00868 від 03.09.12р. та № РН00-401-00867 від 14.09.12р. Однак із змісту вказаного акту неможливо встановити, звідки та куди доставлявся такий товар. Крім того слід зауважити, що відповідно до актів здачі-приймання виконаних робіт№РН-401-00777 від 31.07.12р. та № РН00-401-00868 від 03.09.12р. транспортування товару здійснювалось залізничним транспортом, хоча як встановлено судом вище, відповідно до Додаткової угоди №1к від 01.06.12р. до Договору, мали б здійснюватись автомобільним транспортом.

Крім того судом встановлено, що позивачем 01.08.12р. було укладено договір -транспортного експедитування № 756 з ТОВ «Вінницький комбінат хлібопродуктів №2 », відповідно до змісту останній зобов'язувався забезпечити організацію перевезень вантажів та забезпечити подачу і прибирання вагонів. Строки надання послуг, пункт відправлення та пункт призначення вантажу відповідно до п. 3.3 та п. 4 Договору визначаються специфікацією яка є додатком до договору.

Позивачем до матеріалів справи надано копію специфікації від 01.08.132р., відповідно до змісту якої товар відправлявся з ст.. Вінниця до ст.. Алма-Ата - Бишкек - Кустанай, в строк до 31.08.12р.

Разом з тим додані до матеріалів справи копії звіту експедитора від 31.08.12р. та акту здачі-приймання послуг № КЦ-00811 від 31.08.12р. можливо встановити лише вартість його послуг, жодних відомостей про виконані роботи такі звіти не містять.

Також позивачем було украдено договір про надання транспортних послуг з ТОВ «Радотранс» за № П1306 від 13.06.12р., відповідно до змісту якого ТОВ «Радотранс»зобов'язувалось надати послуги по забезпеченню залізничних перевезень товару у відповідності до вимог внутрішніх та міжнародних правил залізничних перевезень.

Позивачем до матеріалів справи додано копії актив приймання-передачі послуг, однак з таких не можливо встановити яким чином товар було поставлено до залізничного транспорту, а також де такий товар зберігався з моменту його придбання позивачем та до часу його відвантаження.

Таким чином з аналізу наданої позивачем документації як в підтвердження придбання так і транспортування цукру, не можливо встановити настання реальних наслідків за такими договорами.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно зі статтею 198.1 вищезазначеного кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Статтею 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України, Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами, у зв'язку з отриманням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Разом з тим, надані позивачем документи, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентом.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкові повідомлення-рішення прийняті з урахуванням всіх обставин.

Статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 69, 70 71, 158-163,167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в Київський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя І.В. Смолій