Рішення № 35883009, 09.12.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 368/1284/13-ц Головуючий у І інстанції Іванюта Т.Є.Провадження № 22-ц/780/5974/13 Доповідач у 2 інстанції ВоробйоваКатегорія 40 09.12.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

02 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Воробйової Н.С.

суддів: Березовенко Р.В., Верланова С.М.,

при секретарі Бобку О.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 09 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Кагарлицького районного сектору Управління Державної міграційної служби в Київській області про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2013 року позивачка звернуласяся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно вона являється власником 1/2 частини житлового будинку у АДРЕСА_1. Власниками іншої ? частини вказаного будинку є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 13.12.1997 року в будинку зареєстрований відповідач.

Посилаючись на те, що відповідач більше 13 років не проживає у вказаному будинку, приїздить туди періодично до матері, житловою площею не користується, а тому .просила визнати його такими, що втратив право на користування житловим приміщенням та зняти його з реєстрації.

Рішенням Кагарлицького районного суду від 09 вересня 2013 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування спірним житловим будинком та зобов»язано Кагарлицький районний сектор Управління Державної міграційної служби в Київській області зняти відповідача з реєстрації в будинку.

В апеляційній скарзі відповідач просив скасувати рішення суду з підстав невідповідності вимогам матеріального і процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці у задоволені позову.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

По справі встановлено, що згідно договору дарування від 06.05.2010 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідченого державним нотаріусом Кагарлицької районного державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі в реєстрі за №1-1315, позивачка є власником 1/2 частини житлового будинку за адресою АДРЕСА_1

Власниками іншої 1/2 частини зазначеного житлового будинку є ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Відповідач ОСОБА_1 є братом позивачки та зареєстрований у спірному будинку з 1997року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивачки, суд виходив з положень ч.2 ст.405 ЦК України та дійшов висновку, що відповідач, який є членом сім»ї власника, без поважних причин не проживає в будинку АДРЕСА_1 оскільки виїхав на постійне проживання до іншого населеного пункту, а тому його слід визнати таким, що втратив право на користування житловим приміщенням.

Проте, з таким висновком суду у повній мірі погодитися не можна.

Як видно з матеріалів справи житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 перебуває у спільній частковій власності (а.с.6).

Позивачка є власником 1/2 частини спірного будинку на підставі договору дарування від 06.05.2010 року.

З вказаного договору дарування встановлено, що мати позивачки та відповідача подарувала позивачці 1/2 частину житлового будинку з відповідними будівлями та спорудами без конкретного користування, що знаходиться в АДРЕСА_1

Згідно записів будинкової книги по будинку НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 постійно зареєстрований в будинку з 13 грудня 1997 року як син власника будинку (а.с.10-11).

На час розгляду справи будинок співвласниками в натурі не поділений.

Відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України член сім»ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім»ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

На обґрунтування рішення, суд послався на те, що факт не проживання відповідача у спірному житловому будинку підтверджується актами депутата Кагарлицької міської ради. Але в матеріалах справи такі акти відсутні, коли такі акти було складено та в який час проводилося обстеження будинку суд не зазначив.

Крім того, суд послався на те, що відповідач не проживає в будинку більше 10 років та переселився на інше постійне місце проживання.

Даний висновок суду є голослівним, доказів того, що відповідач переселився на інше постійне місце проживання матеріали справи не містять, докази цьому позивачка не надала. Більш того, в позовній заяві ОСОБА_2 ставилося питання про визнання відповідача таким, що втратив право на проживання у зв»язку з непрживанням в будинку більше ніж 10 років без поважних причин. Але дана обставина судом не досліджувалася, обґрунтування висновків суду щодо не проживання відповідача в спірному будинку без поважних причин відсутні.

Заперечуючи позов, відповідач наголошував , що він, як член сім»ї власника, з 1979 року зареєстрований в спірному будинку, постійне місце проживання не залишав, іншого постійного місця проживання не має, тимчасово проживає в орендованій у приватної особи квартирі.

При цьому, як вже наголошувалося, спірний будинок перебуває у спільній частковій власності, проте, як видно з матеріалів справи, вимоги щодо визнання відповідача таким, що втратив право на користування житлом іншими співвласниками будинку не заявлялися, питання щодо цього в судовому порядку не вирішувалося.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

На думку колегії, позивачка не надала відповідно до ст..57-60 ЦПК України доказів на підтвердження позовних вимог.

В силу ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому не може бути залишеним без змін, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким слід відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст..ст.307, 309 ЦПК України, колегія

Вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 09 вересня 2013 року скасувати. Ухвалити нове рішення.

В задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Кагарлицького районного сектору Управління Державної міграційної служби в Київській області про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: